Постаті від Віталія Карпенка. Триєдиний Петро Харченко
Невгамовний, схильний до екстравагантних вчинків, Петро Харченко то викликає на відкриті дебати про шляхи розвитку сучасної науки самого президента НАНУ Патона, то пише листа Папі Римському, то виношує ідею провести всесвітній з’їзд андрогінів, не кажучи вже про численні нестандартні виступи в пресі. Що відомо українцям про цього чоловіка?
Петро Харченко – селянський син, народжений 1939 року в селі Хмелові на Сумщині у хліборобській родині. Здобув зоотехнічну освіту, закінчив аспірантуру та захистив дисертацію, здобувши вчений ступінь кан¬дидата біологічних наук.
Глибоко обдарована людина, бунтар за натурою, він не міг себе реалізувати у вузьких професійних рамках. Тому шукав вихід у поезії (Харченко – член Спілки пись¬менників України), політиці, філософії. Затісними для нього були й межі марксистсько-ленінського вчення, а це, звісно, приводило до конфлікту з іс¬нуючою тоталітарною системою.
Молодим вченим починають доскіпливо і набридливо цікавитись «компетентні органи» – дивом йому вдається уникнути долі таких своїх однодумців, як Олесь Бердник, і обминути брежнєвські табори.
Натура послідовна, цільна і талановита, Харченко послідовно працює над кардинальними світоглядними проблемами. У різних періодичних виданнях публікуються його розвідки: «Антиномия индивида и Триединого», поетична збірка «Триєдине», монографія «Від індивіда до Бого¬людини». Це різнобічні підступи до фундаментальної монографії «Тригнозис», яка згодом видана в серії «Бібліотечка «Вечірнього Києва».
Я з інтересом прочитав твір, написав післямову до цієї непростої для сприйняття пересічними читачами праці, яка перекреслює все те, до чого вони звикли і чому поклонялися.
Бо відкидає саму методологію та «норми» нинішньої науки, яка ґрунтується на атомістичному розумінні світу і яка, на думку автора, через те закономірно збанкрутувала і має бути замінена на Тригнозис – неатомістичний (тринітарний) світогляд. Тобто на такий тип знань, що охоплює пізнання триіпостасної Першосубстанції і світу речовини.
Поняття Триєдиного не є відкриттям Петра Харченка – його зародки знаходимо у багатьох філософських і теологічних системах минулих віків. Близько до розуміння триєдності підійшов Гегель з його знаменитою тріадою, але який, на думку Харченка, не зумів подолати двовимірне, побудоване на антагоністичності, мислення і перейти до тринітарного світорозуміння.
Зрештою, українському етносу, ще від Трипільської культури властиве це поняття. Його можна простежити і в мові (Трипілля, тритікум – давня назва пшениці), і в іменах язичницьких богів (Троян), і в тому Тризубові, що став Державним Гербом незалежної України, і в національних кольорах, втілених у Державному Прапорі, де два кольори – синій та жовтий – видимі, а третій – невидимий зелений – є похідний від змішування, накладання один на одного синього та жовтого.
Досягненням Петра Харченка є, власне, відкриття сутності людини в його розумінні. Адже на це вічне запитання нинішня наука так і не дала задовільної відповіді, як і не дала вона переконливої концепції походження Всесвіту.
Основні форми свідомості, доводить Харченко, сформувавшись довкола статі людини, так і не змогли перебороти «комплексу двостатевості». Третій вимір речовинної тілесності людини (андрогін або гермафродит), хоч і був відомий, але до уваги не брався, вважався до певної міри аномалією. Петро Харченко дає поняття онтогенетичної повноти людини як триєдності чоловіка, жінки й андрогіна.
І якщо онтогенетична тілесність людини окреслюється межами індивіда, то онтологічна (іпостасна) є «надіндивідним без¬статевим триіпостасним Єдиним», тобто – першосубстанцією. Людина, таким чином, сприймається як Онтолюдина, невідривна від космосу, стає у його розумінні Людинобогом, Абсолютом.
Збагнути все це за допомогою формальної логіки неможливо.
Харченко запускає в пізна¬вальний обіг поняття тригнозисної логіки, а замість традиційної діалектики, вводить поняття тригнозистики.
Це все дуже далеке від ідеалізму та містики, як може здатися на перший погляд, навпаки, вчений дотримується мате¬ріалістичної позиції. Тільки речовинний стан матерії вважає вторинним виявом тієї ж матерії, а її первинним станом, на його думку, є першосубстанція.
До речі, автор вважає, що вакуум якраз і є формою існування першосубстанції, отже, він також матеріальний. У вакуумі через те зосереджена така енергія, силу якої навіть уявити важко. Якби людству вдалося оволодіти енергією вакууму, то, на думку вченого, енергетична про¬блема планети Земля була б вирішена раз і назавжди.
Тому, хто вперше стикається з теорією Харченка, вражає незвичність його досліджень та світоглядних висновків праці. Адже все незвичне, неусталене, нетрадиційне завжди сприймалося в штики прихильниками звичного традиційного.
