Степами Шекспіра. Де i коли виникло слово “степ”
Чи важлива ця тема для щирого українця? Ще б пак! Степ архетипічний для нашого народу і країни. Він багато в чому визначив її долю, славну та нелегку, і характер людей – вільний і гордий. Тому непогано було б знати де i коли виникло це слово – степ. Невже не в степах!? Тож до справи.
Інтродукція
Я народився в степах і час не гасить захоплення ними. Мені доводилося бувати в горах Адірондаку, Криму, Кавказу, в глухих російських лісах. Я бачив моря і океани, екзотичних дівчат і золоті тропічні пляжі в бахромі пальм. Але вся ця краса не може зрівнятися з зеленим степовим морем!
Якщо дощів мало, то степ вигорає, трава мерхне і проступають поточені часом камені, хребці допотопних хребтів. Ці камені були древніми і п’ятсот років тому, при татарах; вони були давніми і тисячу років тому, при половцях; і дві тисячі років, при скіфах; і три – при кімерійцях; і шість – при трипільцях. Вони завжди були древніми.
До речі, вам ніколи не приходило в голову залізти на найближчий терикон і озирнутися? Що? У вас поблизу немає териконів? Дивно. А в Донбасі вони всюди, куди не кинь. І хоча середній терикон невисокий, метрів зо п’ятдесять-сімдесять, вид з нього відкривається чудовий. Бачиш і не набачишся, дивишся і не надивишся!
Безмежний, полого-горбистий степ поринає у бездонну синю димку на краю неба і землі, і по ньому розкидані темно-сині конуси. Ті, що ближче, коричневі, а деякі, найстаріші, ті зеленіють– вони заросли деревами і дуже прикрашають наші безлісні місця. Але головне, звичайно, степ…
Хто тільки не кочував по ньому! Кімерійці і скіфи, сармати та алани, хазари і печеніги, половці і татари. Зі століття в століття, з тисячоліття в тисячоліття. Хтозна, скільки їх пройшло через ці простори, але всі в один голос твердили, що краще наших степів нічого немає і бути не може!
І я їм вірю, я з ними згоден, хоча і перерахував лише тих, хто хоча б ненадовго, хоча б на століття-друге затримався в цих степах обітованих. А скільки було сьогохвилинних проїжджих! Тих, хто лише ніздрі роздував, вдихаючи ковиловий вітер, хто широко розкривав очі і крутив головою, щоб охопити поглядом неохватні краєвиди, але не міг ні зупинитися, ні пригальмувати, бо ззаду тиснула черга бажаючих. Гуни, болгари, авари, угри…
Тисячу років тому цим шляхом пройшли на захід і предки моєї дружини. То були торки, вони ж чорні клобуки або турки-огузи. Не сиділося їм вдома! Готи заходили сюди, вікінги, як ніби тут медом намазано!
І я не тільки їм вірю, але й розумію: сам народився в цих степах, ніколи не втомлююся ними милуватися і відчуваю себе незатишно в лісах або в горах. Тісно там! Як взагалі можна жити без далеких горизонтів!?
Тому дивно, що Кампеадор Сід в поемі Антоніо Мачадо «Campos de Castilla» скаче в вигнання «Por la terrible estepa castellana» – по жахливому кастильскому степу. Невже іспанці не люблять степ, цей бенкет далей, цей відкритий світ, накритий найпросторішим у світі небом!?
Від степів віє старовиною, їх камені поточені часом і здається, що вони вічні. У лісах або горах такого відчуття немає, ліси і гори ефемерні. Ні, панове, степ це не просто рівнина, вкрита трав’янистою рослинністю. Це батьківщина, яка завжди з тобою, як би далеко ти не поїхав.
Ось тому Гоголь, покинувши рідні місця, зачах в похмурому Петербурзі. І фельдмаршал Манштейн, аж ніяк не лірик за професією, підпав під чари наших степів.
Наступав він влітку 1941 року на Мелітополь і на все життя залишився під їх враженням: їдеш на танку день, їдеш другий, а попереду все та ж дорога в нікуди! Корифей маневреної війни, він і повинен був любити степ, оперативний простір, тому і шкодував за прекрасними танковими дивізіями, бездарно загубленими в похмурих московських лісах.
Тож яка етимологія слова степ? Вона цікава і загадкова. Взяти того ж Шекспіра, про якого ще буде мова – недарма ж ця робота звертається до його імені, сподіваюся, його душа потрапила в рай, втішається радістю сяючих позанебесних просторів, і ангели задумливо слухають безсмертні рядки і строфи сонетів Барда. Та чи просторий едем? Мабуть так. Бо потік безгрішних, як не дивно, не вичерпується, хоча світ сповнений грішників і споконвіку котиться в прірву.
До того ж, згідно з солідними словниками BDB Theological Dictionary та HAW Theological Wordbook of the Old Testament слово “едем” (eden) походить від аккадського edinu, а то сходить до шумерського eden, що означає рівнину, степ. Будучи степовиком, я розумію цей зв’язок. Немає і не може бути нічого прекраснішого степів! Але чому і як цей специфічний ландшафтний термін став загальним для більшості європейських мов?
