Сон розуму. Роздуми письменника

Згідно античної міфології, вічність вищого створіння можлива лише в непробудному сні розуму без будь-яких відчуттів. З цього приводу Еразм Роттердамський з гострим ядучим язиком висловився знущально: «Глупота – наймогутніша з богинь, робить людей вічно молодими… тендітні душі, які, окрім пишних титулів, майже нічого не можуть зносити».

Авторитетний візантійський історик Прокопій Кесарійський із YІ століття провіщає:
«Племена ці, Sclaveni й Antes, не управляються однією людиною, а зстародавна живуть у народовладді, і від того у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно… вони вважають, що один з богів – творець блискавки – саме він є єдиний владика всього, і йому приносять у жертву биків і всяких жертовних тварин».

Куди ж дохідливіше? Як же сказати ясніше? Кому ж незрозуміло?

На лихо, «батько історії» Геродот подав моду не вказувати імен чужих богів, а звеличувати тільки своїх власних. Такої заведенції дотримувалися й римські, й арабські автори писемних джерел, не кажучи вже про еллінських, а з ними й про доволі уславленого Прокопія. Коли б він назвав «творця блискавки», мені б не довелося у виданні на 238 сторінок доводити, що не хтось інший, як Кий – «творець блискавки». А його брати й сестра – не понижені мудрагелями Візантійської імперії до рівня земних князів, а божества одвічного астрального культу українських пращурів.

Відповідно Щек – утілення вічного потойбіччя. Забирає бездиханні тіла. Праведні душі возносяться в небо, щоб сяяти зірочками. А про грішних ні слуху, ні духу. Хорив – пізніших віків перейменування Ярила й Семиярила – весняного й літнього сонця. Либідь – символ Ранкової Зорі:

Ой за горою, за кам’яною,
А за другою, за золотою
Дівка Ланпушка вимивалася,
Вимивалася, наряжалася.
На себе брала все золотеє,
А з себе скидала все голубеє.

Саме такою була правічна мова українських предків, придушена й спотворена та позбавлена власної писемності «ортодоксією» Візантійської імперії.

«Творець блискавки» з моєї уяви – «Володар Грому». Презентація цього видання відбулася 17 червня поточного року в Національному музеї літератури України. Надсилав електронною поштою керівникам інститутів мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, а також історії, літератури, української мови прохання делегувати на обговорення когось зі своїх співробітників. «Дарма праці, пане брате» – говорив Тарас Шевченко. Ніхто не відгукнувся. Не важко здогадатися, чому. Бо ж заявлене не носієм «пишних титулів», а просто письменником та ще й доволі замовчуваним. Бо ж монополізація і на мислення, і на творчість така ж, як і на владу монобільшістю «молодих облич», за плечима багатьох з яких маячать наставники й вихователі з неабияким позавчорашнім компартійним стажем.

Сім тисяч років тому предки українського роду після тисячоліть збирання дармових плодів земних, полювань на диких звірів та риболовлі заходилися скородити землю, сіяти жито, пшеницю й усяку пашницю. Угледівши за тим заняттям одних із перших рільників на третій від сонця життєдайній планеті, всюдисущі елліни втулили їм прізвисько «скави» – копачі. Георгос – землероби. Хоча по-українському ближче до істини – хлібороби.

Десь усередині YІ століття якийсь так званий Псевдо-Кесарій, певно ж, з лихим наміром, уставив у «скави» одну-єдину буковку «л». Ні з сього, ні з того вискочило, як голий з конопель, «склави». По-грецькому – «раби». З важкої руки підступного псевдонауковця й у Прокопія Кесарійського – Sclaveni.

Де ж, як не в Україні, розібратися б, як слід, із хитромудрим. Натомість в Інституті археології НАН України який уже рік видається періодичний збірник “In Sclavenia Terra” – «В Рабській Землі». Він є «серією, цілком присвяченою проблемам археології та ранньої історії слов’ян другої половини І тис. н. е. (друга половина Y-Х ст.)». Знавців іноземних мов нині вистачає. На те виходить, що комусь спосібніше вдовольняти свої потреби саме «В Рабській Землі». А короткозорі маси, які – електорат, будь-що проковтнуть.

Вадим Пепа

 

Вадим Пепа, письменник.

На фото: робота художника Олександра Мельника«По образу і подобію», яка демонструвалася під час бієнале-2020 у Києві.

Про творчість Вадима Івановича Пепи читайте:

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

Вадим Пепа

Журналіст, письменник


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.