Не варто також лякатися «вироку», винесеному атомістичній науці, – пригадаймо Декарта, який для віднайдення істини закликав піддавати усе сумніву. Тільки час дасть справжню оцінку концепції Петра Харченка. Сам же автор вірить, що традиційна наука закінчилася в другому тисячолітті; третє ж – на¬лежить Тригнозису.
Але вже сьогодні, попри новизну і незвичність для нашого традиційного сприйняття праць Петра Харченка, значення їх непересічне. Автор зовсім не відкидає наукових досягнень людства, як це може спочатку здатися, а саме, творчо осмислюючи надбання колективного розуму минулих поколінь, приходить до сміливого прориву в майбутнє. Його аналізи і висновки дають змогу пояснити багато чого з того, на що не може дати відповідь традиційна наука. Теорія триєдності не тільки не перекреслює звичну формальну логіку, а продовжує пізнання на якісно новому рівні – рівні тризнозистики, не ставлячи на цьому крапку, а залишаючи простір для подальших пошуків у стратегічно-методологічному напрямі світоглядного розвитку.
Закономірна заміна теорії боротьби протилежностей, яка лежить в основі нинішнього атомістичного світорозуміння, на принцип триєдності світу та сприйняття людини як єдиної триіпостасної цілісності має зняти антагонізми та колізії в людському суспільстві – адже не може людина, яка усвідомить сама себе як цілісну єдність, конфліктувати сама з собою. Саме так розцінює своє відкриття автор.
Тригнозис як неатомістичний тринітарний світогляд найбільше відповідає ментальності та світосприйняттю українського етносу і цілком може закласти основу української національної ідеології, сформувати нову, гума¬ністичну в усіх сенсах свідомість. Якщо тригнозисні передбачення Харченка підтвердить практика, то перед людством відкриються нові, захоплюючі перспективи в багатьох галузях – в утилітарній площині також. І тоді песимістичний висновок Енгельса про те, що життя на Землі зникне з такою ж необхідністю, з якою й виникло, втратить свою невідворотність.
Зректися теорії атомістичної будови Всесвіту дуже непросто – вона утверджувалася в суспільній свідомості тисячоліттями. Але про кризу сучасної науки та сучасного розвитку взагалі заговорили не сьогодні.
Харченко бачить вихід у переході сус¬пільної свідомості на якісно вищий виток світо¬відчуття і світосприймання – неатомістичний. Як гравітація приковує людину до Землі, так і тяжіння атомістичної духовності стримує політ думки, підтинає енергію пошуку, заводить свідомість у глухі кути речовинності. На думку вченого, у цій ситуації останнє слово за Тригнозисом, за Тринітарністю.
Для більшої доступності для широкого читача Харченко завершує свою працю поетично-філософським триптихом, своєрідним почуттєвим сплеском, який починається таким заспівом:На рік радіє Сонце тричі.
З трьома підзимками зима…
І доля споконвіку кличе
Пройти дорогами трьома.
Петрове дослідження «Тригнозис» вийшло в світ окремою книгою з моєю післямовою у заснованій редакцією «Бібліотеці «Вечірнього Києва». Щасливий автор прийшов в редакцію, щиро подякував та учинив стислий автограф.
Харченко обрав свою дорогу, розвиваючи далі теорію триєдності світу. Усамітнившись від столичної суєти в Ромнах, де купив хатину на узвишші поблизу Сули, продовжує вивчати цю складну проблему, яка фактично протистоїть сучасному трактуванні людини як дискретному індивіду. Своєрідна аура Надсулля, мальовничі краєвиди, що відкриваються з його подвір’я, створюють сприятливу для творчості обстановку. Розклавши на підлозі численні книги, папери, нотатки, він стоїчно працює над новим трактатом.
Його назвав «ТриЕго». У ньому проаналізував історію пізнання через різні вірування і твори різних мислителів минулого, простежив шлях від логіки двоїстої до Тригнозису, через подолання статевого бінаризму вийшов на триіпостасну субстанціальну тілесність Людини. Він переконаний, що «ключ до морального устрою суспільства знаходиться не в капіталістичному індивідоцентризмі та егоцентризмі, не в комуністичній колективізації індивідів, а в усвідомленні Людиною своєї триполярної та триіпостасної цілісності». У цьому, власне, суть цього його досить об’ємного дослідження: великоформатний чотиристадвадцятисторінковий фоліант справді мав солідний вигляд.
Ще у процесі написання цієї праці Петро сказав якось мені довірливо:
– «ТриЕго» – моя остання книга. Закінчу – і відпочиватиму, як людина, що виконала свою місію.
Я йому заперечив:
– Не зарікайся. Зупинитися ти не зможеш. У стані спокою ти не існуєш.
Так і сталося. Завітавши до Петра згодом, після виходу у світ «ТриЕго», я застав його на підлозі біля розкладених паперів. Перечекавши період цілком природного спустошення, яким зазвичай у творчих натур завершується тривала складна праця, в нього з’явилася нова ідея.