Німецькою, французькою і англійською – steppe; іспанською, баскською, каталонською та галісійською – estepa. Болгарською – степ; хорв. – stepa; грец.– στέπα; угор. – sztyeppe; італ. – steppa; лат. – steppe, steppa; макед. – степскі; польск. – step; румун. – stepă; сербською, словацькою, словенською– степа.
Особливо вражає латинь, бо вважається, що в Європу слово потрапило з російської мови. Але ж на арену історії Русь вийшла через багато століть після загибелі Рима, в її літописах степів немає, а вперше в російських записах вони зустрічаються в досить пізньому творі московського купця Федора Котова «Про хід в перське царство і з Персиди в Турську землю, і в Індію, і в Урзум».
Він зробив в 1623-24 роках подорож до Персії і писав: «…а на Саратові місто стоїть на луговій стороні… А стоїть над Волгою на рівному місці, а по нижній бік річка Саратовка вийшла з степу, а поряд пішов степ в усі сторони».
Що ж, спробуємо простежити шляхи запозичень і попутно скептично зауважимо: невже болгари з угорцями, еталонні кінні кочовики, котрі проявили себе на арені історії раніше русі, не мали для степів своєї назви? Невже греки, які дві з половиною тисячі років жили в причорноморських степах, запозичили слово з російської?
Польська загадка
Може, розгадку треба шукати в центрі ареалу розповсюдження дивного слова? Якщо воно народилося на Русі, то на шляху до Європи не могло обминути Польщі, з якою так багато геополітичних інтересів перетнулися саме в степах, де вирішувалися доленосні питання: варто було Польщі програти боротьбу за Україну, як почався занепад Речі Посполитої. Тоді як Росія ступила на імперський шлях.
Власне кажучи, інших маршрутів руху на захід специфічного ландшафтного терміна не було. Не через Архангельськ же він проник до Англії? І поморам і царським послам до Туманного Альбіону важко було б пояснити жителям дощової острівної країни розмах степів.
Але і тут є нюанси. Так, авторитетний Фасмер пише в своєму «Етимологічному словнику»: «степ – безлісна височина, вододіл”, мезенський., Арханг.» Так що, хто його знає!
Здається, ключ до польської загадки дає… сайт собаківників Chart polski. Atlas psów w PodajLape.pl. Я не жартую, дані кінологів важливі, терміни цієї тонкої науки досить стійкі, йдуть углиб століть і тісно пов’язані з етимологією нашого слова.
У статті про польських хортів читаємо: «Pierwsze wzmianki o charcie polskim pochodzą z XIII wieku, … długi i swobodny wykrok, zarówno w stępie…» Тобто: «Перші згадки про хорта польського сягають XIII століття… довгий і вільний крок, степ рівна.. »
Отже, степ у слов’ян означає холку собаки. Або коня. Воно зустрічається в цьому сенсі і у Даля в значенні безлісого річкового хребта-вододілу. Але якраз в звичному нам ландшафтному сенсі слово довго (занадто довго для очевидної етимології) не застосовувалося. А коли стало звичним, то навряд чи в зв’язку з холками собак або з виразами, що означали в польських літописах спадкування (настепованіе) або вступ (встеп).
Для великих безлісих трав’янистих просторів в руській, як і в інших слов’янських мовах здавна використовувалося слово поле: Половецьке поле, Дике поле. Причому воно було настільки архетипічне, що не тільки ім’я полян-киян, а й самих поляків здається тісно пов’язаним з ним.
Тому навіть в розпал великих степових проблем Польщі, що вкрай загострилися до середини XVII століття, коли всі її сили були задіяні на східному фронті, де вирішувалася доля держави, слова степ в польських записах ви не знайдете. Там фігурувало Dzikie Pole.
Так, степ зустрічався в щоденнику Еріха Лясоти (цілком козацьке прізвище у цього фон Стеблова!), австрійського дипломата, військового діяча і мандрівника, посланого австрійським імператором наймати запорізьких козаків на службу.
Він писав у 1594 році:
«Три дні ми пройшли повз Лисої гори на лівому, руському березі і Товсті Піски, великі піщані пагорби на татарському березі; далі, майже відразу, минули гирло річки Кінські Води, що тече з татарського степу…»
Так, проти зв’язку козаків зі степом заперечувати важко, це генетичний зв’язок, але з щоденником ось яка історія. Я навів цитату з української з книги Д.І. Яворницького «Історія запорізьких козаків». Однак в оригіналі «Tagebuch des Erich Lassota von Steblau» немає ніяких степів. Там простягаються Tatterifchen feldern – татарські поля.
І все ж закономірно постає питання козацького генезису слова степ. Тим більше що наступна після купця Котова згадка в московських джерелах зустрічається в «Книзі Великого креслення», складеної в 1627 р. в Розрядному наказі. Протоки Терека там називаються Підстепна Швидка і Підстепний проток.
