Навести моральну чистоту в людському егодомі, збудувати космогонічну цивілізацію
Про це та інше розмірковує у другій частині своєї статті доктор філософії Петро Харченко, співзасновник Української академії оригінальних ідей, письменник, поет. Вчений запропонував “Українському репортеру” матеріал про Тригнозисний світогляд. Можливо, це вчення декому видасться дискусійним, адже Харченко ламає стереотипи…
Дерелігієзація розуму
З виникненням суб’єкта відбувся перехід від первісної (релігійної) форми Одкровення Людини до суб’єкт-об’єктного пізнання. Почалася тотальна об’єктивізація Людини, «розрив» її дворівневої тілесності. Речовинну тілесність Людини суб’єкт «переінакшив» на дискретну Природу і «роздільностатеву біолюдину» («дискретного індивіда» в образі чоловіка і жінки), а субстанціональній тілесності надав статус Творця (Бога).
За Богом залишилася «посада завідуючого Царством небесним» і статус «вічного», «незмінного», «всемогутнього», «всюдисущого», «всезнаючого», «всеблагого», «всеправедного» правителя. Ця витівка суб’єктивного розуму гуляє в головах не тільки богословів, але опаморочила і багатьох філософів та науковців.
Відкриття Необ’єктивованої Людини означає крах основ релігії, воно припиняє релігієзацію розуму, оскільки усуває поділ буття на необ’єктивованого Бога і мертву (об’єктивовану) “людину”. За межею об’єктивації Бог і Людина – одна Необ’єктивована реальність. Бог – виразник субстанціональної тілесності Необ’єктивованої Людини. Воістину справедливі висловлювання: “Той, хто знає себе, знає Бога” (Климент Александрійський); “Пізнаючи себе – Тебе пізнаю” (св. Августин).
Як триіпостасна необ’єктивована всереальність Бог не підвладний пізнанню через формальну логіку. Формально-логічне пізнання Трійці приречене на провал, на «згубну об’ктивацію смислу», що і засвідчили провальні спроби осмислити її раціональною філософією, перебуваючою під знаком об’єктивації.
Пізнати Трійцю під силу лише Тригнозису. Він з’ясовує, що сам по собі релігійний процес є «мовчазною» (позавербальною) логікою розкриття Необ’єктивованою Людиною природи своєї тілесності. Через образи тріадних язичницьких богів і монотеїстичного триіпостасного Бога сповіщається наявність двох рівнів людської тілесності – триполярного речовинного і триіпостасного субстанціонального. Тож і дозрілий (тріадно-онтологічний) політеїзм, і зрілий (тринітарний) монотеїзм віщають одну і ту ж істину – природа Необ’єктивованої Людини троїста.
Релігійна об’єктивація Людини загнала людство в ідеологію антагонізму – міжетнічні, міжнаціональні, гендерні та інші протистояння. Апологети релігійного світосприйняття не були зацікавлені в оголошенні правди про сутність Людини, оскільки ця правда – пряма загроза існуванню ідеологічним прибудовам до релігії (церкві, мечеті, синагозі…), на совісті яких багато злочи0нів проти людства.
Християнська церква знищувала народну культуру, забороняла окремі напрямки знань, організовувала криваві походи хрестоносців проти іновірців, проводила насильницьку християнізацію народів. Вона застосовувала до інакодумців (філософів, природодослідників, просвітників) один із самих мученицьких видів смерті – спалення на вогні. По всій Європі в ХIII − ХVIII століттях палали багаття інквізиції, на яких згоріло біля 12 мільйонів невинних людей, серед яких і такі особистості, як: Джордано Бруно, Ян Гус, Джуліо -Чезаре Ваніні, Жанна д’Арк, Мігель Сервет…
Жертвами церковного суду стали мільйони людей, скалічених у тюрьмах. Протягом багатьох віків палали і багаття з книг, в яких торжествував розум.. Не стали моральними авторитетами і проповідники християнства – первоверховні апостоли Петро і Павло. Петро тричі зрікся Христоса, умертвив Ананія і його жінку. Павло брав участь у знищенні християн.