Я не беруся тлумачити Харченкове дослідження: це невдячна справа переказувати досить таки складні сентенції. Тому переадресовую доскіпливого читача до першоджерел – обидві згадувані книги є в центральних столичних бібліотеках. І не тільки – у деяких зарубіжних також. Так, американський університет штату Флоріда та Міжнародна рада вищої освіти Швейцарії разом з Християнським університетом економіки і гуманітарних знань майже водночас присвоїли Харченкові науковий ступінь доктора філософії.
На противагу офіційній науці Харченко ініціює створення Української Академії оригінальних ідей. Сам цей задум був оригінальною ідеєю – об’єднати і підтримати тих, кого не визнавала офіційна наука. Запросив редакцію і мене особисто у співзасновники. Я прийняв пропозицію і був надзвичайно втішений результатом: за короткий термін академія нараховувала близько 400 членів, серед них не тільки невизнанні таланти, а й близько 200 кандидатів і докторів наук, було навіть кілька дійсних членів офіційних академій, у тому числі й Національної.
Невгамовний, схильний до екстравагантних вчинків, Харченко то викликає на відкриті дебати про шляхи розвитку сучасної науки самого президента НАНУ Патона, то пише листа Папі Римському, то виношує ідею провести всесвітній з’їзд андрогінів, не кажучи вже про численні нестандартні виступи в пресі.
До речі, більшість гострих, бунтарських статей написані й опубліковані ним у часи горбачовської перестройки, ще до відновлення нашої Незалежності. Так само, як і гострих поетичних творів, як, наприклад, вірш «Чорні дошки» про Голодомор, оприлюднений «Вечірнім Києвом» ще 1989 року. Критичний пафос цього твору задекларований уже в початкових строфах:
Під Ромнами – за вітрами –
Чорна вісточка, як ніч:
По Вкраїні всюди нині
Ходить голод навсібіч.
Під Ромнами, над хатами,
Прокричав три рази сич…
«Україну – в домовину!
Із Кремля лунає клич».
Вражає різносторонність таланту та працьовитість Петра Харченка. Коли ним оволодіває перевтома і властиве творчим людям невдоволення зробленим, він змінює рід занять: замість теоретичних розмірковувань береться я за поетичне стило. Проте це зовсім не означає, що він абстрагується від ідеї триєдності. Навпаки, ця ідея наскрізно пронизує його поезії. Так 2009 року з’являється його нова книжка, де зібрані вірші, написані в різні роки, і пісні з нотами на його слова, яка озаглавлена «Тришлях».
Ідея триєдності пронизує всю поетичну збірку. «Три дощі (як з відра) помережили Серед травня небесну блакить…», «Три любові – то три рани», «Тріпоче трикутне вітрило…», «Троїться в очах, слово честі» – таких прикладів можна наводити і наводити.
І це не штучні словесні нагромадження, а глибоко поетичні рядки. Поезія «Тройзілля» вся – від першого до останнього рядка – побудована на ідеї триєдності:
Ой, Трояне-трисвітило,
Третім вітром прошуміло.
Тричі крикнула зозуля –
Трижурбу мою почула.
Три зорі зійшло на небі –
Три лебідки. Один лебідь
Трьом кохання по третинці
Розділив на свято Трійці.
Саме незвичністю, поєднаною з глибокою народною поетичністю, цей вірш зачарував талановитого композитора Олександра Білаша і він написав до неї музику.
Відразу по виходу книги Петро подарував примірник мені.
Та поезія, хоч і пропущена крізь призму концепції триєдиної сутності світу та людини, була лише певною віддушиною в подальших теоретичних пошуках вченого. Ми часто зустрічалися і Петро завжди заводив розмову про них – як я збагнув він перевіряв на мені свої теорії, як вони сприймаються.
Наступною його теоретичною працею стала книга «Друге пришестя. Необ’єктивована Людина», що побачила світ 2012 року, – в ній фактично його теорія набула завершеного вигляду. Переказувати її зміст немає сенсу – вона фактично перекреслює нинішню традиційну науку. Він розсилав цю працю різним науковим світилам, державним та релігійним діячам – аж до Папи Римського включно. Проте розуміння не знаходив і не міг знайти, оскільки його висновки фактично відкидали всі традиційні наукові набутки, що формувалися довгі роки життя, як хибні.
Книгу я перечитав уважно, але переказувати її зміст немає сенсу та й неможливо: вона насичена аналізами суті релігій, передусім християнських постулатів, аналізом творів таких відомих авторитетів, як М.Бердяєв, Д.Мережковський, В.Розанов, В.Соловйов, А.Шопенгауер, Платон, Арістотель, Піфагор, Кант, Юнг, З.Фрейд та інших наукових світил.
Зрештою, Харченко засновує Тригнозію – необєктивований світогляд, відкриває справжню – Необ’єктивовану Людину.
Насамкінець хочу зазначити: небайдужість – провідна риса Харченкової вдачі. Він завжди готовий підставити плече другові чи комусь із націонал-патріотів.
Друзі нарекли його Триєдиним Петром.
Віталій КАРПЕНКО
