Регістри Зунда та продаж Аляски. Про що свідчать архіви світу

“Український репортер” публікує чергову  цікаву статтю постійного автора – Юрія Кірпічова й принагідно акцентує увагу читачів, що в пана Юрія – ювілей: йому виповнилося 70! З чим щиро його вітаємо.

Додамо: нашій редакції пощастило, що маємо за океаном, в Америці, такого яскравого дописувача, інтелектуала, який грунтовно, зі знанням справи пише на різні теми. Скажімо, про письменника Івана Буніна, велич і красу гір Адірондаку ,  захоплюючу екскурсію Вашингтоном, про народний аматорський театр-студiю «Рiзнобарв’я» в українському мiстi Володимирі. Його цікавить все: від живопису до наукових досліджень!

Матеріали автора про політико-економічну, соціальну ситуацію у Штатах захоплюють глибокою аналітикою, слушними порівняннями, новизною фактів. Він розповідав і про  те, якою була Путінська фабрика тролів для Америки, і про шкідливу політику експрезидента Трампа та її наслідки, і про нові виклики, які стоять перед наймогутнішою державою світу.

Не оминає увагою і нинішнього володаря Кремля. За словами Юрія Кірпічова, на відміну від України, “Росія навічно застрягла в підлітках, вона не може і не хоче облаштувати свій дім, не хоче дорослішати і відповідати за свої вчинки. Звідси – хамство, непомірне вихваляння, перманентна брехливість і президент Путін, такий собі інфантильний Пітер Пен, що намагається встановити у світі звичаї пітерського підворіття”.

Проживаючи в далекій Америці, Юрію Володимировичу небайдуже як Україну сприймають у світі. Бо є правдивим патріотом Неньки. Одного разу, побачивши, що на борту відомого іспанського вітрильника (галеоні) є мапа, яка показує, що Крим – російський, він вдарив на сполох, вимагаючи в іспанців спростування, приведення карти у відповідність до справжніх кордонів нашої країни. Хіба ж не позиція?!

Захоплення мореплавством, кораблями – ще одна яскрава грань таланту Юрія Кірпічова. У нього є навіть розкішна стаття “Маринізм в українських кольорах. Погляд з Америки”.

А закінчив пан Юрій Донецький університет, за фахом радіофізик-електронік. Де тільки не був, яких тільки стежок-доріг не сходив! З 2006 року проживає у Штатах.

Про себе пише: “Я народився в степах і час не гасить захоплення ними. Мені доводилося бувати в горах Адірондаку, Криму, Кавказу, в глухих російських лісах. Я бачив моря і океани, екзотичних дівчат і золоті тропічні пляжі в бахромі пальм. Але вся ця краса не може зрівнятися з зеленим степовим морем!” ( мій батько народився у старому козацькому селі).

Прочитайте, з якою любов’ю описує те, що близьке серцю: “Ні, панове, степ це не просто рівнина, вкрита трав’янистою рослинністю. Це батьківщина, яка завжди з тобою, як би далеко ти не поїхав…”

Так говорить людина з глибоким корінням.

“Я пишаюся своїми предками. Моя бабуся була родом з сім’ї реєстрових козаків, мій батько походив з села, заснованого козаками”, – чуємо від Юрія Володимировича.

Коли у їхньому селі “запалали перші електричні лампочки, то їх назвали лампочками Ілліча, Кіндрата Ілліча Кирпичова (сільського винахідника). Про родовід Юрія Кірпічова читайте статтю “Козацький марш. Погляд з Америки”.

Отже, з ювілеєм, пане Юрію! Дай Боже, Вам міцного здоров’я, чудового настрою, повсякчас бадьорості й легкого пера! Нехай збільшується армія шанувальників Вашого яскравого таланту! Творчої удачі! Многая літа! З подякою, редакція “Українського репортера”.

***

Стаття Юрія Кірпічова Регістри Зунда та продаж Аляски

У Національному архіві в Копенгагені, за подвійними сталевими дверима спеціальної кімнати №11, займаючи 60 метрів стелажів, зберігаються журнали митних регістрів Зунда, загальною кількістю 700. Перший почали заповнювати в 1497 році – Колумб ледь повернувся з другого плавання в Америку. Останнім 30-9-1857-го було згадано шипмайстра G.F. Andreas з Данцига, який сплатив 26 талерів та 31 скілінг мита.

Понад 2 мільйони записів за 360 років! Колосальний масив інформації. Здавалося б, що може бути цікавого в обліку мита, в бухгалтерії? Проте регістри є найціннішим джерелом відомостей про морську торгівлю, а тим самим про політичну, військову, економічну, соціальну та іншу історію Європи та пов’язаного з нею світу. У тому числі про історію Росії, для якої Зунд тривалий час служив головними воротами в океан, у великий світ.

