“Князі київські були володарями всіх Росій. Як тієї, яка тепер називається Москвою, так і тієї, яка досі зветься Руссю” – сторінки історії

Сьогодні златоглавий Київ у барикадах, його хоробрі оборонці ніколи не допустять, щоб дика московитська орда увійшла у славне та відважне місто. Пропонуємо вам цікаві штрихи з історичного минулого про нашу прекрасну столицю.  

1596-го року до знаменитого міста над Дніпром навідався Рейнольд Гейденштейн, довірений секретар польських королів Стефана і Сигізмунда Вази. Поділився враженнями від побаченого:

«Упом’янувши Київ, таке славне й велелюдне місто, не зайвим буде коротенько нагадати про його розташування та пам’ятки давнини. Перед кількома віками князі київські були володарями всіх Росій. Як тієї, яка тепер називається Москвою, так і тієї, яка досі зветься Руссю.

Владарювали князі до моря Чорного і Дунаю. Столицею їхньою був Київ. Коли його було побудовано, від якої давнини існує, чи не сягає, можливо, часів Колхіди й Енея – невідомо: закрили все далека старовина та байдужість істориків. Залишилися, одначе, сліди попередньої величі: стіна кругом міста. А в ній ворота старовинного ладу, суціль позолочені й такі високі, що два повози, поставлені один на другого, не дістануть до горішнього склепіння. У самому місті немало понищених храмів грецького обряду. Зостався дотепер один з них, святої Софії, але й той у такому жалюгідному стані, що богослужіння в ньому не проводяться… Є ще й інші пам’ятники та руїни. Величезні вали і стіни засвідчують, що місто, очевидно, колись було дуже багатолюдним і великим».

1596-го року до знаменитого міста над Дніпром прибув Рейнольд Гейденштейн, довірений секретар польських королів Стефана і Сигізмунда Вази. Поділився враженнями від побаченого:

«Упом’янувши Київ, таке славне й велелюдне місто, не зайвим буде коротенько нагадати про його розташування та пам’ятки давнини. Перед кількома віками князі київські були володарями всіх Росій. Як тієї, яка тепер називається Москвою, так і тієї, яка досі зветься Руссю. Владарювали князі до моря Чорного і Дунаю. Столицею їхньою був Київ. Коли його було побудовано, від якої давнини існує, чи не сягає, можливо, часів Колхіди й Енея – невідомо: закрили все далека старовина та байдужість істориків. Залишилися, одначе, сліди попередньої величі: стіна кругом міста. А в ній ворота старовинного ладу, суціль позолочені й такі високі, що два повози, поставлені один на другого, не дістануть до горішнього склепіння. У самому місті немало понищених храмів грецького обряду. Зостався дотепер один з них, святої Софії, але й той у такому жалюгідному стані, що богослужіння в ньому не проводяться… Є ще й інші пам’ятники та руїни. Величезні вали і стіни засвідчують, що місто, очевидно, колись було дуже багатолюдним і великим».

Видатний французький письменник Оноре де Бальзак п’ять разів навідувався до Києва. Конкретно, до уподобаної ним графині Евеліни Ганської. Польська графиня мала особняк на Печерську там, де нині вулиця Липська. Поєднані взаємною симпатією двадцять років чекали, коли помре законний похилий чоловік обраниці вже тоді всесвітньо відомого майстра художнього слова. Наскільки нерозлучній парі пощастило – судімо з того, що подружжя після вінчання в костьолі міста Бердичів прожило в шлюбі всього-на-всього рік…

У своєму щоденнику Бальзак записав:

«Після того, як я побачив католицький Рим, я відчув живе бажання бачити Рим православний. Петербург – це ще місто дитя. Москва щойно вступила в поважний вік, але Київ – це вічне місто Півночі… Я побачив північний Рим, православне місто з трьомастами церков, багатства Лаври, Софії…»

За легендами, новонароджених Ромула й Рема вигодувала своїм молоком вовчиця. Подібною символікою вихвалявся й Чингізхан. Лише з тією відмінністю, що на його знаменах красувався білий вовк. Ромул підступно позбувся брата. Внаслідок цього ім’я більш удачливого – в назві «вічного міста». Причому, перший голосний звук у топонімі позначає мінлива, як у калейдоскопі, літера «омега». Через те в Італії співають «Аріведерче, Рома!» А в багатьох інших країнах у вжитку Рим.

У виданій 2020 р. книзі обсягом 238 сторінок з назвою «Володар Грому» доводжу, що Кий із братами й сестрою – не понижені «візантійською ортодоксією» до рівня земних князів, а божества астрального культу пращурів українського етносу. Посилаюся на визнаного візантійського історика Прокопія Кесарійського. Він із VІ ст. н. е. провіщає:

«…племена ці, Sclaveni й Antes, не управляються однією людиною, а зстародавна живуть у народовладді, й від того в них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно… вони вважають, що один з богів – творець блискавки – саме він єдиний владика всього, і йому приносять у жертву биків і всяких жертовних тварин».

За моїм відчуттям, саме Кий – «творець блискавки». Щек – уособлює потойбіччя. Забирає в царство мертвих тлінні тіла. Праведні душі возносить у небо й вони змигують непогасними зірочками. А від грішних – ніякого сліду. Мовби й не було їх на білому світі. Хорив – пізніші перейменування весняного Ярила й літнього Семиярила, Либідь – Ранкова чи то Досвітня Зоря. Вірогідно, її появу перед сходом Сонця оспівано в колядках і щедрівках, які доносять до сучасності предковічне з розквіту Трипільської археологічної культури:

Ой за горою, за кам’яною,
А за другою, за золотою
Дівка Ланпушка вимивалася,
Вимивалася, наряжалася.
На себе брала все золотеє,
А з себе скидала все голубеє.

Звеличувань Ранкової Зорі в колядках і щедрівках – безліч. На лихо, фольклористи не здогадуються, про що саме йдеться. Спасибі прозірливому Михайлу Грушевському. Авторитетний історик без тіні сумніву визнає антів предками українського народу, незаперечно – правічного. Прокопій Кесарійський підтверджує:

«І колись навіть ім’я у Sclaveni було одне й те ж: в давнину обидва ці племена називали спорами (розсіяними), гадаю, через те, що вони жили, займаючи країну «спораден» (розсіяно), окремими поселеннями. Ось чому їм і землі доводиться займати багато. Вони живуть на більшій частині берега Істру (Дунаю – В. П.) по той бік ріки» (коли дивитися із заходу – В. П.).

 

Вадим Пепа, письменник, лауреат Літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара.

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”

Like