Українські автори статті «Про походження ландшафтного терміна степ» (В.А. Бушаков і Н.Є. Дрогобич. Степи Північної Євразії. Матеріали III Міжнародного симпозіуму. Оренбург, 2003) вважають, що термін степ в промові терських, донських і запорозьких козаків існував уже в XV столітті.
І все ж раніше за всіх з козаками зіткнулися (точніше, обзавелися ними для боротьби з татарами) саме поляки. Вони ж повинні були першими ознайомитися з цим словом.
Але не ознайомилися. Про козаків польські літописи згадують з кінця XV століття, однак, наприклад, в «Хроніці польській» Мартіна Бєльського, родоначальника літописання на рідній мові, доведеної до 1598 року, де козакам приділено багато місця, степів немає, лише дикі поля.
І в «Хроніці…» Матея Стрийковського, доведеної до 1581-го, їх немає. І в «Діаріуші комісії або експедиції проти війська запорізького. 1625»немає. І в «Описі України» (1651 р.) Гійома Левассера де Боплана, французького інженера, який будував Кодак, форт на Дніпрі проти козаків, пишеться про les campagnes і les champs (поля, рівнини). Хоча він багато років провів в степах і повинен був знати місцеві терміни.
І в об’ємистому «Літопису, або Хроніці різних справ і подій» Йоахіма Єрлича, що охоплює період з 1620 по 1671 роки., нема цього слова, хоча в Росії воно вже було в ходу.
І навіть в титанічній, переповненій запозиченнями з усіх мов поемі-епопеї «Війна домова з козаками…» Самуїла Твардовського, який став, судячи з усього, прообразом пана Заглоби з трилогії Сенкевича, воно не зустрічається. В цьому і полягає польська загадка.
Бо в так званих «козацьких» літописах Грабянки, Самовидця та Самійла Величка (перекладав, до речі, поему Твардовського) слово це вживається часто. Але написані вони були в кінці XVII – на початку XVIII ст., що не дає змоги однозначно стверджувати козацьке походження слова. А його відсутність в польських джерелах XVII століття не дозволяє говорити про транзитну роль Польщі. До того ж, як це не парадоксально, неясно, в який бік мав місце транзит!
Смугла леді сонетів
Але польська загадка блякне на фоні англійської. Ми недаремно згадали Шекспіра! Так, більшість британських етимологічних словників повідомляє про російське походження терміна і про перше його згадування на заході в 1671 році.
Мабуть, мається на увазі книга «The Present State of Russia» (Лондон, 1667, 1668, 1671) С. Коллінза, персонального лікаря царя Олексія Михайловича. У змісті якої читаємо: «CHAP. XVIII. Of the Southern parts of Syberia. The Wilderness called Step…»
А в зазначеній главі знаходимо: «…a Wilderness called the Step, which is six or seven hundred Versts long, most of it is Champain, it has but few Rivers, yet the ground is incredibly fruitful» (…пустки, звані степом,що простягнулися на шістсот-сімсот верст, здебільшого рівнини з нечисленними річками, але неймовірно родючим грунтом).
Цікаво, що незабаром степ майнув в щоденниках Патріка Гордона, вихідця із знатного шотландського роду, російського генерала і контр-адмірала, військового наставника Петра I.
Але повністю його щоденники не опубліковані, до того ж він лише одного разу вживає дане слово (в формі Stepp. ) – описуючи рух російської армії під Чигирин влітку 1677 року. Sic – в обох випадках термін пов’язаний з британцями!
Втім, Фасмер в своєму «Етимологічному словнику» пише, що у ще одного британця – Шекспіра ̶– степ зустрічається раніше, ніж в російських записах, ще в 1600 р., в комедії «Сон в літню ніч». Насправді навіть раніше, оскільки нині вважається, що написана комедія була в 1594-96 роках. Лясота на той час ще не встиг повернутися з запорізького відрядження і доповісти Барду про нове слово…
To amorous Phillida. Why art thou here,
Come from the farthest Steppe of India?
Причому зрозуміло, що воно було добре відоме, бо театральна публіка повинна була знати його, щоб зрозуміти, про що йде мова. Є й інші резони, що ставлять під сумнів першість Шекспіра, і все ж розглянемо цю гіпотезу заради її краси і для того щоб поставити під сумнів загальноприйняту тезу про імпорт терміна з Росії.
Московія завжди була замкнутою державою, контакти з іноземцями в ній жорстко обмежувалися, а для виїзду за кордон була потрібна згода мало не самого царя. Тому навряд чи нечисленні російські посланці і купці занесли на захід цей термін.
Краще розглянемо повідомлення іноземців, що побували у Москві. Їх було багато: поляків, литовців, німців, голландців, італійців, французів, угорців та ін., але в рамах нашої гіпотези розглянемо поки англійські джерела XVI-XVII століть.
Перші прямі контакти Британії з Москвою встановив капітан Річард Ченслер в 1553 році (в його записках слово степ відсутнє), а також К. Адамс і Р. Джонсон, його соратники.