З 2017 року я беру участь у датсько-голландському проекті Sound Toll Registers Online, присвяченому створенню загальнодоступної бази даних регістрів. Головне завдання монументального проекту було завершено на початку травня 2020-го (десять років праці!): на сайті STRO з’явилися розшифровки записів останнього із 377 мікрофільмів, на які було перезнято журнали.

Втім, виправляти помилки, структурувати та класифікувати записи доведеться ще довго. До речі, під час цієї кропіткої праці мені довелося закрити Америку! Розшифрувальник запису за 1533 рік, пам’ятається,  добре знав стародатську, але не економічну географію, от і відправив данцигського капітана з вантажем яблук замість Норвегії на вест-індський острів Санта-Крус, сплутавши міста з однаковою назвою Фредрікстад. Після мого повідомлення запис перенесли до іншого розділу.

Зунд (Sound) – це німецька назва протоки Ересунн, яка сполучає Балтику з Північним морем.

Плату за прохід нею заснував у 1429 році король Данії Ерік VII Померанський – у пику Ганзi, потужній лізі північних німецьких міст, з якою Данія не раз воювала. Будучи із роду слов’янських правителів Померанії, він взагалі-то носив ім’я Богуслав, але перед коронацією змінив його на більш звичне для підданих. Плату стягували в Хельсінгері, що стоїть у найвужчому місці протоки, де до шведського берега трохи більше 4 км. У минулі часи називали місто Ельсінором, і пишуть, що Шекспіру через деякі обставини довелося пожити там, ось тому він і знав місцеві деталі так гарно, аж до напряму сезонних вітрів.

Поруч із величним замком Кронборг, гармати якого контролювали цю вузькість, і стояла зундська митниця, яка приносила чималий дохід короні, доходячи до двох третин оного.

Тисячі кораблів на рік проходили Зунд і часом за день залишали понад сотню записів!

Проект STRO надає зручний доступ до величезного масиву даних, яким раніше важко було користуватися – далеко не всім і не завжди видається можливість поїхати в Копенгаген, щоб попрацювати в архіві, а компендиуми вибірок записів, складені парою датських істориків, не замінювали оригіналів. Що ж мені дали п’ять років участі в ньому? Більше десятка публікацій у добрих виданнях, таких як журнали «Звезда», «Знання-Сила», «Наука і життя», газеті вчених та популяризаторів науки «Троїцький варіант – Наука». Ще кілька статей готуються до друку. Отже, тема цікава для читачів.

Регістри стали найкориснішим інструментом порозуміння історії. Вони, наприклад, дозволили підтвердити ім’я капітана (шипора, як називав його Петро I) Яна Гілбранда, який привів перший корабель до Петербурга, знайти його рейси на Балтику і скласти за ними досить повне уявлення про плавання торгових суден невеликих і небагатих компаній.

Зауважимо, що на відміну від американських судновласників, які часом мали флоти з десятків кораблів, у Європі судна належали на паях 8, 16, 32-ом і більше акціонерам. Корабель – річ дорога, а мореплавання небезпечне і з трьох кораблів, що йшли до далеких островів прянощів, поверталися два. Ця форма володіння, що полягає у підсумовуванні капіталів і розподілі ризиків, спричинила таке системоутворююче явище, як акціонерні товариства, що характерні для нашої цивілізації та багато в чому визначили її образ.
Найвідомішими такими компаніями стали голландська та англійська Ост-Індські. Між іншим, підрахунок курсів валют та акцій показав, що голландська Ост-Індська у 2018 році коштувала б 7 трильйонів доларів (долар, до речі, близький родич далера) та посіла б перший рядок у списку найцінніших компаній світу!

Британський капітан Генрі Гудзон перебував на її службі і в 1609 році відкрив названі на його честь затоку і річку, на якій пізніше виникло добре відоме нині місто Нью-Амстердам. Мало хто знає, але прапор США нагадує прапор англійської Ост-Індської компанії – червоні та білі смуги та синій прямокутник у верхньому кутку біля держака.

А бургомістр Амстердама, картограф і за сумісництвом директор Ост-Індської компанії Ніколаас Вітсен, організував у 1697 році стажування на верфах Саардама для членів російського «Великого посольства», серед яких був і Петро Михайлов, тобто Петро I, який став його особистим другом.

Але повернімося до наших регістрів. У ході пошуків рейсів Яна Гілбранда принагідно з’ясувалося значення для торгівлі заходу з Балтикою процвітаючого шведського міста Нієн (голландці називали його Шанцтерней, укріплення на Неві, а клерки митниці записували цю назву десятками способів), на місці та з каменів якого були збудовані перші будинки нової столиці Росії.

