Український етнос із такої ж вічності, як і «сини Ізраїля» в Біблії. Роздуми письменника

Запроторений до в’язниці Джавахарлал Неру знайшов у собі сили написати надзвичайної ваги твір «Открытие Индии». Під таким заголовком не буденного значення працю видано в Москві 1955 року обрізаним накладом у п’ять тисяч примірників. Для службового користування.

Неру переконав співгромадян, що не хтось інший, як арії з Подніпров’я, оминаючи Гімалаї, добувалися до узбережжя Індійського океану. Перший індійський і 138-й у світі космонавт Ракеш Шарма з високої орбіти мав сеанс зв’язку з прем’єр-міністром Індірою Ганді. На запитання, яка Індія з космічної висоти, відповів рядком з патріотичного вірша мовою хінді: «Прекрасніша від усіх на світі!» А ще мовив: «Така ж прекрасна й Україна, звідки приходили наші предки». З тієї ж височіні також сказав: «Нарешті я побачив свою праматір».

На півдні Індії – на узбережжі Бенгальської затоки – населення світліше. Відрізняється від монголоїдної раси. Можливо, то вплив пришельців із предковічної Матері-Землі пращурів українського народу. В Україні за інерцією від позавчорашньої влади заявлене Д. Неру замовчується. А в Індії вікопомне на слуху.

1981 року в індійському селі Пахаргарх, приналежному до штату Мадх’я-Прадеш, було відкрито печери, кам’яні стіни яких прикрашені кольоровими малюнками, барельєфами й скульптурами, що добре збереглися, хоч вік їхній, як установлено дослідниками, – понад двадцять тисяч років. Ті зображення – ровесники насічок на кістках мамонтів та різьблених орнаментів з усесвітньо відомої Мізинської археологічної культури, матеріальні й духовні здобутки якої сповна успадкувала ще більше уславлена її наступниця Трипільська археологічна культура, що заслуговує на визнання – Трипільська цивілізація. Можливо, вікопомне залишили у спадок майбутнім поколінням вихідці з «праматері», як мовив про Україну Ракеш Шарма.
Відкриття в доти недоступних печерах Пахаргарху поставило перед наукою з-поміж іншого й таке запитання: серед тисячі з лишком наскельних начерків неодноразово зустрічаються зображення тварини з видимими ознаками оленя і вимерлого дикого бика-«тура. Незнане раніше поєднання одного з другим. Такої прояви, такого мутанта не знайти в жодному зоологічному каталозі. Нам же неабиякий інтерес до незвичайного через те, що привіллям дотепер збережених колядок і щедрівок, мовби поза історією вселюдської цивілізації, тури-олені розгулюють собі, як живі, справдешні, увічнені невмирущим поетичним словом.

Стоїть ми стоїть світлонька нова,
А в тій світлоньці, гей, газдиненька,
Гей, газдиненька на ім’я Анна.
Вна собі ходить, з челяддю говорить,
З челяддю говорить, в кватирку ся дивить.
Дивить ся, дивить в чистеє поле,
В чистеє поле, під темний лісок.
Ой висмотріла дивнеє звіря,
Дивнеє звіря тура-оленя,
На голівці ж му дев’ять ріжечків.
Ой крикнула ж вна на свої слуги:
– Служеньки мої найвірнішії,
Беріть же собі шовкові сіті,
Другі заберіть ясненькі стріли,
Ой виходіте в чистеє поле,
В чистеє поле під темний лісок.
Єдні ж завержте шовкові сіті,
Другі застрійте яснії стріли,
Чей спіймаєте дивнеє звіря,
Дивнеє звіря тура-оленя.
Як спіймаєте, відразу вб’єте,
Відразу вб’єте, роги зщибите,
Роги зщибите, шубу здіймете,
Ой принесете та повісите,
Та повісите в новій світлоньці,
В новій світлоньці та на стіноньці.
Все ж тото буде, гей, газдиноньці,
Гей, газдиноньці на ім’я Анні.
/Записано в 1830-х роках у селі Глибокому, Галичина/.

За моєю здогадкою, «світлонька нова» – небозвід. А «газдиненька» – Ранкова Зоря. Воістину, диво з див – предковічна й невмируща українська народна творчість. Та ще не прискіпуймося до того, що деякі слова набагато пізнішого походження. Скажімо, ім’я Анна могло появитися десь після хрещення киян у воді річки Почайни 988 року. Виспіване долетіло до сучасності крізь неміряні тисячоліття. Так джерельна вода б’є з бозна-якої глибини. Вириваючись на поверхню, вона збагачується цкілющими мінералами. Так само й з колядками та щедрівками, а також з поезією календарно-обрядових дійств.