У звітах останнього, а він неодноразово бував в Московії і в 1558 р здійснив подорож до Бухари, збираючи дані про шляхи з Москви до Китаю і про народи, що живуть між цими державами, слова степ також немає.
Зате Адамс у своїх нотатках повідомляє: «Земля в Московії рівна і складається здебільшого з степів; високих гір там мало»(Климент Адамс«Англійська подорож до московитів», 1600).
Здавалося б, ось вона, ланка ланцюга, що веде до Шекспіра! На жаль, ні. Перед нами цитата з першої російської публікації книги Адамса («Вітчизняні записки», частина 27. № 77. 1826). Тобто переклад. У латинському ж оригіналі тексту читаємо: «Terra esse planam ac campestrem…» – земля пласка і рівнинна. В англійському перекладі «… the country is an open plane…»
Надалі ми не раз будемо з цим стикатися, і в підсумку виявиться, що практично у всіх іноземних джерелах XVI і першої половини XVII століть степ з’являється лише по примсі перекладача.
І все ж продовжимо пошуки. Англійці з великою енергією шукали шляхи до Персії і Китаю, безліч мандрівників і комівояжерів залишили письмові свідчення про бачені країни, як от книги Джерома Горсея, який в 1573-1591 роках подовгу жив в Росії, керуючи конторою англійської Московської компанії.
Відома картина, на якій Іван IV показує скарбницю Горсею. Але країну британець вивчав так старанно, що був заарештований і відправлений додому. Втім, Єлизавета I пробачила авантюриста і знову вдалася до його послуг, пояснюючи царю: «…Ми зважилися прийняти службу (Горсея)… через знання їм традицій і звичаїв вашої країни…»
Горсей дійсно непогано знав Росію, однак термін степ не використовує.
Не вживає його і Джільс Флетчер, під конвоєм якого він був доставлений на батьківщину і з ким щедро ділився відомостями. Твір Флетчера «Of the Russe Common Wealth» ( «Про Російську Державу») вийшов в Лондоні в 1591 році.
Пошук і аналіз британських джерел XVI ст. полегшується тим, що практично всі вони зібрані під обкладинкою фундаментального збірника Річарда Гаклюйта: «The Principal Navigations, Voyages, Traffiques and Discoveries of the English Nation» (1589 розширене видання 1598-1600).
У нього включені і «Подорожі М. Ентоні Дженкинсона» – ґрунтовні записи першого повноважного посла Англії в Московії. У 1557-1571 роках він чотири рази плавав туди, неабияк поколесив по степах, дістався до Кавказу і Криму, Бухари і Персії і склав детальну карту «Опис Росії, Московії, Тартарії».
Саме цей автор надзвичайно цікавий і важливий нам. Тому що його побічною дочкою була Енн Уейтлі (див. малюнок)…
Юний Шекспір любив її, хотів одружитися і навіть отримав ліцензію на шлюб. Ця версія заснована на запису в церковній книзі реєстрації: «Anno Domini 1582 Novembris 27 die eiusdem mensis. Item eodem die supradicto emanavit Licentia inter Wm Shaxpere et Annam Whateley de Temple Grafton.»
Але вже наступного дня, 28 листопада Фальк Сонделс і Джон Річардсон, друзі сім’ї Хатауей з Стратфорд-он-Ейвон, внесли заставу в 40 фунтів в якості фінансової гарантії весілля William Shagspere and Anne Hathwey. Борг був вищий за кохання і Шекспір одружився на вагітній від нього Енн Гетевей, яка була старша на вісім років.
З того часу не припиняються суперечки, чи був запис помилкою церковного клерка, чи існувала взагалі Енн Уейтлі, і чи була вона тією самою загадковою Смуглою леді сонетів, музою Барда.
Деякі дослідники стверджують навіть, що вона-то і була справжнім автором його п’єс! Написано про це багато, проте інформації про неї мало і навіть приписуваний їй портрет, написаний італійською художницею Софонісбою Ангісолою, дехто вважає зображенням поета Джироламо Касіо пензля Джіованні Больтрафьо.
Красива гіпотеза! Дочка Ентоні Дженкинсона передала коханому відомості про далекі країни, зібрані її батьком, а Шекспір використовував екзотичний термін в творчості – англійців, які не бачили на своєму острові нічого просторіше вересових пусток, розмах степів мав вражати.
На жаль, навіть не враховуючи того факту, що з терміном steppe в Англії були знайомі до Шекспіра (і задовго до того, як їм стали користуватися на Русі!), від гіпотези доведеться відмовитися.
З тієї простої причини, що у Дженкинсона в оригіналі у всіх випадках мають місце fields, поля. Більш того, степів не знайти ні у кого з британців, які відвідали Московію пізніше, в першій половині XVII століття. У будь-якому разі, немає його у авторів, чиї записи опубліковані в збірнику Джона Мільтона.
Цей великий політичний діяч і вчений, класик англійської літератури і «латинський» (науковий) секретар Кромвеля, фактично завідував один час зовнішньополітичним відомством.
