Маринізм в українських кольорах. Погляд з Америки

Не будучи мистецтвознавцем, я все ж таки іноді пишу про живопис у досить солідних виданнях і знайомий з кількома художниками – з кимось особисто, з кимось по листуванні. Пам’ятаю радість споглядання картин канадського албанця Іллі Харуні на Артекспо-2013 у Нью-Йорку – на диво життєрадісний реалізм! Приємно було спілкуватися з ним самим та з дружиною, його музою. Пам’ятаю і хитромудрі картини бруклинця Алекса Фішгойта  (писав про це в «Культурологічному журналі»).

Але марин, що ваблять мене з дитинства, вони майже не пишуть. Тим і корисний Фейсбук: в соцмережі я познайомився з прекрасним бразильським мариністом Карлосом Кіровським, про якого писав для нью-йоркського сайту киянки Тетяни Бородіної, який красиво зветься «Елегантний Нью-Йорк» та елегантно естетує.

А нещодавно у групі MARINE ART побачив марини, яким зрадів особливо. Річ у тому, що їхній автор теж киянин, українець.Чи тісний зв’язок України з морем? Так. Козацька морська слава дзвеніла раніше й голосніше, ніж сухопутна. Козаки брали Кафу, Синоп, палили передмістя Стамбула, билися не лише з турецькими галерами у Чорному, Азовському та Мармуровому морях, у Лимані та на Босфорі, а й зі шведськими кораблями на Балтиці! І до 75% екіпажів кораблів вітрильного Чорноморського флоту складали українці, вони боролися у Синопі та на бастіонах Севастополя.

Чимало й зараз на морях-океанах моряків українців, а на початку 90-х славетний український капітан Євген Платон вів яхту «Гетьман Сагайдачний» у відомих кругосвітніх перегонах. Тож з маринізмом ненька пов’язана тісно, хоча художників цього напряму народжувала рідко. Айвазовський хоч і жив у Криму, був вірменином, а Куiнджи греком.

Але що таке маринізм? Це поняття трояке, є космологічний, геополітичний і художній. Саме так, бо без першого не було б ніякого: 70,9% поверхні Землі вкриті водою і її точніше було б назвати Океаном! Що критично важливо. Бо якими б суворими не були умови підлідного океану Європи, супутника Юпітера, а життя в ньому можливе.

Тоді як на Марсі, де немає великих обсягів рідкої води, життя нема. Велика кількість води на планеті уможливлює і появу цивілізації, а інакше не буде кому зрозуміти, чому людина здатна довго дивитися всього на три динамічні картини. Це вогонь багаття, танцююча жінка та корабель під вітрилами.

Друга іпостась геополітична. Всі пам’ятають про дерев’яні стіни Фемістокла, які врятували європейську цивілізацію, що зароджувалася, і шанують американського адмірала Мехена. За його концепцією долі світу вирішуються на теренах Світового океану.

Що ми й бачимо на прикладах Британії та США: хто править морем, той править світом! Втім, задовго до Мехена сер Уолтер Рейлі, корсар, кавалер і поет, писав: «Той, хто володіє морем, володіє світовою торгівлею, а той, хто володіє торгівлею, володіє багатствами землі та нею самою!»

Докладніше про маринізм я писав у газеті вчених «Троїцький варіант-Наука».

Під впливом геополітичного виник і мистецький маринізм. Він виділився як окремий вид пейзажного живопису в Нідерландах наприкінці XVI століття, коли займався їх золотий вік, коли на їх флот припадало дві третини морських перевезень Європи, коли вони ставали потужною колоніальною імперією. Дивно, але його не було ні в морській Елладі з її розвиненим мистецтвом, ні в Римі, що заклав основи нашої цивілізації, чиї володіння оперізували Середземне море, ані в містах Ганзи, потужного союзу північних німецьких міст, флот якого панував у морях північної Європи до піднесення Голландії.

Кораблі на книжкових мініатюрах часів цієї ліги прописані добре, зі знанням справи та деталей, але лише в гаванях, лише як головний інструмент бізнесу. І у XVI столітті, коли настав розквіт живопису, марин не було. Виявляється, безлічi художників, кораблів і моряків ще недостатньо для виникнення маринізму.

Чому ж саме в Голландії з’явився художній маринізм? Тому що в ній народжувався новий світ, світ демократії, громадянськості, приватної власності, з почуттям власної гідності, світ свого дому. І його неодмінним атрибутом була культура побуту, зокрема мальовнича. Голландія тоді суперничала в галузі мистецтв з Італією, у геополітиці з Англією, Іспанією та Португалією, а в торгівлі та мореплаванні взагалі не мала суперників.

До того ж вона була найгустонаселенішою, найбагатшою та процвітаючою країною Європи, маючи 300 міст та 6500 сіл з досить культурним населенням. А оскільки ні радіо, ні телебачення ще не з’явилося, так само як і газет, а культурний голод вимагав вгамування, то картин потрібно було багато і терміново.

Майстри натюрморту писали до п’яти на тиждень! Звідси невеликі розміри полотен та назва художників того часу: малі голландці. Але при цьому масовому, по суті, виробництві — чудова якість. Здається, рівень мас-культури тоді був вищим, і вона була ближчою до культури, ніж до масовості, а люди ставилися до своєї роботи шанобливіше і вимогливіше, ніж ми зараз…

Їхні картини купували вельможі, городяни, ремісники і навіть селяни. Попит народжував пропозицію, а вона відповідала попиту: картини висіли майже у кожному будинку! У Голландії працювало понад дві тисячі живописців, у Південних Нідерландах ще тисяча і працювали вони надзвичайно продуктивно. Головним були жанр і стиль, які забезпечували збут. А оскільки країна повністю залежала від моря, то цілком природно, що окрім натюрмортів та жанрових сценок однією з найпопулярніших тем стали воно саме, кораблі та морські баталії.

