Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи

11.12.202005.10.2024 Вадим Пепа 0 коментарів гетьман Мазепа, російські терористи, російсько-українська війна

В двадцять першому столітті нової ери, узявши голову в руки, побиваємось: з волі ж якого провидіння державці в Україні настільки змаліли, що на кого й рівнятися? На ненаситних казнокрадів?

Погляньмо на давнішні віки. Гетьман Іван Мазепа – виходець із шляхетського українського православного роду. Його дід Михайло воював за козацьку волю під проводом Северина Наливайка. Був страчений 1596 року. А самого Наливайка публічна страта спостигла в листопаді 1597 року : відрубано голову, тіло четвертовано й частинами розвішано у Варшаві. Такою була ще в ХYІ столітті розплата за святе прагнення жити незалежно, самостійно на своїй справіку рідній землі, на власному обійсті, у власній оселі, зі своєю родиною. А як таке ж саме лихо гнітило волю України за наступних віків, ліпше й не згадувати…

Молодий Мазепа гриз граніт науки спудеєм у Києво-Могилянській колегії. Продовжував навчання у Варшаві, Парижі, Падуанській академії в Італії. Поглиблював свої знання в Німеччині й Голландії. Добре володів польською, церковнослов’янською, латинською, французькою, італійською, татарською та міг порозумітися ще й іншими іноземними мовами. При тому ніколи не цурався своєї рідної. Грав на бандурі. Відзначився як автор віршів і пісень. В одній з них – «Ой горе тій чайці, ой горе небозі», яка стала народною, відобразив гірку долю багатостраждальної України. А в листах до Мотрі, дочки генерального писаря Кочубея, показує, що українська мова не лише глибокодумна, а й спроможна передавати найтонші людські відчуття. Та ще так передавати, щоб серце мліло.

У пам’яті українського народу назавжди укорінилося: від Богдана до Івана не було гетьмана. Невже в наш час є такі, що не відають, про кого йдеться? Від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи. В двадцять першому столітті нової ери, узявши голову в руки, побиваємось: з волі ж якого провидіння державці в Україні настільки змаліли, що на кого й рівнятися? На ненаситних казнокрадів? Яке ж прислів’я кількома влучними словами припечатає владу в Україні 2020-го року?

Дивіться відео на цю тему:

На промосковських телеканалах в Україні не точаться, а зумисне розпалюються непримиренні дискусії про мову. Єдина Українська держава, створена, як храм на крові, жертовним подвижництвом багатьох поколінь, підступно роздирається на неоднорідні «регіони». Причому, в запеклій говорильні чомусь ні в кого з опонентів зловорожій навалі чомусь не повертається язик поставити просте запитання, щоб заткнути роти агентам агресивного північного сусіда: а яке ж становище українців у чаду, що нагнітається кремлівськими верховодами на загарбаних територіях?

Сотні кілометрів кордону розтоптано на сході України після вторгнення московського війська на танках, БМП на додачу з «Градами» й усілякою убивчою новітньою технікою. Українські захисники справіку рідної Матері-Землі зживаються з білого світу так само, як 1708 року під орудою потворного Меншикова в Батурині, а ще більше – після «вікторії» під Полтавою 1709 року, коли скаженів «беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь», як характеризував Петра І Лев Толстой.

Доле праведна! Просвіти обдурених і допечи тим, що обдурюють. Яка в чорта «гібридна війна»? Така ж, як і всі «громадянські» з 1917 року, коли «розпеченим залізом» заганялася в «світле комуністичне майбутнє» одна шоста планети, а після Другої світової війни – ще й у «соціалістичний табір» на підступах до центральної Європи. Кому дано знати, які потаємні сили вирішують долю людства? Свідомість мас потьмарює в тому числі й проголошуване на сесіях ООН – «гібридна війна». Як же не йняти віри? Купуються на оманливе працелюби, котрі за повсякденними трудами світу білого не бачать.

Господи, помилуй і заступи! Виводь один з найбільших європейських народів на стезю світлішого майбутнього!