Маючи широкий доступ до матеріалів, він продовжив справу Гаклюйта і в середині XVII століття з донесень англійців, які побували в Росії, склав компендіум «Історія Московії», політико-дипломатичне керівництво. Його праця, крім практичних даних про ціни і маршрути, тлумачила також про політику і географію країни, про культуру, побут та історію російського народу. Але терміна степ там немає.
Глибоке британське коріння
Немає його і в німецьких джерелах, хоча етимологічні словники стверджують, що термін потрапив до Британії через Німеччину. Попередній аналіз слідів такого транзиту не виявляє.
Попутно відкинемо спекулятивні версії походження терміна, наприклад, від староверхньо- і середньонiмецького stepfen, старошведського stapfen і навіть старосаксонського steppian – ступати, слідувати. Ми шукаємо шляхи поширення усталеного ландшафтного терміна, а етимологію як таку залишимо професійним філологам і лінгвістам.
Шукаємо, але не знаходимо.
Так, в докладній «Подорожі в Московію» (1663) австрійця Августина Мейерберга він відсутній, як і в «Повному описі Росії» саксонця Г.А. Шлейсінгера (1687). Але ж праці ці відносяться до часу, коли слово було відомо С. Коллінзу і Патріку Гордону, тобто, загальновідомо, бо степові справи вже багато в чому визначали політику Москви.
Так, в російському перекладі книги Мейерберга (А.Н. Шемякін, 1873-74 рр.) пишеться про ногайські степи, але це знову вільності перекладу. Латинський оригінал мені недоступний, але у французькому виданні 1858 року читаємо: Le desert Nagais – ногайська пустеля. І так далі, якого німецького джерела не торкнися.
Однак немає потреби заглиблюватися в німецькі, польські, литовські, українські та інші розвідки. Бо, як це не дивно, а термін steppe в нашому сенсі зустрічається в англійських текстах задовго до Шекспіра і перших згадках про нього на континенті!
Так, Webster’s Online Dictionary повідомляє з посиланням на Barnhart Concise Dictionary of Etymology by Robert K. Barnhart, що «Date” Steppe “was first used in popular English literature: sometime before 1379» (Термін «степ» був вперше використаний в популярній англійській літературі раніше 1379 р.).
Несподівано і дивно! Слово було в ходу в Англії задовго до появи козаків? У популярній літературі? Тобто, екзотикою не було? Але не з англійської же термін потрапив у російську!? Навряд чи. А ось спільне джерело цілком імовірне. До речі, вимовляється це слово в англійському цілком по-українському – степ – і в старому Уебстеровском словнику (American Dictionary of the English Language, 1828) так і фігурувало: Stepp.
Попутно виникає питання, про яку літературу йдеться? Після битви при Гастінгсі в Англії панувала т.зв. англо-нормандська література, зросла роль латині (може статися, що це важливо для наших пошуків) і лише через століття знову з’являються тексти англосаксонською (переклади з англо-французької).
Нова мова, синтез англосаксонської і французької, формується до XIV століття, але і англо-нормандська не зникає. Вона залишається мовою судочинства (до 1731 року!), університетської науки, хронік і художньої літератури.
Крім того, нормандський діалект служив лінгва франка, мовою міжнародного спілкування купців і моряків від Британії до Палестини, мовою походів і держав хрестоносців.
Під час Столітньої війни англо-нормандська збагачується паризькими елементами, перетворюючись на такий собі «френгліш» верхівки суспільства. Переставши бути рідною і витискувана з усіх сфер життя, вона зберегла важливу суспільну роль і навіть закон 1373 року про обов’язкове використання англійської при веденні діловодства написаний французькою!
Як бачимо, в мовному плані англійська література виключно багата, у неї розгалужене коріння і пошуки можуть завести нас до Нормандії і далі, на Схід, разом з хрестоносцями. І навіть в більш глибоке минуле. Наприклад, резонне питання, чи не потрапив термін до Британії від аварів?
Вони осіли в Європі якраз на часі англосаксонського переселення в Альбіон, і якщо слов’яни перейняли від них слова хоругва, віз і каган, то разом з англами і саксами могли запозичити і слово степ.
Але авари контактували лише з південними саксами, що не мали відношення до Британії, до того ж, швидше за все, не були іранцями, а в інших азіатських мовах відсутні слова, з яким можна зіставити термін.
Але не англосакси ж і нормани винайшли його? Мабуть, ні. Зате є споріднені іранські терміни і можливий аланський вплив. Як-не-як, а з кінця IV століття алани разом з готами і вандалами виконали грандіозний Drang Nah Westen і засновували королівства в Італії, Галлії, Іспанії та Африці. Однак про їхню присутність в Британії відомостей немає.
Вагоме слово Риму
Зате відомо про споріднені іраномовні племена, з якими слово могло потрапити до Британії ще в II столітті. Ними були воїни сарматського племені язигів – Овідій писав про них із заслання.
Взимку 173/174 року, під час Маркоманської війни легіони імператора Марка Аврелія зійшлися з ними на кризі Дунаю. Чудова броньована кіннота варварів в цій ситуації не могла нічого вдіяти, вона ковзала, падала, вибилася з сил і була розбита досвідченою римською піхотою.
