Правда про слов’ян. Роздуми письменника

20.07.202321.07.2023 Вадим Пепа 0 коментарів слов'яни, Україна

Десь сім тисяч років тому пращури українського роду переступили цивілізаційну межу.

Після збирання дармових плодів земних, полювання й риболовлі, заходилися скородити землю та сіяти жито, пшеницю й усяку пашницю, щоб золоте збирати збіжжя. Всюдисущі елліни побачили, як одні з перших рільників на третій від сонця життєдайній планеті трудяться в поті чола на ланах і нивах й назвали їх – скави. Копачі. Паралельно георгос – землероби. По-українському правдивіше – хлібороби.

У французьких архівах зберігається унікальний документ – «Реймська глоса до Псалтири Одальріха». Датується «у рік від втілення Господнього 1048». Одне з речень починається словами: «Від короля тієї країни Ярослава…» В оригіналі – Oreslavus. А далі в тексті: «Названий король Георгій Скав…» Латиною – Georgius Scavus. Георгій – християнське ім’я київського князя Ярослава, прозваного Мудрим. Відображення дійсного – як у дзеркалі. Які можуть бути сумніви?

У шостому столітті нового літочислення хитромудрий недоброзичливець Псевдокесарій звихнувся на тому, що поділив зоряне небо на «сім зон». Від них начебто залежало, якими бути племенам, народам під тими чи іншими сузір’ями. Він же втулив у «скави» одну-єдину буковку – «л». Вискочило, як голий з конопель, «склавени». Sclavenes. А це по-грецькому – раби. Замість того, аби з’ясувати, звідки ноги ростуть в огудливого, законодавці історичної моди в Москві – академіки Б. Рибаков і Д. Лихачов – підмінили немилозвучне умовним терміном – «слов’яни». Накрили шапкою-невидимкою первобутні племена українського роду. Прадавнє зводиться до єдиного знаменника – «слов’яни». В пітьму безпросвітну ввергнуто предковічну пам’ять українського народу.

Інститут археології НАН України видає збірник «In Sclavenia Terra» – «В Рабській Землі», «підготовлений відділом археології ранніх слов’ян». Публікуються статті, «присвячені проблемам археології слов’ян другої половини І тис. н. е. на території півдня Східної Європи».

Позичено очі і в Псевдокесарія, і в московських законодавців історичної моди. Накрито українських предків саваном «слов’яни». Занурено в безвість – «на території Східної Європи». Шукай вітра в полі – себто сучасні поглиблені відомості про предковічних українських пращурів. Знавців іноземних мов нині вистачає.

На те виходить, що комусь вигідніше вдовольняти свої потреби саме в «Рабській Землі». А короткозорі маси, які – електорат, будь-що проковтнуть.

Мені випало дискутувати з одним, м’яко кажучи, нахрапистим демагогом. Не останнього розряду діяч культури затято виправдовується: «Я – людина вільна. І не можу посягати на чужу волю!» Який же ти, голубчику, «вільний», коли хліб жуєш часом з квасом, а порою з водою в «Рабській Землі»?

Не хтось інший, а гуманітарій із Національного університету імені Тараса Шевченка в дискусії зі мною якось прохопився, що українському роду-племені судилася рабська доля. Студентам на своїх лекціях обачний ніколи цього не скаже. Так звана еліта в Україні навчена віками гноблення ховати дулі в кишенях і тримати язики за зубами.

Який же вихід із глухого кута? Відкрийте в Інтернеті – «Вічність українського етносу». Доісторичну пам’ять українського роду-племені необхідно воскресити. Відродити. Не ламати через коліно предковічну пам’ять українського роду. А глянути в очі істини. Правда неодмінно вистромить роги. У плині вічності раніше чи пізніше покаже справдешнє.

Українські пращури не на останніх ролях у всесвітній історії. Вони – одні з перших рільників на третій від сонця життєдайній планеті. Надихнули близьких по крові, як виживати від «сотворіння світу» на справіку рідній Матері-Землі. Само по собі поняття «слов’яни» укорінилося, увійшло в повсякденний ужиток. Майбутнім поколінням вирішувати, що сприймати, а з чим не погоджуватися.

До відома широких мас: французький натураліст Жорж Леопольд Кюв’є поділив усе
людство за кольором шкіри на три раси – білі, чорні, жовті. Європейці – білі. На їхню свободу постійно посягала монголоїдна Орда, на що указували основоположники позавчорашнього марксизму-ленінізму Маркс і Енгельс. Але їхні викривальні судження приховувалися в росії за сімома замками.

В ХХІ столітті нової ери рф нав’язала Україні криваву війну. Прозірливий гетьман Іван Мазепа, підданий анафемі «скаженим звіром» Петром І, сплодженим дочкою татарського мурзи в Москві, застерігав майбутні покоління: щедра на віддачу українська земля – «ціль і точка всього нещастя». Частина чорної і жовтої раси схильні вважати терористичну війну путіна в Україні «конфліктом». Насправді ж – черговий замах на тотальне знищення, на нищівніший, ніж будь-коли в світі, геноцид українського народу…