Доморощені спеціалісти запевняють: «термін «Київська Русь» виник у ХІХ ст.» У безіменній «Історії Русів» сина українського народу в ужитку винятково «Давня Русь». Не виключено, що від первини, а це з-понад ХХІІ тисячоліття до н. е., про нашу праматір мовилося як про край «творця блискавки» Кия – Кийська земля.

Звідтоді, а це з-понад ХХІІ тисячоліття до нової доби, в Кийській землі на віки-вічні залишили сліди тури, приречені вічністю на вимирання. В Адміністративно-територіальному довіднику України – незліченно найменувань поселень: Тур, Тур’є, Тури, Турильче, Туринка, Туриця, Туричани, Турівка, Турійське, Тур’я Ремети, Турове, Туровець, Туровичі, Тур’я, Тур’я Бистра, Тур’я Пасіка, Тур’я Поляна, Турятка… Всього не перерахувати.

Які ж іще треба докази на підтвердження вічності української мови та її предковічних пісень? Лише переродженим на безпам’ятних Іванів невтямки, що український етнос із такої ж вічності, як і «сини Ізраїля» в Біблії.

Село Ревушки недавнього Ковельського району Волинської області, а нині входить до складу Турійської селищної громади розкинулось на березі річки Турія. Неподалік село Туропин. Тамтешні мешканці від одного покоління до нових поколінь передають прадавні спомини про те, що до річки Турії приходили на водопій стада найбільших, що плодилися на їхній землі, тварин. Звірі жахали тамтешніх мешканців таким ревищем, що люди лякалися й дивувалися. Саме від того страхітливого – Ревушки.

Сама по собі земля береже предковічну пам’ять українського етносу, починаючи з Мізина і Трипілля. Ще б пак. Дикі бики сягали вздовж до трьох метрів. Заввишки – до двох. Важили найбільші понад тонну. Велика голова. Довгі розвинені роги. Самиця трохи менших розмірів. У донесених до сучасності колядках і щедрівках – сірий, грубий звір.

Якби НАН України воскресила доісторичну пам’ять українського народу, то, може б, кремлівським верховодам заціпило.

В Індії вшанування вогню до пізньої ночі дуже схоже на свято Купала в Україні. Не бояться, що обпече вогонь, бо відбувається вікопомне біля води, як і в нас. Котять з ближчого узвишшя вогняне колесо. Учиняється прадавнє мовби за предковічною українською народною піснею:

Кругом Мариноньки
Ходили дівоньки.
Стороною дощик іде.
Стороною, та й на мою
Роженьку червону…

Доісторична пам’ять українського етносу незнищенна. Відродити Кия з такою ж предковічною пам’яттю, як Зевс у давньогрецькій міфології, означає звеличити столицю незалежної Української Держави, примножити її славу в світі. Греція, Ізраїль, Індія, Китай, країни Європи, як і всі інші держави, докладають зусиль, щоб утверджуватися зі своєю доісторичною пам’яттю. Багатьом це вдається. Дай, Доле праведна, здобутися на повнокровне відродження невмирущої пам’яті справіку рідної Матері-Землі.

 

Вадим Пепа, заслужений журналіст України,
лауреат Літературно-мистецьких премій
імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара,
Фундації Українського вільного університету імені Воляників-Швабінських (США).

На малюнку: робота відомого художника Олександра Мельника «По образу і подобію», яка демонструвалася під час бієнале-2020 у Києві.

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Убивця творчості. Роздуми письменника
• Ядерний гриб під кодовою назвою “Сніжок”. Нова книга письменника Вадима Пепи
• Хто є хто в Україні. Роздуми письменника
• Правда про слов’ян. Роздуми письменника
• Орда Орбана в Європі. Роздуми письменника
• Людина людині – вовк. Дещо про звірства російських окупантів. Роздуми письменника
• “Найбільше вражає – мужність однополчан! Справжній козацький дух”. Захисник Бахмута про бойових побратимів
• Український етнос існує «від сотворіння світу». Роздуми письменника
• Мед на губи «руского міра». Роздуми письменника
• Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника
• Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
• Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника 
• Що таке армагеддон? Роздуми письменника
• “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”
• Відповідь Путіну “про історичну єдність росіян та українців”

 

Like