За умовами мирного договору 175 року язиги дали в римську армію 8000 кінноти, причому 5500 осіб були відправлені до Британії. Частина їх служила в Ланкаширі, де у Рібчестера збереглися залишки принципії (штаб-квартири) колонії Bremetennacum veteranorum, заснованої XX Переможним легіоном ще за Веспасіана, коли Британією управляв Юлій Агрікола, а також руїни вікуса, цивільного селища поряд зі укріпленням.
Але навряд чи проти диких піктів була потрібна така маса блискучої кінноти, і до нас дійшли відомості лише про 1-у сарматську алу, як називалися етнічні загони кавалерії союзників Риму чисельністю в 500 вершників. Думаю, всі пам’ятають дзвін копит сирійської али і кавалерійський плащ Понтія Пілата з кривавим підбоєм.
Понтій – звідки він, умившій руки, чи не з берегів Понта, не з чорноморських степів?..
Під Рібчестером тривають розкопки, і на могильному камені RIB 595 збереглося грубе зображення вершника зі списом і напис «D M … DECVRIO AL SARMATARVM» (духам пішли (і) … декуріона сарматської али).
Мабуть, цей район був важливим центром конярства та підготовки кавалеристів, що побічно підтверджує напис могильного каменю III століття RIB 594. Поставив його на могилі молодої дружини і сина Юліус Максимус, singularius consularis, легат з консульським рангом! Зазвичай консуляри очолювали війська цілої провінції, а такими таборами командували префекти.
На присвячувальному напису 241 року (RIB 583) згадуються EQ SARM BREMETENN GORDIANI – сарматські кіннотники імператора Гордіана.
Підтверджує значення і специфіку цього району також чудовий бронзовий парадний кавалерійський шолом для спортивних арен, точніше, його точна копія, яка прикрашає скромний Roman Museum Рібчестера (оригінал зберігається в Британському музеї).
Цей шолом, написи, плюс новеньке селище Sarmatian Fold (Сарматська падь) – це все, що залишилося від ланкаширских сарматів.
Але південніше, в Честерському Дева в 1890 р. знайдений фрагмент могильної плити кінця II, початку III століття із зображенням драконарія, молодшого офіцера кавалерії.
Вони носили draco, своєрідний прапор али або турми, запозичений у кочівників, яскраву тканинну трубу з металевою головою дракона. При вітрі або під час скачки вона надувалася, служила орієнтиром і можливо, видавала страхітливі звуки.
Зображення цього штандарта і панцирної сарматської кавалерії можна зустріти на рельєфах колони Траяна, присвяченої подіям воєн з даками, але в самій римської армії драко з’явилися саме в II столітті, у зв’язку з залученням загонів сарматських катафрактаріїв на службу.
До слова, британська кіннота і сьогодні називається драгунами (dragoons).
Можливо, сармати і є та ниточка, яка пов’язує і пояснює всі загадки, в тому числі і наявність слова степ в мертвої латини. Ниточка тягнеться в минуле через осетинську мову, спадкоємицю аланської. І хоча степ осетинською звучить як “бидир”, є і близькі за змістом і звучанню слова. Так, Фасмер пише: «Бейлі вважає степ родинним осет. Tæрæn «плаский, рівний».
Йому заперечують, що етимологія Бейлі зводить це слово до іранської. Tap – плаский, повинна бути відкинута з тієї причини, що осет. T’æpæn плаский, присадкуватий, низький; низина, площина, походить від тюрк. Tapan ~ taban підошва; пласке місце. Але іранський корінь у античних іраномовних аланів і сарматів все ж набагато ймовірніше тюркського.
Так, ниточка тоненька. Навряд чи блискучі, з голови до ніг закуті в броню сарматські вершники передали специфічний ландшафтний термін британцям. Не так вже й багато їх було, щоб вплинути на мову, і 1-а Сарматська ала вже до середини III століття втрачає свою назву, стає звичайною номерною частиною.
Воїни-сармати, поставлені Риму за договором з Марком Аврелієм, до цього часу давно загинули в боях, повмирали від старості, ну а ті, кому вдалося завести сім’ю, романізувались (дослідники відзначають разючу здатність алан до асиміляції і навряд чи споріднені з ними язиги чимось відрізнялися).
Їх діти і внуки вже погано знали рідну мову, вона зазвичай переймається від матері. Так, навіть від більш пізніх (середина V століття) і більш численних і людних поселень алан на півночі Франції залишилося лише кілька топонімів.
Втім, список високих посад Notitia Dignitatum (xl.54; 4th / 5th C.) згадує Cuneus Sarmatarum, Bremetenraco – Сарматський кунеус (кавалерійська частина в армії пізньої імперії) Бреметенакума в IV столітті. Можливо, він складався з нащадків сарматів, які були надіслані до Британії за Марка Аврелія.
