Унікальність Євгена Товстухи
Уперше здибатися з Євгеном Товстухою випало на Дачі Ковалевського в Одесі на зборах творчої молоді навесні 1962 року.
Великого доробку тоді ми ще не мали, проте мали здорові амбіції, перебували в пошуку та вірили в майбутнє.
Так вийшло, що згуртувалися і стали друзями Євген Товстуха з Чернігівщини, Валентин Чемерис з Дніпропетровщини, Олег Чорногуз з Вінниччини, Степан Музиченко з Києва та я з Миколаївщини.
Після сталінізму то був час хрущовської відлиги, зароджувався рух шістдесятництва, інтерес молоді все більше повертався до наших національних коренів. Ми також обговорювали ці проблеми між собою.
Євген був старшим від нас і вирізнявся досить чіткими і зрілими, як на той час, міркуваннями. Певно тому йому довелося найважче: коли хрущовська «відлига» змінилася брежнєвськими приморозками – його було піддано переслідуванням з боку «компетентних органів». Бо, як він потім скаже: «Не уписався я в епоху вандалізму».
Писати про друга мені дуже легко і дуже важко. Легко – тому, що особисто знаю Євгена майже півстоліття. І знає його вся Україна. То начебто і говорити багато не варто.
Важко – саме тому, що знаю його так давно, і тому, що знає його вся Україна. А що більше знаєш людину, то більше переконуєшся, що її мало знаєш, бо вона невичерпна. Особливо якщо ця людина – така інтелектуальна брила, як Євген Товстуха.
З висоти нашої дружби можу сказати цілком переконано: Євген Товстуха – унікальна особистість.
Його унікальність полягає в тому, що при народженні його сім муз поцілувало, і кожна наділила дещицею свого таланту: він і знаний лікар-фітотерапевт, і живописець, і музѝка, і фольклорист, і вчений-дослідник, і письменник. І в кожній із цих галузей добився значних досягнень.
Його унікальність у тому, що це – українська душа, великий патріот свого народу.З народної мудрості він черпає силу, розум, поезію. Він вірить у свій народ, сьогодні принижений і придушений негараздами. Він докопуються до його прадавніх історичних коренів – а це щонайменше 10, а то й 20 тисяч років до нашої ери. І робить усе можливе, щоб український народ посів належне йому місце у світовому співтоваристві.
Його унікальність у тому, що він лікар від Бога. Він має базову медичну освіту, а від діда-прадіда, які були травниками, перейняв їхню мудрість і знання, засвоїв настільки ж просту, наскільки й геніальну істину, що в природі є ліки від усіх хвороб, треба тільки знати, що від чого, уміти їх узяти, приготувати та застосувати. І це він знає і робить, і тисячі людей порятував від різних напастей.
Коли вибухнув Чорнобиль, про радіацію вільно можна було писати тільки з офіційних джерел: справній стан замовчувався. Євген відгукнувся актуальною працею «Фітотерапевтичні засоби проти радіації.». Редакції газети «Вечірній Київ» долаючи перепони вдалося опублікувати цю його працю в газеті. А вже згодом вона вийшло окремою книгою.
Його унікальність ще й у глибокій інтеліґентності. Він власним життям переконує, що провінція – поняття суто географічне, а інтелігентність – духовне. Для географії властива сталість, для духовності – вічний рух. Можна жити в столиці і бути сіреньким обивателем, а можна на периферії бути на вістрі часу, вловлювати його нестримний динамізм і відчувати себе представником найпередовішої національної еліти.
Товстуха живе в мальовничому Яготині, де ступала нога великого Шевченка, і почувається на висоті. Бо не місце проживання надає авторитету людині, а навпаки – людина високою духовністю, високою культурою, високим інтелектом, добрими справами славить місце свого проживання. Недарма нині, говорячи про Яготин, додають: це там, де Товстуха.
Його унікальність – у його надзвичайній працьовитості та плодовитості. Він не цурається жодної роботи, встигає все: поратися на своїй трав’яній плантації, сіяти, обробляти посіви, збирати лікувальне зілля та готувати ліки. Встигає приймати хворих, ставити досліди, малювати, писати книги з народної медицини, творити прозу та поезію.
Хто ще із нас може щороку впродовж півтора десятка років писати і видавати по книзі, а часто й по дві?! Потисніть його руку – це рука невтомного трудівника: мозолиста, шорстка, як терпуг, тверда, як кремінь.
Його унікальність – у тому, що він поет в усьому: і в малярстві, і музиці, і в художній прозі, і в лікарській справі, і, безумовно, в ліриці. Бо оточений поезією: мальовничою яготинською природою. Бо має поетичну душу. Бо поезія – його світ і його будні.
Його унікальність, зрештою, – у глибоко філософських пошуках сенсу життя. Тільки мудрий філософ на 70-му році життя може перебувати в постійних пошуках істини, історичної перспективи, особистого шляху і шляху свого народу. Одну із своїх численних книг Євген Товстуха назвав просто і водночас значуще: «Шукаю шлях».
