Народний артист України Вадим Дмитрович Крищенко віддав пісні, як сам каже, «довгі роки свого життя». А пісні ж які написав! «Родина», «Кришталеві чаші», «Гей, ви козаченьки…», «Берег любові», «Хай щастить вам, люди добрі», «Білі нарциси», «Одна-єдина», «Котики вербові»… Загалом більше тисячі. Воістину золотий пісенний фонд України!
Твори Крищенка настільки дорогі й милі серцю мільйонам людей, що їх називають… народними. Найвища похвала!
Загалом більше п’ятдесяти поетичних збірок вийшло з-під пера видатного майстра слова. 1 квітня Вадиму Дмитровичу виповнився 91 рік. В Національному університеті біоресурсів і природокористування (НУБІП) відбувся вликий та цікавий концерт з нагоди дня народження поета-пісняра. Виступали зірки української естради, народні артисти, яких добре знають та шанують в народі. Звичайно, в центрі уваги був Вадим Дмитрович, який у розкішному, чарівному слові завжди утверджує красу та велич українського народу, його непоборність, нагадує, що ми козацького роду («гей, ви, козаченьки, – вітер в чистім полі, научіть нащадків так любити волю…»), оспівує кохання та вірність, возносить до небес жіночу вроду, милується благодатною українською землею.
Того вечора у залі звучали не тільки відомі пісні, але й зі щирим словом для присутніх часто звертався винуватець святкового дійства. Це була розмова від серця… до сердець сотень людей, бо йшлося і про сокровенне, і про кредо поета. А яке ж воно?
«Душа поета — вічна таїна,
Всі засміються, а вона заплаче,
Бо свідком стільки раз була вона
Розлук земних і зоряних побачень…»
«…Душа поета, як тонка струна
І, водночас, безмежна, як планета,
Схиляє небо до землі вона,
Щоб ви відчули зоряність поета!»
Cаме поет з такою душею, «тонкою як струна», міг написати дивовижну пісню «Родина». Вперше її заспівав «буковинський соловейко», неповторний Назарій Яремчук. Вона дуже припала до душі українцям. 1 квітня 2026 року в НУБІП цю фантастичну пісню виконали сини Назарія Яремчука – Народні артисти України Дмитро та Назарій. У залі довго лунали оплески. Зворушливо, щемко, сердечно.
«Ви даруєте стільки любові, стільки щастя, нехай усе це сторицею приходить до вас!», – сказав у привітанні Народний артист України Павло Зібров. І заспівав у своєму оранжуванні пісню на слова Вадима Дмитровича «Дві долі», а після цього потішив ще й шлягером «Якщо поруч ти».
Усі митці дуже тепло відгукувалися про творчість маестро, дякуючи за пісні-шедеври. Це, зокрема народні артисти України Оксана Білозір, Іво Бобул, Тетяна Піскарьова. Наприклад, Алла Попова називає Вадима Дмитровича своїм «сценічним батьком», а Світлана Мирвода переконана, що Крищенко є «велетом української культури».
Велика родина щиро вшановувала видатного поета. І лунали чарівні пісні на струнах ніжності, любові, краси. Легендарний шлягер “Берег любові” у виконанні Іво Бобула і Тетяни Піскарьової викликав настільки тривалі та бурхливі оплески, що зала довго не відпускала співаків зі сцени. Супер!
З Тернополя на це свято приїхав лікар-хірург Юрій Футуйма, який закоханий у творчість Вадима Дмитровича і тішить глядачів чудовими піснями на його слова. Ось і цього разу він порадував гарним виконанням пісень, поєднаних з відеокліпами на екрані.
А з Народним артистом України Олександром Василенком, здається, сама весна завітала до університетської концертної зали, щоб огорнути теплом і радістю людину, яка до небес возносить українську пісню. Душевно-шемке виконання пісень «Пахне сад в забутті», «Пора кохань» викликали овації усіх присутніх на цьому дійстві.
З великим задоволенням люди слухали пісні «Котики вербові» (Народний артист України Роман Рудий), «Я – України син» (Заслужений артист України Віктор Кавун), «Файна» (Тарас Кушнір).
Окрасою насиченого творчого дійства став і виступ Народного артиста України Анатолія Паламаренка, який прочитав декілька поезій Вадима Дмитровича. Він потішив глядачів також короткими, цікавими оповідками і тонким, ексклюзивним гумором.
Наприкінці концерту на сцену вийшов Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки. І полинуло знамените: «Наливаймо, браття, кришталеві чаші». Знову ж, на слова Вадима Крищенка.
В одному із віршів Вадима Дмитровича читаємо:
«У слово я кладу тепло,
Ним засіваю скрізь і всюди…
А чи зійшло? Чи проросло?-
Хай скажуть люди».
Зійшло і проросло, дорогий Вадиме Дмитровичу! Браво, маестро!
Світлана Фросевич, Леонід Фросевич