Як би там не було, а зіставлення англійських і осетинських слів змушує задуматися: arm – арм, narrow – нарæг, middle – мідæгаей, all – алли, another – æндæр, kourt – кæрт, foot – фад, dress – дарæс, murder – мард , what – уат, name – ном, my – мæ, food – фут, enter – антæр, door – дуар, egg – аиг.
Ось і гадай, чи це англійський вплив на осетинську, що було б дивно, чи то сарматський на англійську, що ще загадковіше, чи химерний збіг пагонів загальних індоєвропейських коренів. Але чому тоді вони не проявили себе в інших індоєвропейських мовах?
Так дослідження в англійському напрямку несподівано повертає нас до самої, мабуть, переконливої, хоча також слабо підтвердженої іранської етимології слова, змушуючи звернути увагу на Північне Причорномор’я. Тобто, туди, куди і слід за логікою речей, в наші степи, де, судячи з усього, і повинен був з’явитися цей термін.
Недарма О.Н. Трубачов констатував: «… лінгвістична концепція індоєвропейського Північного Причорномор’я знаходиться в сучасному порівняльно-історичному мовознавстві цілком під знаком своєрідного «паніранізму».
В.І. Абаєвим була висунута теза: «Все, що не пояснено з іранського, в більшості взагалі не піддається поясненню». («Indoarica в Північному Причорномор’ї», М. Наука. 1999). Мається на увазі книга Абаєва «Осетинська мова і фольклор».
Козацька гіпотеза
У зв’язку аланами доведеться повернутися до козаків. Більш того, з аланами пов’язано настільки багато, що існує навіть гіпотеза, досить струнка, про вирішальний їх вплив на генезис не тільки козацтва, а й Русі як такої, на формування російської держави! Мовляв, саме вони і були тими самими русами-росами, які дали ім’я нової державі.
Не всіх їх змела хвиля нашестя гуннiв, не всі лицарі степів пішли з готами. Частина втрималася між Сіверським Дінцем і середнім Доном, створивши разом з болгарами потужну Салтівсько-Маяцьку культуру (СМК), набагато більш розвинену, ніж сусіди-слов’яни, яка справила на них великий вплив.
Проблема гіпотези в тому, що між розгромом СМК угорцями на початку IX століття і першими відомостями про руські державності (покликання Рюрика і похід Олега на Царгород) є сорокарічна непереборна лакуна.
Але і після цього розгрому, аж до татаро-монгольського погрому алани (аси, яси російських літописів, оси в грузинській мові – все дуже співзвучне язигам) мали суттєвий вплив на Русь.
Літописи XII – першої третини XIII ст. постійно згадують про ясiв. Так, Троїцький літопис повідомляє, що 1116 р. князь Ярополк Володимирович «ходи на Половьчскую землю, к реце зовомей Дон, и ту взя полон мног, и 3 городы взя Половечскые: Галич, Чешюев и Сугров, и приведе с собою ясы, и жену полони Ясыню» (Лаврентіївський список).
В Іпатіївському списку міста інші: «В се же лето посла Володимер сына своего Ярополка, а Давыд сына своего Всеволода, на Дон, и взяша три грады: Сугров, Шарукан, Балин. Тогда же Ярополк приведе себе жену, красну вельми, Ясского князя дщерь полонив».
Андрій Боголюбський був одружений на ясській княжні або булгарцi (яси ще з часів СМК жили в симбіозі з булгарами). Взагалі, в ті часи яси-булгари займали чільне місце в оточенні великих князів Володимирських і Всеволод Велике Гніздо, брат Андрія, також був одружений на ясинi.
Від цього шлюбу народився Ярослав, батько Олександра Невського. Про ще одну ясиню пише Київський літопис: «В лето 6690 (1182 г.) Святослав Всеволодович ожени два сына, за Глеба поя Рюриковну, а Мьстислава Ясыню из Володимеря Суждальскаго, Всеволжю свесть; бысть же брак велик».
І після того, як монголи вимели з степів колишніх господарів, вплив алан не припинився. Тож не дивно, що вони брали участь у генезі козаків. Недарма в Московії козаків аж до кінця XVIII століття називали черкасами, екзонімом, який раніше відносився до тюрків і берендеїв, чорних клобуків руських літописів.
Воскресенський літопис XVI століття, описуючи події 1152 року, згадує чорних клобуків, пояснюючи «еже звуться Черкаси», проте в більш ранніх літописах цей термін відсутній. Карамзін писав: «Торки і Берендеї називалися Черкасами: Козаки – також…» Черкасами називали також касогов-адигів, а Яські і Черкаські гори згадані в повісті XIV століття про смерть Михайла Тверського. «Черкази» були в війську Мамая під час Кокосовської битви.
