Постаті від Віталія Карпенка. Дещо про гумор Василя Шукайла (Владислава Бойка)
Так уже склалося, що ми, четверо з різних куточків України – а це Олександр Глушко та я з Миколаївщини, Владислав Бойко із Сумщини, та Анатолій Колесник з Полтавщини – в один рік, витримавши чималу конкуренцію, вступили на заочне відділення журналістики Шевченкового університету.
І впродовж таких довгих шести років, працюючи в пресі, з’їжджалися на чергові сесії до столиці і, зрештою, захистили дипломи. За ці роки подружилися і згодом наші життєві шляхи тісно переплелися на практичній журналістській роботі.
Глушко загітував Колесника переїхати до Миколаєва, де він успішно працював в молодіжному часописі, а згодом – у популярній великій двомовній газеті «Південна правда», яка дотепер виходить у своєму російськомовному варіанті.
Найпершим із нас опинивсь у Києві Владислав Бойко. Маючи від Бога сатирично-гумористичну струнку, він прижився у «Перці» – надзвичайно популярному, хоч і небезпечному через свою гостроту журналі.
У кожного свій шлях і своя доля. Та було те єдине спільне, що притягувало нас одне до одного, як магнітом,– це почуття дружби. Про Глушка буде окрема мова, про мене дещо розкаже ця книга, що її пишу і сподіваюся видати, а про Бойка повідають рядки цих нотаток.
Якщо серед книжок, які побачили світ у той період в Україні, шукатимете письменника Владислава Бойка, то навряд чи знайдете. Лишень в офіційному спілчанському довідникові є коротенька довідка про нього як про поета і драматурга – але то вже інший період. Зате вийшов добрий десяток книжок, автором яких зазначено Василя Шукайла. Якщо врахувати, що цей Василь – майстер стислих, часто на кілька рядків, проте дотепних мініатюр, – то це не так уже й мало. Тому пора відкрити секрет: оце і є Владислав. Тобто той – хто у постійному пошуку. Він шукає і знаходить.
Тому, певно, – і Шукайло.
Є у нього і чималі за обсягом книги, видані в різні роки. Як, скажімо, «Журавлина пора» чи «Ти моя непогасная зоре…». Проте я, як читач, найбільше ціную його короткі, влучні поетичні мініатюри. Тому й обрав для цих нотаток його перші дві невеличкі подаровані мені книжечки. Одна з них «Сміх на голову», видана далекого вже нині 1982 року, і підписана мені через два роки.
Книжка складається з кількох тематичних розділів. Найбільше запам’ятовуються розділи «Епіграми» та «Пародії». Мініатюри, адресовані конкретним письменникам чіткі, дотепні й влучні. Написані так, що кожен може по-своєму їх сприймати, те не матиме прямих підстав ображатися. Скажімо в уста народному гумористу Павлові Глазовому автор вкладає такі слова:
– І довго буду тим народові я втішний,
що все життя сміявсь, а не ридав,
що всі його і дотепи й усмішки
я віршами йому розповідав!
Як хочете, так і сприймайте: чи то як критичний закид, чи то як добродушне схвалення.
Про критика і літературознавця Дмитра Косарика написав таке:
– Про нього нам згадати гоже
незленьким словом – і не раз.
Бо що там критися:
а може колись згадає і про нас?…
А й справді – чому б і не пожартувати з тонким натяком-спонуканням на адресу критика.
Авторові збірки «Лебедин» Володимирові Морданю присвячено шість таких рядків:
– Що Мордань з Лебедина –
це тепер усякий зна:
присвятив Лебедину
він-бо збірку не одну…
Тільки в нас в Лебедині
отакі є Мордані!
Немає тут жодного образливого слова, та все ж, та все ж…
В епіграмі, присвяченій Степанові Олійнику, вдало обіграно рефрен з його гуморески:
– Де не з’явиться – там сміх
голосний лунає…
Не сміятись-бо – таких
ВКАЗІВОК НЕМАЄ!
Пощастило на комплімент й Олегові Чорногузу, авторові роману «Аристократ із Вапнярки»:
– Скрізь і в усьому
був демократом,
усім нам смертним,
другом і братом,
і раптом – нате! –
хто б міг сказати? –
став рідним татом
«Аристократу»!
Друга книжечка Шукайла «Трактат про ніс», яку я вибрав для розгляду, видана у відомій «Бібліотеці «Перця». З редакцією цього сатирично-гумористичного журналу «Вечірка» підтримувала тісні взаємини. Автори масового журналу часто виступали на сторінках «Вечірнього Києва», наші «сміховинки» друкувалися у «Перці». Взаємна підтримка обох видань була до смаку читачам, оскільки придавали веселий підтекст обом масовим виданням.
Збірочка Шукайла була видрукувана накладом 94000 примірники – нинішні книговидавці та автори можуть тільки мріяти про такі тиражі.
Автор «Трактату…» відразу ж надіслав мені примірник з автографом.
Віталій КАРПЕНКО
Попередні матеріали читайте тут:
- Постаті від Віталія Карпенка. Гумор Василя Большака
- Постаті від Віталія Карпенка. «Біла книга «чорного вівторка» 1995 року
- Постаті від Віталія Карпенка. Розповідь про журналіста і письменника Олександра Глушка
- Постаті від Віталія Карпенка. Читаючи книги Віталія Дончика…
- На перехрестях долі. Постаті від Віталія Карпенка
- Великий трудівник пера. Постаті від Віталія Карпенка
- Унікальність Євгена Товстухи
- Гурт однодумців з Дачі Ковалевського