Вдалося знайти в STR і перший запис про рейс до Петербурга американського корабля – він виявився на 20 років раніше, ніж вважали дослідники. Статистика ж вантажів з-за океану показує, що маршрут, яким ходили в Росію судна, недарма називали «бавовняним трикутником»: масовані поставки бавовни призвели до розвитку бавовняної промисловості у Петербурзі та околицях – так Росія стала країною ситця. У Новий Світ з неї пливло якісне залізо, першокласна парусина і чудова пенька – суднобудування США багато в чому залежало від російських поставок. А загалом до середини ХІХ століття торгівля з Америкою вийшла на третє місце у зовнішньоторговельному обігу Росії – після Англії та міст Ганзи.

Продовжимо приклади. Катастрофічне падіння кількості суден, що пройшли Зундом в 1808-1812 роках (порівняйте: 11 892 записи в 1805-му і лише 134 в 1808-му, а через Зунд йшла левова частка російського імпорту-експорту), є ще одним свідченням користі вивчення зундських регістрів. Занепад російської торгівлі внаслідок наполеонівської континентальної блокади приводив до масових порушень оної, що й стало зрештою причиною війни 1812 року.

Зрозуміло, що насамперед увагу привертали записи про російські кораблі і капітанів, які ходили Зундом, і слід зазначити, що хоча таких записів не дуже багато (якщо не брати до уваги капітанів з Риги, Ревеля, Виборга та інших старих портів, що носили переважно німецькі та шведські прізвища), матеріалу для історії російського комерційного мореплавання (військові кораблі, що йшли під андріївським прапором, митницю не проходили) регістри дають достатньо. В них записані імена таких бойових командирів, як Федір Ушаков і Михайло Лазарєв, гордості російського флоту! Так, така вже специфіка цього флоту: через брак торгових суден військовим кораблям доводилося здійснювати комерційні рейси і піднімати купецький прапор – кілька таких плавань я описав.

Багато славних імен пов’язане з плаваннями за два-три океани, у російські колонії в Америці – кожне означало кругосвітню подорож. Здійснювалися вони під егідою російсько-американської компанії (згадуються прізвища Баранов, Резанов, Ратманов…), пов’язані були з великими партіями товарів, і ось який казус виявився щодо їх фіскальної боку: з допомогою зундських записів, зіставляючи мита, сплачені на шляху в Америку і назад, вдалося встановити, що ці колонії були збитковими. Хай там що, але з 10 рейсів в обидва кінці, а на них припадає 24 записи з 35, що стосуються таких плавань, тобто статистика цілком репрезентативна, у шести баланс був не на користь колоній, у двох ситуація незрозуміла, і тільки у двох позитивний. Що підтверджує дані інших джерел про збитковість колоній, яка і призвела зрештою до продажу Форт Росс, а потім і Аляски. Більше того, оскільки в Гамбурзі та в Англії не тільки наймали судна для російсько-американської компанії, а й масово закуповували товари для колоній, у STR записів про ці вантажі, ясна річ, немає, і насправді сальдо торгівлі було ще негативнішим.

Стаття про це чекає на публікацію в журналі «Знання-Сила», але не одна, а в парі з матеріалом… про ще одну причину продажу Аляски! Річ у тому, що технічна революція, яка почалася в Англії внаприкінці XVIII століття, знайшла своє відображення і в регістрах – з’явилися записи про Dampe maskine (парові машини), про Machinerie (думаю, перекладати не потрібно), jernbanjern (рейки, тисячі записів!) – і про локомотиви, тобто паровози. Так, запис від 26-5-1843 року повідомляє, що американський капітан W.H. Cunningham віз із Нью-Йорка в Петербург локомотив з приладдям, що коштував 9844 рігсдалери.

У процесі вивчення цього питання з’ясувалося, що після успіху з Царськосільською залізницею цар Микола I послав у 1839 році фахівців для вивчення залізничного транспорту в США. Посланці вели там переговори про організацію виробництва рухомого складу в Росії за контрактом на 3 мільйони доларів. Саме того року компанія Eastwick & Harrison створила новаторський 11-тонний локомотив, який справив велике враження на росіян. Пізніше контракт був доповнений ще двома мільйонами доларів, частина яких пішла на чавунний міст через Неву.

Інформація зі США спонукала імператора в березні 1841 року заснувати комісію для проектування залізниці між Петербургом та Москвою. Значна частина рухомого складу та обладнання для неї надійшла із США. Винахідник та бізнесмен Росс Уайненс привіз «великий і потужний локомотив», а також три парові палябійні машини. Доставили також чотири парові екскаватори інженера Вільяма Сміта Отіса на рейковому ходу, із серії перших у світі екскаваторів. Для ведення справ у Росії було організовано фірму Harrison, Winans & Eastwick.