При татарах, в XIII-XIV століттях йшла масова міграція черкасів в середнє Подніпров’я, яке отримало в результаті найменування Черкасії. В.Н. Татищев в «Історії Російської» вказує, що курський Баскак Ахмат викликав частину черкасів з гори Бештау і П’ятигір’я: «Оные прежде из кабардинских черкес в 14-м веке в княжестве Курском, под властью татар собравши множество сброда, слободы населили и воровством промышляли, и из-за многих на них жалоб татарским губернатором на Днепр переведены, и град Черкасы построили. Потом, усмотрев польское беспутное правление, всю Малую Русь в казаков превратили, гетмана или отомана избрав, все черкесами поименовались. При царе Иоанне IV-м, на Дон с князем Вешневецким перейдя, град Черкасский построили…»
Так що зв’язок українських козаків і черкасів безсумнівний. Навіть в кінці XVIII століття російський уряд відрізняв черкасів від решти населення Малоросії і в указі імператриці Катерини II від 8 грудня 1765 р. сказано: «Буде ж хто з поміщиків, захопивши в своє володіння з порозжіх государевих земель, поселили на тих землях різних націй людей, яко то Малоросіян і Черкас та іншого звання, яких у вічність за собою кріпачити заборонено, а вони за ними залишитися і нині побажають, то і на оних Малоросіян і Черкас відміряти ж землі на число душ вказане… »(Повне зібрання законів Російської імперії, перше зібрання, том XVII під № 12.519, п. 14).
І Лев Гумільов вважав, що козацтво виникло шляхом злиття касогів і бродників після монголо-татарської навали. Бродники були змішаним народом тюрко-слов’янського походження, з булгар, слов’ян і можливо степових огузів.
З касогами Русь була знайома давно – відомо повідомлення літопису Никона і «Слова о полку Ігоревім» про те, як Мстислав Тмутараканський, брат Ярослава Мудрого, переміг касогів, убивши в єдиноборстві їхнього ватажка: «…иже зареза Редедю пред пълки касожъскими».
Слід також зауважити, що частина вибитих зі степів алан знову, як і вісімсот років тому, рушила до Європи. Близько 1239 року угорський король Бела IV дозволив куманам і аланам (угорці, як і руські, називали їх ясами) оселитися в Центральній Угорщині, в Ясшазі, адміністративним центром якого згодом стало м. Ясберень.
А в 1323 р. король Карл Роберт дозволив ясам битися під своїми прапорами. Два джерела середини XVI століття кажуть, що в цей період вони ще зберігали свою мову, але у 1693 р. повідомляється, що перейшли на угорську.
Ясам були надані привілеї, якими вони користувалися аж до 1848 року, автономія ж Ясшага була скасована лише в 1876 році! Також в Угорщині відомі сім місцевостей під назвою Eszlar (Oszlar), що пов’язують з Aslar, тобто назвою алан as і тюркським показником множинності lar.
У зв’язку з цим нагадаємо ще раз, що ландшафтний термін степ російською мовою з’являється в записах купця Котова. А в «Книзі Великому кресленню», яка складена раніше, в 1627 році в Розрядному наказі і містить дані про територію Російської держави, названі протоки Терека Підстепна Швидка і Підстепний проток.
Деякі дослідники вважають, що це свідчить про побутування терміна в мові терських, донських і запорозьких козаків вже в XV столітті. І що його поява хронологічно і територіально пов’язана з виникненням козацтва.
Степ та степ кругом
Наостанок торкнемося ще одного аспекту степового феномена. Чи правий П. Семенов-Тян-Шанський в своєму розумінні степів? Він писав: «Що ж, врешті-решт, розуміє російська людина під назвою степу? Мабуть, великі рівнини, багаті трав’янистою рослинністю і не зворушені ще культурою».
Гм. Але ж саме в причорноморських степах розцвіла європейська неолітична революція. Саме звідси згідно з останнім генетичним дослідженням розселилися в різні боки індоєвропейці, несучи світу меч і мову, а тим самим культуру.
Пасіонарний сплеск був настільки сильний, що навіть до Ірландії 4300 років тому докотилася хвиля міграції з причорноморсько-каспійських степів. Виявилося, що степовий внесок в геном жителів бронзового століття Ірландії становить 32%!
Це генофонд скотарських кочових племен, асоційованих прямо або опосередковано з ямною археологічною культурою. Можна скільки завгодно сміятися над Гумільовим, але археологи пов’язують з цією міграцією розвиток металургії і появу в Європі індоєвропейських мов. А генетики підтверджують їх тези.
Однак рамки статті давно тріщать, тому повернемося до Сида Кампеадора. Почесне прізвисько Кампеадор зазвичай перекладають як Воїн, але цілком можливий інший варіант.
Річ в тому, що латинське campus означало і місце бою (звідси слово кампанія – похід, масовий захід), і поле, відкритий простір. У словниках можна зустріти такі вирази: піщано-глиниста рівнина – planities arenoso-stepposa; степова рівнина – planities stepposa; плоска трав’яна рівнина – campus planus herbosus.
Наприклад, італієць Алессандро Гваньїні, який все життя провів на польській службі, свої книги писав на латині і в його «Описі Московії» (Краків 1578 р.) степові татари пишуться як tartarorumque campestrium.
Отже виходить, що Кампеадор був повелителем поля, степів. Степовик, іншими словами…
Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США
Малюнок на головній сторінці: робота художника Сергія Васильківського “Козаки в степу”, 1890 р.
