Життя як полеміка. Роздуми про публіцистику Вадима Пепи
До думки таких письменників як Вадим Пепа мала би найперше дослуховуватися українська влада. Але вона цього не робить. Утім перо письменника від того не стає менш гострим.
Вадим Пепа б’є своїм публіцистичним калібром:
“На промосковських телеканалах в Україні не точаться, а зумисне розпалюються непримиренні дискусії про мову. Єдина Українська держава, створена, як храм на крові, жертовним подвижництвом багатьох поколінь, підступно роздирається на неоднорідні «регіони». Причому, в запеклій говорильні чомусь ні в кого з опонентів зловорожій навалі чомусь не повертається язик поставити просте запитання, щоб заткнути роти агентам агресивного північного сусіда: а яке ж становище українців у чаду, що нагнітається кремлівськими верховодами на загарбаних територіях?”
Цьогоріч прізвище письменника було подано на здобуття найвищої літературної відзнаки – Національної премії імені Тараса Шевченка. Редакції “Українського репортера” особливо приємно, що Вадим Іванович є постійним автором нашого видання.
Сьогодні уміщуємо розповідь про Вадима Пепу доктора філософських наук, професора Державного університету телекомунікацій Володимира Ятченка.
“До свого вісімдесятип’ятиріччя (9 січня 2021-го) письменник Вадим Пепа (на знімку) підійшов з плідними набутками. Він – заслужений журналіст України, лауреат літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара. Ним написано багато серйозних і захоплюючих книжок та чимало газетних статей про діткливі проблеми минулого й сучасного України.
Йому болять нинішні реалії мовної і культурної політики, що веде до формування національно індиферентного типу особистості.
У часи хрущовської «відлиги» в гарячих серцях молодих романтиків плекалась надія на вибур’янення карально-репресивної системи й тотальних заборон у сферах мистецтва та ідеології. Та зарано сподівались!
Шалено запрацювала бюрократично-репресивна машина, й «відлига» перетворилась на «полювання на відьом». Як «націоналіста» студента четвертого курсу факультету журналістики Київського держуніверситету Вадима Пепу виключили з вишу за доносом «пильного» однокурсника, який украв зошит Вадима, куди той записував свої вірші й «крамольні» думки. На засіданні університетського парткому всіх шокували рядки його вірша, присвяченого Шевченку:
А поки що спи, Тарасе,
Прийдемо збудити,
Як почнем кайдани рвати
І волю кропити.
Тодішній міністр оборони Жуков видав наказ про позачерговий призов виключених із вишів на службу в армію. Тож Вадим відбував солдатську службу разом із такими ж ворохобними з Молдавії, Білорусії та кавказьких республік у Бузулуці Оренбурзької області та на горезвісному Тоцькому полігоні, де 1954 рjre було випробувано на відкритій місцевості атомну бомбу. Так радянська влада дбала про спадковість поколінь.
Згодом з-під пера Вадима Пепи вийшли публіцистично-полемічного характеру книжки, що охоплювали широкий спектр проблем духовно-культурного буття українського народу. Ось лише деякі з них.
«Україна в дзеркалі тисячоліть» (2006). Спираючись на багатющий фольклорний матеріал, автор виводить на яв сумнівність поширеного штампа, за яким у період скіфського панування на теренах сучасного українського степу й лісостепу всуціль панувала іраномовна та давньоіранська міфологія й фольклор і населення було виключно скіфського походження. Ілюструється також теза про типологічну схожість античної й української міфологічних спадщин.
«Щедрик летить із Києва» (2018). Тут розлого розповідається про те, як космогонічні й космологічні уявлення далеких предків сучасних українців виринають у нашому фольклорі, особливо в обрядових піснях.
У 2019 році за авторства Вадима Пепи вийшла в світ книжка «Віч-на-віч з вічністю». Це осяжний (446 сторінок) полемічний твір культурно-історичного спрямування. Тут Вадим Іванович веде культурологічний діалог з професором історії, директором Гарвардського університету С. Плохієм, автором опублікованого 2015 року в Нью-Йорку ґрунтовного дослідження «The Gates of Europe: a History of Ukraine».
Український переклад з дещо зміненою назвою — «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» відзначений у 2018 році Шевченківською премією.
Під час дискусії Вадим Пепа обстоює інший погляд: першопочатки українського етносу сягають корінням у сиву давнину мисливських поселень на березі Десни і через довгу низку культур трансформуються в знайомі нам тексти колядок, щедрівок, замовлянь, збережених календарно-обрядових дійств на Різдво, Великдень, Зелений тиждень або Клечальну неділю, Купала, Спаса, Покрову.
На окрему розмову заслуговує видане 2019 року «Слово про антського короля Божа». Так титулував візантійсько-готський історик Йордан вождя антів, яких Михайло Грушевський визнає предками українського народу.
В цій книжці автором висловлюється сміливе й несподіване для читача припущення: в тексті «Слова о полку Ігоревім» ретранслюється пам’ять про трагічну загибель вождя східнослов’янського племені (або кількох племен) Божа здогадно 375-го у війні проти чергових завойовників. І написане наприкінці ХІІ століття «Слово о полку Ігоревім» було своєрідним переспівом (такий жанр писемного слова був не рідкісним явищем у середньовіччі) викладу трагічних і жертовно-героїчних подій, що відбулись кількома століттями раніше.
Не менш цікавий роздум автора про походження терміну «слов’яни», до якого він долучає текст «Рейнської глоси до Псалтири Одальріха».
За радянських часів у Москві трактували «Слово» як пам’ятку трьох братніх народів — російського, українського, білоруського. А вже в 5-томній «Энциклопедии «Слова о полку Игореве», виданій 1995 року в Санкт-Петербурзі, написано — «шедевр русской литературы».
Наскрізною лінією усієї творчості Вадима Пепи незмінно постає глибоке переконання автора в давності українського роду і його мови, в неперервності процесів розвитку цих феноменів.
І якщо десь у запалі полеміки Вадим Іванович вдається до певних перебільшень, то це виправдовується загальним пафосом його творів.
Побажаймо ж Вадимові Івановичу ще довгих літ життя у здоров’ї, наснаги на нові книжки.
Володимир ЯТЧЕНКО, доктор філософських наук, професор Державного університету телекомунікацій.
Статті Вадима Пепи на сторінках “Українського репортера”:
- Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
- Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
- Точать зуби на мову. Роздуми щодо подій в Україні крізь віки (+відео)
- З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
- До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
- Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
- Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
- Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
- Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
- Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
- Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”
