Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
Уся живність у річках, озерах, ставах, болотах і штучних водоймах називається водоплавною. У порівнянні з цим основна маса населення в час розвинутих технологій перетворюється на телеплавну. Читають, особливо ж ті, кому за роботою ніколи вгору глянути, все менше.
Більшість ушниплюється вільної хвилини в смартфони. Подібно до того, як Змії-Гориничі чи Солов’ї-Розбійники, голубі екрани засліплюють і оглушають легковірних.
Само собою напрошується абсолютно просте запитання. Кому з мільйонів нинішніх виборців спадає на думку розкрити одинадцятитомний Словник української мови? І прочитати:
«Слуга… У поміщицькому та буржуазному побуті – людина для особистих послуг у домі… Лакей у ресторані, готелі і т. ін. Людина, яка завжди готова виконувати чиєсь бажання, волю і т. ін.
2. Людина, яка служить кому-, чому-небудь, захищає чиїсь інтереси».
На додачу й інші характеристики: слугиня, слугівниця, служака, служанка, служаночка, службіст. З приводу всього цього Максим Рильський у тому ж Словнику слушно зауважує: «Поет любить слово. Але він – не слуга слова, він – його володар».
Після десятиліть однієї з найжорстокіших у всесвітній історії «диктатури пролетаріату» Сталіна було проголошено «батьком усіх народів». 1936 року сатрап наважився узаконити захоплену з допомогою німецьких спецслужб владу «на основі нерівного виборчого права». «Суверенним носієм влади» освячувалися «пролетарські маси». Звеличувався «передовий робітничий клас». Осуджувалися селяни – «дрібнобуржуазні власники». Позбавлялися волевиявлення «куркулі», «лишенцы» та поголовної огуди освічені, не кажучи вже про інакомислячих.
За цих обставин догідливі прислужники «подсуетились» і підказали новоявленому тирану заявити, що депутати – «слуги народу». Безперечно, колишній зухвалий грабіжник царських банків мав своє на мислі. Не комусь, а йому служитимуть «беспрекословно» мільйони уцілілих у кривавій бійні. А неслухняних чекісти з маузерами напоготові достріляють на Соловках, покладуть кістками в жерло Біломор-каналу, зітруть на порох за колючими дротами ГУЛАГу, запроторять у вічну мерзлоту Колими…
Заради справедливості необхідно вказати, що в згаданому Словнику є й така позиція:
«Людина, яка працює в ім’я кого-, чого-небудь, віддана комусь, чомусь». Та якій уяві під силу допустити, що нинішні «слуги» здатні чи спроможні на такий подвиг, як триста спартанців на чолі з царем Леонідом у битві супроти багатотисячного перського війська в ущелині при Фермопілах – Теплих Воротах до Афін? Пам’ять про захисників рідної Матері-Землі увічнюють на всі прийдешні тисячоліття вирізьблені на незворушному камені слова – епітафія Сімоніда Кеоського: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, перекажи лакедемонянам, що ми полягли тут, вірні їхньому наказові».
Який там і від кого наказ для «слуг»? Що до того «временщикам»? І яка там «вірність»? Кому? Хіба що олігархам і загарбникам з півночі, котрі вірним прислужникам можуть «відстьобнути» скільки завгодно від своїх неміряних статків. Звідки візьметься відданість високим ідеалам у тих, які дбають, насамперед, про збагачення себе, любимих?
Вочевидь, темний ліс для ненаситних – філософія якогось там Григорія Сковороди. Коли і чули щось, то яке їм діло до високого, як жар-птиця в небі, замість твердої валюти в жмені? Для кого не пустопорожній звук написане й надруковане? «Щастя за допомогою власності – велика помилка. Найбільше щастя є в досягненні глибин власної душі».
Які там «глибини»? Видатний філософ вважав подвижників «синами віку», які бачать далі, ніж «сини дня». Просвіщаймося і судімо прозірливо, хто ж є хто – «сини дня» чи «сини віку»? Скороминущі чи гідні вдячної пам’яті? Під час виборів, від яких усе таки щось залежить, не втрапляймо, як легковірні телеплаваючі, в ятери й неводи нахабних обдурювань. Тільки ж як донести розуміння всього цього в голови електорату, що бездумно опускає бюлетені чомусь у нас в урни, як «за упокой», а рідше – в скриньки, які – діти скрині. А вона у трударів – символ не примарного, а реального достатку.
Вадим ПЕПА, письменник.
Фото на головній сторінці: Київ, Майдан, 2015 рік.
Фото Леоніда Фросевича.
