Кругова порука: чим впливовіший кабінет, тим більше шансів здобути премію
Опубліковано список претендентів на найвищу відзнаку в Україні – Шевченківську премію. Не беру участі в змаганні на почесну нагороду. Хоча є з чим претендувати. Складається враження, що силу-силенну поданого на конкурс в експертних радах ніхто не читає і не збирається читати. Усе вирішується в кабінетах. Чим впливовіший кабінет, тим більше шансів здобути омріяне. Наперед ухвалюються прізвища ощасливлених. Нерідко керуються круговою порукою. Ти – мені, а я – тобі. Вочевидь, тріумфують зараніш узгоджені прізвища. Чи ж не гальмується поява достойних творів?
Як за нинішніх обставин не виразити співчуття талановитим письменникам, гідних широкого визнанння?
Подавав видану 2020 року власну книгу «Володар Грому» на скромнішу нагороду. Марні надії. А йдеться ж у творі воістину про доленосне. Глибшого доказу про невмирущу пам’ять справіку рідної Матері-Землі – предковічної України не існує в природі. Цитую «Володаря Грому»:
«1981 року в індійському селі Пахаргарх, приналежному до штату Мадх’я-Прадеш, було відкрито печери. Чому вони аж до того часу ховалися неприступними – не збагнути. Але річ не об тім. Приховане таїло дещо неоціненне для наукового пізнання. На крем’яних площинах вражали різноманітні начерки й навіть сякі-такі зображення, увиразнені природними барвниками. А ще впадало в око щось подібне до барельєфів і навіть подоб скульптур. Вони непогано збереглися, хоча вік їхній, як з’ясувалося, – понад двадцять тисяч років. Отож усі ті артефакти – ровесники різьблених орнаментів, насічок, меандрів на кістках мамонтів з археологічної культури на місці стоянки первісної людини на березі річки Десни, там, де нинішнє село Мізин Чернігівської області.
Відкриття в штаті Мадх’я-Прадеш набуло всесвітнього розголосу. Археологи, а з ними й історики, мовби з перших рук одержали матеріал, який засвідчив досить високий рівеь розвитку людини за не одну тисячу років до цивілізації Хараппи-Мохенджо-Даро, що доти вважалася найдавнішою в межах Індії. Унікальні знахідки доповнили знання сучасності про еволюцію людини. Чи ж не здатні на те ж саме й колядки та щедрівки та й ще багато що з українського фольклору?
Ось хоча б те, що знайдене в печерах Пахаргарху поставило перед зоологами несподіване запитання. Серед тисячі з лишком досліджених начерків і сяких-таких малюнків зустрічаються відтворення тварини з явними ознаками бика й оленя воднораз. Несподіване поєднання одного з другим. Нам же до того неабиякий інтерес через те, що привіллям колядок і щедрівок, мовби поза історією вселюдської цивілізації, тури-олені розгулюють собі, як живі, справдешні, увічнені поетичним словом високого злету».
Ім’я Джавахарлала Неру, видатного індійського державника, навічно уведене в усесвітню історію. Звернутися б до написаного ним в англійській в’язниці унікальної праці «Відкриття Індії». Визнаний на всіх континентах земної кулі мислитель стверджує, що арії з Подніпров’я діставалися до Індії та, як тут м’якше й вірогідніше сказати, змішувалися з місцевим населенням. При цьому Неру підкреслював, що Індія, подібно до океану, поглинає будь-що чужорідне.
Довіряю першому індійському й 138-му в світі космонавту на ім’я Ракеш Шандра. З орбіти він мав сеанс зв’язку з прем’єр-міністром Індірою Ганді. На запитання, яка Індія з космічної висоти, відповів рядком із патріотичного вірша мовою хінді: «Прекасніша від усіх на світі!» Й тут же додав: «Така ж прекрасна й Україна, звідки приходили наші предки». Звідти також сказав: «Нарешті я побачив свою праматір!».
В Україні проголошене Джавахарламом Неру замовчується. А в освічених індійців воно на слуху. НАН України про це – ні пари з вуст. Як сказав би Тарас Шевченко: «ніхто не гавкне й на лайне». Таким чином обривається зв’язок з майбутнім – прийдешнім. При цьому маймо на мислі, що Перун – нормандське, в тому числі й варязьке, уособлення грому. З ним спалахують блискавки. На те виходить, що проти Грому нема прийому.
Вадим Пепа, письменник, лауреат Літературно-Мистецьких премій
імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара,
Фундації Українського вільного університету імені Воляників-Швабінських (США).
Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:
- Убивця творчості. Роздуми письменника
- Ядерний гриб під кодовою назвою “Сніжок”. Нова книга письменника Вадима Пепи
- Хто є хто в Україні. Роздуми письменника
- Правда про слов’ян. Роздуми письменника
- Орда Орбана в Європі. Роздуми письменника
- Людина людині – вовк. Дещо про звірства російських окупантів. Роздуми письменника
- “Найбільше вражає – мужність однополчан! Справжній козацький дух”. Захисник Бахмута про бойових побратимів
- Український етнос існує «від сотворіння світу». Роздуми письменника
- Мед на губи «руского міра». Роздуми письменника
- Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника
- Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
- Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника
- Що таке армагеддон? Роздуми письменника
- “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
- Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
- З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
- До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
- Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
- Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
- Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
- Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
- Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
- Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
- Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
- Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
- Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”
- Відповідь Путіну “про історичну єдність росіян та українців”