Батьком маринізму вважається Хендрік Корнеліс Вром (1566-1640). Його мальовнича манера відрізнялася ретельністю передачі деталей і особливостей військових кораблів і барвистістю, яка підкреслює драматизм батальних сцен. Він відіграв визначну роль в історії цього жанру, що і відзначив Карел ван Мандер, цей північний Вазарі, вчитель Франса Хальса та автор «Книги про художників», першої мистецтвознавчої праці у Північній Європі.

До речі, не плутайте, як це робить Вікіпедія російською, Врома з його сином, якого звали схоже: Корнеліс Хендрікс Вром. Він теж заробляв на життя пензлем і теж захоплювався маринами. І другий син, Фредерік, став мариністом. Художниками були і два інших сини Врома, а також його онук. У цій сім’ї всі були відзначені образотворчими талантами.

Вром знайшов золоту жилу, і під його впливом з’явилася ціла плеяда мариністів: Ганс Годеріс і Корнеліс Вербек, Корнеліс ван Вірінген і Арт Антоніс, Ніколас де Кемп, Ян Поркелліс і Сімон де Влігер. Останній, своєю чергою, став учителем одного з найбільших голландських мариністів Віллема ван де Вельде-молодшого, Рафаеля морського живопису.

Але чому людям так подобаються марини? Не тільки тому, що вони не можуть жити без моря на горизонті або марини на стіні. Суто морські пейзажі зустрічаються в живописі нечасто, на полотні море виглядає одноманітно без людей та кораблів. Може, тому, що людині важлива людина?

Це так, але не у випадку марин, бо люди не головний магніт, що тягне до себе. Так, стаффаж важливий, і часом людські постаті вирішально оживлюють полотно, як ота відома фігурка дами в «Осінньому парку в Сокольниках», без неї у Левітана вийшла б не елегійна осіння меланхолія, а туга зелена в стилі Шишкіна.

Так, у маринах люди теж часом корисні, задаючи масштаб, створюючи певний настрій, надаючи наочний сенс, особливо у батальних сценах. Але в принципі без них можна обійтися. Бо головне у маринах не море, не люди, а кораблі.

Їх і пише чудовий український мариніст Володимир Глухоманюк, причому в оригінальній техніці, мастихіном, що надає його картинам яскравості та блискучої тремтливості, свіжості та оптимізму. На головній сторінці цієї статті – одна з робіт Володимира Глухоманюка.

Юрій Кірпічов.

 

 

Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США 

 

 

 

 

 

 

 

Постскриптум. Дещо про Володимир Глухоманюка. 

Слово художника

Я – Володимир Глухоманюк. Моя професія архітектор. Закінчив Національну Академію образотворчого мистецтва та архітектури у Києві у 1988 році. З того часу архітектура моя базова пристрасть. Але… Почалося все (з) далекого 1977 року, коли в Києві проходив Міжнародний чемпіонат із судномодельного спорту.

Хлопчиськом я пропадав з ранку до вечора серед іменитих майстрів, які брали участь у змаганнях. Я народився в сухопутному місті і для мене були недосяжні враження від споглядання величезних морських суден, але в результаті став завсідником такого гуртка у Київському палаці піонерів.

Та настав час приймати рішення, ким бути? Мріяв стати архітектором кораблів і вступити до Ленінградського суднобудівного інституту. Але на жаль чи на щастя став архітектором, закінчивши Київський державний художній інститут, сьогодні НАОМА (Національна Академія образотворчого мистецтва та архітектури).

Я досяг певних висот в архітектурі, але любов до кораблів не згасла і на початку 2000-х я знову будував моделі кораблів, купував багато книг, креслень та альбомів. Сьогодні володію чудовою колекцією унікальних матеріалів, зібраних з усього світу.

У житті багато процесів циклічні, напевно, так само, як і у Всесвіті. Як архітектор, я не розлучаюся з олівцем. Вважаю, що це первинний інструмент для архітектора, незважаючи на те, що володію багатьма професійними програмами. Малював завжди, писав аквареллю рідше, а ось писати масломстав не більше двох років тому.

І звичайно ж, у мої сюжети увірвалися кораблі та море. Живопис маслом гарний своєю щільністю, фактурністю, дозволяє «ліпити» форму і передавати емоції мастихіном, шпателем, площинами, мазками на контрасті.

Звідки сюжети моїх полотен? З мандрівок. З них серії картин про іспанську Денію, спекотну Андалусію, простору Альбуферу, про невтомних трудівників портів Валенсії і Барселони… У моїх роботах, де поруч архітектура будівель і архітектура кораблів, присутні колір і сонце, що карбують грані будівель і старовинних храмів. А залиті сонцем кораблі та човни засліплюють білизною своїх бортів. Працюючи над деякими полотнами, я чую крик чайок – достатньо сильну емоцію. Здавалося б, банальний сюжет – човен в порту, але ж такі види ми запам’ятовуємо на все життя!

Деякі сюжети картин пов’язані з вивченням старовинних фотографій та архівних матеріалів. Такою є серія із зображенням броненосного крейсера Королівського флоту Великобританії HMS «Орландо». Це мій улюблений період: перехід від вітрильного до парового флоту. Сподіваюся, мені вдалося передати красу обводів корпусу, витонченість потужного бойового корабля, наголосити на білизні бортів з грою світла і тіні.

Усі мої роботи у доступі та на сайті: https://www.vg-arch.art
Архітектурне портфоліо за посиланням: https://www.vg-arch.com

Завжди у вашому розпорядженні Володимир Глухоманюк, архітектор, художник, романтик.

Like

Редакція

Редакція “Українського репортера”


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *