Роздуми письменника з приводу розмови Зеленського і Путіна
Президент України провів телефонну розмову з Путіним. Претендент на довічну владу в московії не заїкнувся про обмін ув’язненими й полоненими. Натомість співає стару пісеньку про «внутригосударственный конфликт в Украине». А чи не точнісінько такий же, як і перед Другою» світовою війною у Фінляндії?
Тоді лютої сніжної зими фінські патріоти виявили такий же гідний подиву героїзм, як і увічнені в історії людства спартанці при Фермопілах. Дали відсіч агресорам, хоч і втратили частину своєї землі.
Коли розвішувати вуха перед Путіним, то яка ж тоді «Великая Отечественная война»? На боці Гітлера воювала мільйонна армія під орудою радянського генерала Власова з георгіївською стрічкою на лацкані мундира німецької пошивки. Роздували «внутригосударственный конфликт» у Росії також сформовані гітлерівцями майже армії тих і тих народів, що були поневолені на неоглядних просторах Азії, починаючи від вторгнення аж у Європу кочових орд хана Батия.
І які ж там хресні ходи «безсмертного полку»? Супроти показного протестує невмируща пам’ять багатомільйонних жертв сталінського режиму. Хіба ж не подають осудливий голос уже з небес закатовані на Соловках й розстріляні «на честь річниці Великої Жовтневої революції» в урочищі Сандармох? Погадаймо. Кому в кремлівських коридорах влади болить серце за «розкуркуленими», за підтятими комуністичною косою Геноциду – Голодомору 1933-го року, за синами й дочками українських селян, роботящих хліборобів, похованими у вічній мерзлоті Колими, замученими за колючими дротами пекельного ГУЛАГу? Чиїми ж мертвими тілами засіяний Сибір несходимий, ліси Мордовії і темінь пермського концтабору?..
А кого в тих же кремлівських коридорах торкає горе батьків, матерів, дітей, братів і сестер тих офіцерів і солдатів, що вбиті завезеними з Росії снайперами на сході багатостраждальної України?
Прозріваймо, сини й дочки справіку рідної Матері-Землі. Одвертаймося, як від нечистої сили, од прокремлівських пропагандистів. Биймо лихом об землю, як заповідано з діда-прадіда, аби не згинути, як обри.
Вадим ПЕПА, письменник
На фото: робота Народного художника України Івана Фізера (Черкаси), яка взимку 2020 року демонструвалася на Всеукраїнській художній виставці “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”.
Читайте також інші статті автора:
- Росіяни убивають українських воїнів – моїх братів. Чому влада не звинувачує Кремль? Роздуми письменника
- Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
