Позначка: Віталій Карпенко

Петро Іванович, хоч і молодший від мене аж на п’ятнадцять років, але за духом, інтересами і творчістю близька і зрозуміла мені людина. Ми обидва починали свій творчий шлях з районної газети: він – на Тернопільщині, я – на Миколаївщині. Обидва захистили кандидатські дисертації з філології, навчали студентів, а він і досі навчає. Обидва належимо до Національної Спілки письменників України. У нас спільні друзі та знайомі, як у нашій державі, так і за рубежем. От тільки я більше поринув у політику, Петро – у видавничо-організаторську діяльність. Зокрема, він чимало зробив для…

Із Павлом Щегельським я познайомився понад тридцять років тому як із сусідом мого приятеля по письменницькому будинку, де я часто бував. Всі троє члени Спілки письменників, хоч Павло на той час був уже ветераном порівняно з нами – понад десять років як у Спілці. Та ставився до нас як до рівних, хоча мав уже чималий творчий доробок – перша його книжка (поетична) «Напруга» побачила світ ще 1973 року у видавництві «Радянський письменник». Це вже згодом одна за одною виходять його збірки поезій «Серпневі зорепади», «Озеряни», «Козирна гра», «Гра в дурня»,…

Наприкінці минулого століття газета «Вечірній Київ», яку я редагував, була на стрижні громадського життя і мала багаточисельну читацьку аудиторію. Тоді я і познайомився ближче з Ярославом Степановичем Яцковим. Він, виходець з Івано-Франківщини, закінчивши десятирічку, вступив до Львівського політехнічного інституту і, здобувши вищу освіту, влаштувався на роботу астрономом-спостерігачем у Полтавській гравіметричній обсерваторії. А 1965 року по закінченні аспірантури Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук залишився тут працювати, згодом очоливши її на тривалі роки. Спільна громадська робота у ті роки зблизила нас. Серед національно-демократичного руху не обходилося без суперечностей, і Яцків, який…