Про Левка Григоровича Лук’яненка, я був начуваний давно як про легендарного борця за незалежність, а особисто познайомився з ним у Верховній Раді України як з колегою-депутатом. Унікальність депутатського корпусу того, дванадцятого (нині – першого) скликання парламенту полягала в тому, що на хвилі горбачовської перестройки було обрано понад сотню націонал-демократів і, що взагалі виходить за межі комуністичної ідеології та владного режиму, – одинадцятеро націоналістів, недавніх політв’язнів. Доля кожного з них надзвичайно драматична, та найколоритнішою постаттю серед них був Левко Лук’яненко, тюремно-табірний «стаж» якого тривав довгих 27 років. Та ні тортури, ні…
Читати даліАвтор: Віталій КАРПЕНКО
Постаті від Віталія Карпенка. Невгамовний Петро Сорока
Петро Іванович, хоч і молодший від мене аж на п’ятнадцять років, але за духом, інтересами і творчістю близька і зрозуміла мені людина. Ми обидва починали свій творчий шлях з районної газети: він – на Тернопільщині, я – на Миколаївщині. Обидва захистили кандидатські дисертації з філології, навчали студентів, а він і досі навчає. Обидва належимо до Національної Спілки письменників України. У нас спільні друзі та знайомі, як у нашій державі, так і за рубежем. От тільки я більше поринув у політику, Петро – у видавничо-організаторську діяльність. Зокрема, він чимало зробив для…
Читати даліПостаті від Віталія Карпенка. Триєдиний Петро Харченко
Невгамовний, схильний до екстравагантних вчинків, Петро Харченко то викликає на відкриті дебати про шляхи розвитку сучасної науки самого президента НАНУ Патона, то пише листа Папі Римському, то виношує ідею провести всесвітній з’їзд андрогінів, не кажучи вже про численні нестандартні виступи в пресі. Що відомо українцям про цього чоловіка? Петро Харченко – селянський син, народжений 1939 року в селі Хмелові на Сумщині у хліборобській родині. Здобув зоотехнічну освіту, закінчив аспірантуру та захистив дисертацію, здобувши вчений ступінь кан¬дидата біологічних наук. Глибоко обдарована людина, бунтар за натурою, він не міг себе реалізувати у…
Читати даліПостаті від Віталія Карпенка. Далеко Павці до Павла
Із Павлом Щегельським я познайомився понад тридцять років тому як із сусідом мого приятеля по письменницькому будинку, де я часто бував. Всі троє члени Спілки письменників, хоч Павло на той час був уже ветераном порівняно з нами – понад десять років як у Спілці. Та ставився до нас як до рівних, хоча мав уже чималий творчий доробок – перша його книжка (поетична) «Напруга» побачила світ ще 1973 року у видавництві «Радянський письменник». Це вже згодом одна за одною виходять його збірки поезій «Серпневі зорепади», «Озеряни», «Козирна гра», «Гра в дурня»,…
Читати даліПостаті від Віталія Карпенка. Життя, присвячене зорям
Наприкінці минулого століття газета «Вечірній Київ», яку я редагував, була на стрижні громадського життя і мала багаточисельну читацьку аудиторію. Тоді я і познайомився ближче з Ярославом Степановичем Яцковим. Він, виходець з Івано-Франківщини, закінчивши десятирічку, вступив до Львівського політехнічного інституту і, здобувши вищу освіту, влаштувався на роботу астрономом-спостерігачем у Полтавській гравіметричній обсерваторії. А 1965 року по закінченні аспірантури Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук залишився тут працювати, згодом очоливши її на тривалі роки. Спільна громадська робота у ті роки зблизила нас. Серед національно-демократичного руху не обходилося без суперечностей, і Яцків, який…
Читати даліПостаті від Віталія Карпенка. Два афтографи Олеся Бердника
Якось 1987 року – я тоді редагував газету «Вечірній Київ» – мені зателефонував головний редактор видавництва «Радянський письменник» і звернувся з досить делікатним проханням: написати рецензію на рукопис роману Олеся Бердника «Вогнесміх». Делікатність полягала в тому, що рецензію треба було написати якомога швидше, та при цьому обов’язково з рекомендацією до видання. Автор – талановитий письменник-фантаст, але двічі судимий за антирадянську пропаганду, хоч і помилуваний 1984 року, однак бідував, перебивався, як кажуть, з хліба на воду. Видавництво не могло надрукувати роман, оскільки один із двох рецензентів вважав,що роман аж ніяк не…
Читати даліПостаті від Віталія Карпенка. Дещо про гумор Василя Шукайла (Владислава Бойка)
Так уже склалося, що ми, четверо з різних куточків України – а це Олександр Глушко та я з Миколаївщини, Владислав Бойко із Сумщини, та Анатолій Колесник з Полтавщини – в один рік, витримавши чималу конкуренцію, вступили на заочне відділення журналістики Шевченкового університету. І впродовж таких довгих шести років, працюючи в пресі, з’їжджалися на чергові сесії до столиці і, зрештою, захистили дипломи. За ці роки подружилися і згодом наші життєві шляхи тісно переплелися на практичній журналістській роботі. Глушко загітував Колесника переїхати до Миколаєва, де він успішно працював в молодіжному часописі, а…
Читати даліПостаті від Віталія Карпенка. Гумор Василя Большака
Василь Григорович Большак – знакова постать в українській літературі та публіцистиці – почав дописувати з дванадцяти років. Як згадував Олекса Коломієць у післямові до його роману «Законна дружина», у найпершій замітці до районної газети, принципово підписаній власним прізвищем, хлопець покритикував свого батька за те, що колгосп незадовільно готує сільгосптехніку до сівби. Цю публікацію відразу помітили селяни. Мати переполошилась і заховала сина від батькового гніву на печі за вінками цибулі. Тому ж не вартувало зусиль вирахувати, де син, і ще з порогу гукнув: «Ану, писатель, злазь з печі…». І тут же…
Читати даліПостаті від Віталія Карпенка. «Біла книга «чорного вівторка» 1995 року
На 18 липня 1995 року був призначений похорон Святійшого Патріарха Київського і всієї України-Руси Володимира. Відспівування відбулось у Володимирському кафедральному соборі. Це був другий після Мстислава глава відродженої національної Української Православної Церкви Київського Патріархату. Він помер від інфаркту – четвертого за ліком. Дуже важке життя випало на його долю: відбув дев’ятнадцять років ув’язнення по колимських, мордовських та якутських таборах. Це і вкоротило віку цьому мученику за українську національну ідею. Востаннє я його бачив на прийнятті у посольстві Угорщини. Патріарх Володимир стояв разом із Філаретом – на той час заступником патріарха…
Читати даліПостаті від Віталія Карпенка. Розповідь про журналіста і письменника Олександра Глушка
Маяки нашого життя. Слово «маяк» багатозначне. У тлумачному словнику Володимира Даля, який тривалий час мешкав у суднобудівному Миколаєві, серед добрих двох десятків визначень є й пов’язане з морем: як навігаційний знак для орієнтації місцезнаходження плавзасобу та сигнал про можливі перешкоди. Це я до того, що ми, журналісти миколаївської обласної комсомольської газети, змушені були здебільшого висвітлювати соціалістичне змагання, трудові будні та політичну освіту молоді. Ці нав’язані нам рамки були не тільки набридливі, а й обтяжливі. Тому шукали найменшої можливості вийти за межі цього тематичного поля. Перший прорив зробив Олександр Глушко –…
Читати далі