І це при тому, що упродовж десятиріч пройдено далеко не прості дороги; при тому, що цілком сформований та загартований у життєвих незгодах характер і відстояний світогляд; при тому, що можна вже подивитися на світ з вершини величезного практичного досвіду. А він не боїться публічно, голосно, але зі спокійною впевненістю заявити: Шукаю шлях. Його поетична збірок так і озаглавлена – «Шукаю шлях».
І не просто шукає сам, а веде за руку степовим путівцем під барвистою дугою веселки малого внука Костика – саме таку значущу і символічну фотографію вміщено на обкладинці цієї книги поезій. Пошук триватиме. Естафета пошуку передається молодому поколінню, за яким майбутнє України та її народу.
Про непересічність цієї справді могутньої постаті в українській культурі і духовності свідчить його вагомий творчий доробок. Тому варто бодай побіжно згадати його найголовніші життєві віхи.
Народився 7 жовтня 1934 року в с. Макіївці Носівського району Чернігівської області.
Закінчив Київський медичний інститут 1959 року. Понад п’ятдесят літ працює лікарем.
Академік Української міжнародної академії оригінальних ідей. Член Національної спілки письменників України.
Автор понад десятка книг прози та поезії, низки фундаментальних праць з української народної медицини, фітоетнології та фітотерапії. За роки Незалежності побачили світ близько трьох десятків наукових та науково-популярних його праць.
За його участю та сценаріями створено кілька десятків хронікально-документальних фільмів, теле- та радіопередач, які повертають українській народній медицині, фітотерапії та фітоетнології світовий престиж глибинної науки та високої культури тисячоліть. 1990 року під егідою НДІ фармакології і токсикології вперше у світовій практиці створений автором «Фітоцентр» – амбулаторна установа для надання лікувальної та профілактичної допомоги засобами фітотерапії.
Газета «Вечірній Київ» ще в часи перестройки підтримала Євгена морально, замовляла йому матеріали, друкувала його твори. Він брав участь у багатьох масових заходах, які проводила редакція, писав для газети, спілкувався з читачами по «гарячій» телефонній лінії, видавав свої книги в серії «Бібліотечки «Вечірнього Києва». Сьогодні мені приємно сказати, що і газета, а потім й Асоціація світової української преси, яку я мав честь очолювати, більшою чи меншою мірою сприяли випуску доброї половини творів Євгена Товстухи. До речі, ми не раз разом презентували нові наші видання у Будинку літератора письменницької спілки, і ці презентації виклика̀ли значний інтерес і проходили в ущерть переповненій залі.
Тільки у незалежній Україні, про яку Євген Товстуха мріяв у брежнєвські часи і яку утверджував і утверджує щоденною працею, гідно поціновані його трудові, наукові та творчі зусилля.
Український Фонд культури присудив йому премію імені Володимира Винниченка у галузі літератури, мистецтва та за благодійницьку діяльність. На знак визнання видатного внеску у прогрес XX століття вченому вручений «Почесний диплом», який засвідчує, що Євген Товстуха є серед осіб, чия біографія включена до серії «Життя Славетних» та видань Американського Біографічного Інституту.
За вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю його нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня.
Та найбільшою і найдорожчою нагородою для нього є народне визнання, глибока вдячність тисяч простих людей, яким він допоміг, заслужені любов, авторитет і прихильність української національної еліти. Служити людям – у цьому він убачав свій поклик.
Ще одну, чи не найприкметнішу, рису Євгена Товстухи не можна не відзначити – його українськість. Вона – в його щоденній праці задля України і її народу, в його творчості, в його задумах і в його спогадах. Заради цього він трудиться, заради цього живе. Остання книга, яку він мені підписав, прозова, створена на біографічному фактажі. Це оповідання, новели, етюди, драматична поема Кирило Стеценко, повість з енергійним заголовком «Жити!!!», який дав назву всій книзі. Читаючи, я ніби погортав саме життя Євгена Степановича. Бо життя по-своєму сконцентроване у книзі. І назва символічна: хоч за плечима літа і літа, та дуже ще хочеться жити. Звідси і назва. Та й автограф досить промовистий, власне, підсумковий:
Закінчити цю розповідь хочу таким підсумком.
Рідко хто може так органічно відчувати власну невідривність від свого народу, від його історичних коренів як Євген Товстуха. Він любить свій народ, пишається його древністю, мудрістю, розумом, чуйністю. Він гордий, що за походженням українець. І страждає від того, що народ, який за своїми чеснотами заслуговує гідного місця у світовому співтоваристві, ще й досі не зайняв його. Він відчуває біль свого народу, і йому болить те ж саме. Бо він ототожнює себе з народом, він і є народ.
Віталій КАРПЕНКО
Попередній матеріал із серії ПОСТАТІ читайте тут