Вагони Уайненса також припали росіянам до душі та його запросили до Росії налагодити їх випуск, але він довірив справу своїм синам, Томасу та Вільяму. Ця компанія побудувала там кілька сотень паровозів у 1843-1862 роках за американськими зразками, визначивши цим генеральну лінію розвитку локомотивів Росії.

Російський контракт був дуже прибутковим для Вільяма Уайненса, але виснажував фінанси держави (американця називали «грабіжником російської скарбниці») та привів до продажу Аляски! Така американська версія. Аляска пішла за 7,2 млн. доларів (9 млн. рублів), і більшість суми – іронія долі – припала на відступне американцю. Він отримав 6,5 мільйона рублів.

На закінчення нашого екскурсу в історію повернемося до датського короля Еріка VII Померанського, який насправді Богуслав (це ім’я також зустрічається в STR). Річ у тому, що лихі західні слов’яни, що били і варягів, і вікінгів, брали данину з Данії і нахабно селилися навіть у Швеції, відмовилися приймати християнство, зазнали хрестових походів і були швидко асимільовані німцями. Але залишили морське відлуння і в записах Зунда зустрічається безліч характерних прізвищ: Орлови та Зернові; Маслови, Шахови та Шилови; Вовки, Ракові та Лісові; Радови, Раделови (більше 200 згадок) та Радлови. Останніх взагалі дуже багато, близько 300 записів, починаючи з 1695 року і закінчуючи 1856-м! Вони з Любека та Вісмара, Бремена та Штеттіна, Ростока та Свінемюнде, але під кінець в основному з Грайфсвальда.

Є Ростові, Раневи та Ранови, Ранкелеви та Ратови, Ранцеви та Ратські Росинські, Романські, Ратке та Ратко. Характерне прізвище Дреколов: Jon. Gottfr. Drecolow йшов 20 травня 1789 року за маршрутом Штеттін-Бордо. Із Штеттіна багато Древлових, а зі Штральзунда Дурових. Більше того, вистачає німецьких капітанів Німцових!

Наприклад, у запису від 1-8-1587 фігурує Carstenn Nemettzow з Ростока (він же Nemchow, він же Nemenzou, Nemesow, Nematzo, Nemertzo, Nemes, Nemese, Nemeso, Nemessou, Nemettzow, Nennessow і т.д.), який з 1578 рок часто ходив до Норвегії, а з 1590 року на цих маршрутах до нього приєднується Петер Нємцов. Усього про Нємцових близько двохсот записів. Знову Росток, Грайфсвальд, Дамгартен, Данциг та Свінемюнде, колишні міста та селища вендів. Між іншим, до 1814-го проіснувала Датсько-норвезька унія, монарх якої носив титул «Король Данії та Норвегії, вендів і готів» – пам’ять про вендів зберігалася довго.
Тож нікуди західні слов’яни не поділися, особливо не пригнічувалися і навіть прізвища зберегли. Ось тільки імена вже мали німецькі. Але на цьому й поставимо крапку. Безліч інших історій розповіли митні записи Зунда – перелік публікацій, що додається, тому свідчення, і безліч їх ще чекає на своїх дослідників.

Кирпичев Ю.В. «Первый корабль в Петербурге». «Звезда», 2018 № 6.
Кирпичев Ю.В. «Бостон – Петербург, 1741. Первый американский корабль в России». «Гангут», № 105. 2018.
Кирпичев Ю.В. «Корабли, пряности, пошлины». «Знание-Сила», № 3. 2019.
Кирпичев Ю.В. «Голубиный помет и ярь-медянка». «Знание-Сила», № 4. 2019.
Кирпичев Ю.В. «Три ипостаси маринизма». «Троицкий вариант – Наука», № 290. 22.10.2019.
Кирпичев Ю.В. «Лейтенант Василий Шапкин — гений заморской негоциации». «Гангут», № 111. 2019.
Юрий Кирпичев. «Морское эхо западных славян». «7 искусств», № 12 (116), декабрь 2019.
Кирпичев Ю.В. «И пальцы просятся к перу, перо к бумаге…». «Троицкий вариант – Наука», 12.02.2020.
Кирпичев Ю.В. «Континентальная блокада в зеркале регистров Зунда». «Гангут», № 115. 2020.
Кирпичев Ю.В. «Вокруг Европы через пять проливов». «Гангут», № 117. 2020.
Кирпичев Ю.В. «Нью-Йорк в зеркале Зунда». «Вечерний Нью-Йорк», Vol. 25 № 42 (2194), 16 октября 2020.
Кирпичев Ю.В. ««Русские рукавицы» в регистрах Зунда». «Наука и жизнь», № 5, 2021.
Кирпичов Юрiй. «Морське вiдлуння захiдних слов’ян». «Культура i життя». №12, 26 червня 2020.
Юрий Кирпичев. «Российские беды Дании». «Новый Берег», № 75, 2021.

Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США 

Like