Одкровення письменника

Вадим Пепа – заслужений журналіст України, член НСПУ. Лауреат літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара. Автор нелегкої долі.

На четвертому курсі факультету журналістики Київського університету імені Т. Шевченка, тепер Національного, сексот-однокурсник, уславлений пізніше «майстер криводушного слова», незмінний член парткому позавчорашньої Спілки письменників, викрав щоденник, який не призначався для чужих очей, і передав, «куди слід».

На засіданні університетського парткому за вірш зі строфою «А поки що спи,Тарасе, Прийдемо збудити, Як почнем кайдани рвати І волю кропити» ухвалили одноголосно – «виключити».

Подався робітником другого розряду на Металургійний завод імені Сталіна в місті Сталіно (тепер тимчасово окупований Донецьк). Хрущов викривав «культ особи і діяльності Сталіна». Молодь у вузах СРСР ратувала за докорінні переміни в політиці. Міністр оборони Жуков видав указ про позачерговий призов позбавлених студентських квитків на дійсну військову службу.

«Курс молодого бійця» без права виходу з казарми проходив разом з такими ж «вигнанцями» з тодішньої Молдови, Вірменії, Азербайджану, Грузії в місті Бузулук Оренбурзької області. За місяць-другий прийняли «присягу». Відразу ж начальство розосередило однодумців по різних підрозділах. Українцю дісталася муштра на лиховісному Тоцькому полігоні, де 1954 р. було випробувано на відкритій місцевості скинуту з літака атомну бомбу.
Бунтарі з Москви, Ленінграда й «от Москвы до самых до окраин» ковтали невидиму радіацію, про яку тоді нічогісінько не відали, на Далекому Сході поблизу уранових шахт. Компартійна влада «по-батьківському» дбала про спадковість поколінь.

Спало на розум надсилати до газети Уральського військового округу сякі-такі гуморески із солдатського побуту. У тамтешній редакції земляк з України, член редколегії в званні полковника, доклав неймовірних зусиль, щоб рядовий після закінчення строкової служби продовжив навчання на тому ж факультеті, з якого був витурений. Викладачі в університеті в основному доброзичливо ставилися до студента у солдатській формі.

З ярликом «націоналіста» важко було сподіватися на успіхи в творчості. В колишньому видавництві «Радянський письменник» після розгромної рецензії В. Губарця сім років «маринувалася» поетична збірка за народними мотивами з передмовою доктора філологічних наук І. П. Березовського, нині покійного, «Скажи мені, соколе», поки 1987 р. з твердої руки Євгена Гуцала не побачила світ у первозданному вигляді. У тому ж видавництві вдалося прорватися 1990 р. з прозовим твором історичної тематики «Ключі од вирію», схваленого читачами.

Не писав «у шухляду», як дехто хвалився, а просиджував у бібліотеках Академії Наук на вулиці Володимирській і на Подолі. Вивчав праці з історії, яким хотілося вірити. Робив виписки. До речі, видання М. Грушевського то появлялися у відкритому доступі, то зникали в недоступних спецсхронах. Заступник директора Інституту історії в Києві, згодом академік, Федір Павлович Шевченко радив вступити до аспірантури. Врешті сповістив довірливо: «нічого не вийде, всюдисущі «органи» проти».

Та хай там що, з проголошенням незалежності Української Держави відкрилося «друге дихання». Видавничий центр «Просвіта» 2006 р. опублікував довго очікуване дослідження «Україна в дзеркалі тисячоліть».

Наступних років розвиднювалося: «Пам’ять української душі» (2012), «Золото Дажбожих внуків» (2015), «Перед очима істини» (2015), «Майстер-клас з імператором» (2017), «Щедрик летить із Києва» (2018), «Віч-на-віч з вічністю» (2019), «Слово про антського короля Божа» (2019), «Володар Грому» (2020), «Як праведник біса осідлав» (2021).

Наскрізні ідеї опублікованого такі. Український етнос із першими словами своєї мови зароджувався на березі річки Десни, притоки Дніпра, в усесвітньо відомій Мізинській археологічній культурі, вікування якої – ХХІ-ХІV тисячоліття до н. е. Матеріальні й духовні здобутки попередниці успадкувала такого ж всесвітнього визнання Трипільська археологічна культура. Відлуння з її розквіту доносять до сучасності колядки й щедрівки та пісні календарно-обрядових дійств на Різдво, Великдень, Зелену або Клечальну неділю, Купала, Медового Спаса, Маковія, Яблучного Спаса, Покрову, коли сніг припорошує землю, а дівчата на порі побиваються: «Покровонько, Покровонько, покрий мені головоньку – як не наміткою, то хоча б онучею, щоб не зоставалася дівкою гидючою». Не кажучи вже про зажинки та обжинки одних з перших хліборобів на третій від сонця життєдайній планеті.
Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь – божества астрального культу пращурів українського роду. Кий – «творець блискавки й грому». На це, коли здогадатися, вказує візантійський історик із VІ ст. н. е. Прокопій Кесарійський. Подібно Зевс із юності людства – «повелитель блискавок і грому». Божество погоди. Збирає хмари і насилає дощі. Суголосного з еллінським у доісторичних віруваннях донині сущих нащадків, які – українці, достатньо для того, щоб воскресити первісне.

Щек забирає тлінні тіла в потойбіччя. Праведні душі змигують у бездонному небі зірочками. А від грішних – ніякого сліду. Мовби й не було їх на білому світі. Хорив – уособлення життєдайного Сонця. Либідь – втілення Ранкової Зорі. Вона оспівана так, що на виду в колядках і щедрівках:

Ой за горою, за кам’яною,
А за другою, за золотою,
Дівка Ланпушка вимивалася,
Вимивалася, наряжалася.
На себе брала все золотеє,
А з себе скидала все голубеє.
(Колядки та щедрівки. // Видавництво «Наукова думка», К., 1965. – с.309).

Якому Хомі не втямки, що «за горою, за кам’яною» – темна ніч, а «за другою, за золотою» – світаннячко раннє. Трави, квіти, дерева – все, що росте, умивається росою. Благословляється на новий день. Благословляється на світ.

Кого зацікавить, телефонуйте: д. т. 248-27-56. Моб. 050-542-5410. Вадим Іванович. Порозуміємося.

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Мед на губи «руского міра». Роздуми письменника
• Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника
• Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
• Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника 
• Що таке армагеддон? Роздуми письменника
• “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”

Like