Оксана Забужко: «У XXI столітті не потрібно бомбити міста, достатньо розбомбити мізки»
В Києві відбулася презентація нової книжки Оксани Забужко «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється», на якій побував «Український репортер».
Декомунікація поколінь
Презентуючи нову книжку, яка є зібранням найяскравіших зразків малої прози за три десятиліття, успішніша авторка поділилася думками, якими вона нині найбільше переймається. Вони так чи інакше знайшли відображення в її творах, частину з яких уже сьогодні перекладено багатьма мовами та поставлено на численних європейських сценах: «Інопланетянка», «Дівчатка», «Казка про калинову сопілку».
Завершує книжку нова повість, на яку, за словами авторки, терпляче чекали видавці. У ній йдеться про непорозуміння між матір’ю і дочкою, яке стає своєрідним підсумком історії цілого покоління – «покоління відкладеної війни».
Нова книжка носить назву цього твору – «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється». Як пояснила авторка, це означає: про те, що мати не встигла сказати, донька вже не дізнається.
Згідно із сюжетом, письменниця розповідає про матір «зі своїми кістяками у шафі» і доньку, яка також має свої секрети.
«Для мене це повість про декомунікацію», – зізнається Оксана Забужко. Але мова йде не про конкретну сім’ю, точніше, не лише про неї, а про ціле покоління людей.
«Чому ми своїх дітей не підготували до тієї війни, яка свого часу не впала на наші плечі? – запитує письменниця. – Ми навіть не розповіли їм про страхи і приниження нашої молодості. Моє покоління у ролі передавача досвіду, скажімо відверто, «облажалось».
Оповідання – складний жанр
«Ця книжка розповідає про те, що мене найбільше «діставало» і діймало протягом тридцяти з гаком років», – акцентує авторка. Загалом вона вважає, що короткі оповідання – це складний жанр, тому написати добре оповідання важче, ніж великий твір.
«Оповідання вимагає існування «товстих журналів», – пояснює пані Оксана. – «Товсті журнали» померли, відповідно почав відмирати і жанр. Молодим авторам добре було б на малих формах вчитися і тренувати свої літературні «м’язи». Натомість всі пишуть романи, адже вони краще продаються. Це вам скаже продавець книг у будь-якій країні світу.
Але Нобелівський комітет у 2013 році спробував змінити кон’юнктуру, присудивши премію канадській письменниці Еліс Манро, яка за все своє життя не написала навіть повісті, а писала лише оповідання – історії про людей».
У XXI столітті великих воєн не буває
Про війну, яка сьогодні триває на сході України, Оксана Забужко написала попередню книжку «І знов я влізаю в танк». В новій книзі читач знайде оповідання, в якому один із героїв – київський таксист – ще під час Помаранчевої революції зауважує: «Буде війна». Цей образ, як зазначає сама письменниця, не є вигаданим, вона справді почула цю фразу під час буремних революційних подій у 2004-му, коли і сама відчувала воєнну небезпеку.
Передчуття війни завадило авторці писати вірші. Адже, як зізнається Оксана Забужко, поетичні рядки приходили до неї виключно про воєнні жахіття, і письменниця не хотіла, записавши їх, сприяти тому, щоб вони здійснилися.
«А сьогодні наші хлопці на сході України мусять стояти живим кордоном, – з обуренням зазначає письменниця. – За 25 років люди, які вдавали, що правлять країною, не зробили кордон із Росією!».
Відповідаючи на запитання: «Чи буде велика війна?», Оксана Забужко підкреслює, що у XXI столітті великих воєн не буває. «Адже сьогодні, щоб отримати перемогу, не потрібно бомбити міста, достатньо розбомбити мізки. В такому разі ви самі винесете завойовникам ключі від міста. Це так, як відбулося в Криму», – говорить вона. Насправді ж, вважає письменниця, Третя світова терористична війна уже триває.
Марина ХОВРАХ