А головна провина церкви в тім, що не виконала покладену на неї Христосом місію тринітаризаціі розуму. Вона заперечила здатність розуму збагнути таїну Святої Трійці, з якою пов’язане розкриття істинної суті Людини. Своїм догматизмом учителі християнської церкви надовго віддалили відкриття Необ’єктивованої Людини. І цілком правильно зазначив Ф. Ніцше: «Кожна церква – камінь на могилі Боголюдини: їй неодмінно хочеться, щоб Він не воскрес знову».
Багато претензій є і до іудаїзму, котрий в своїй морально-наставній основі антисемітський (в смислі антиєврейський). Першими антисемітами – цього ганебного явища – є іудейський бог Саваоф і пророки, котрі зневажливо говорять про єврейський народ: «О люду ти грішний, народе тяжкої провини, лиходійське насіння, сини-шкідники… Хвора ваша вся голова, і все серце боляще…» (Іс. 1:4-5,15). Іудаїзм проголошує зверхність («богообраність») прихильників іудаїзму над іншими народами і цим, безперечно, шкодить єдності людства: «Одні іудеї достойні назви людей, а гої, що походять від злих духів, мають лише право називатися свиньми».
В наставляннях іудаїзму можна зустріти всілякі негідності: розпалювання расової і міжнаціональної ненависті, заклики до знищення іновірців і інородців, їх національних культур і релігій, проповідь захоплення і присвоєння чужої власності…: «Бо зроблю Я кінець всім народам, між якими тебе розпорошив, та з тобою кінець не зроблю,…» (Єр. 30:11); «…Господь вижене всі народи перед вами, і ви посядете народи більші й міцніші від вас. Кожне місце, що на нього ступить ваша нога, буде ваше;…» (5М 11:23-24); «Бо Господь, Бог твій, поблагословив тебе, як говорив був тобі, і ти зробиш, що багато людей даватимуть тобі позичку, а ти не даватимеш позички. І будеш ти панувати над багатьма народами, а над тобою не будуть панувати» (5М. 15:6); «Не будете їсти жодного падла, – даси його приходькові, що в брамах твоїх, і він їстиме його, або продаси чужинцеві, бо ти народ святий для Господа, Бога свого…» (5М 14:21); А це нагадує прообраз фашистських крематоріїв: «А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі» (2 Сам. 12:31). Сформований на таких моральних сюжетах і порадах суб’єкт зросте носієм неправди, обдурювання, кровожадності, паразитизму, користолюбства… З благословення совісті треба сказати, що аморальними були і провідники іудаїзму – Мойсей (співавтор Старого Завіту) і Давид (автор багатьох псалмів, що входять у Псалтир Старого Завіту).
Бунт розуму проти релігійного наркозу закінчиться перемогою Тригнозисного світобачення, котре відновить єдність людства, зніме з нього об’єктивістську балаклаву.
Єдине знання і шкільна освіта
Класична гносеологія як уособлення об’єктивації вже гальмує одержання нових знань, а деякі наукові проблеми взагалі загнала в глухий кут непізнанності. Як свідчення − кризовий стан теоретичної фізики, біології, математики, психології та інших наукових дисциплін.
На початкових стадіях отримання наукових знань були задіяні об’єктиваційні гносеологічні підходи. Саме через це потрібно переосмислити знання, здійснювати їх онтологічну експертизу. Не можна не бачити хиткості наукових синтезів в їх формальнологічних окресленнях, відсутності цілісного світобачення і, як наслідок, наявності світоглядної убогості суспільства.
Потрібно задіяти пізнавальний потенціал Тригнозису. Тригнозисна логіка акумулює знання на основі одного єдиного принципу – принципу онтологічної троїстості. Про такий могутній принцип пізнання мріяли мислителі всіх часів. Завдяки застосуванню Тригнозису при переосмисленні об’єктивованих знань, мною вирішено низку проблем, непосильних для традиційної логіки пізнання. Зокрема, розкрито онтологічний механізм походження біологічного виду і з’ясована його суть (чого не зробив Ч. Дарвін), описано виникнення граматичних категорій (числа, роду, займенника), математичної одиниці і суб’єкта; розгадана таємниця статі і шизофренії, відкрито егокомплекс ТриЕ(е)го (чого не зробили З. Фрейд, К.- Г. Юнг і С. Гроф), пізнана природа магнетизму та передбачено існування нейтральної енергії, досліджено методологічну роль троїстості в розгортанні народної культури українців, окреслено концептуальні контури технології переінакшення «его» індивіда (очищення його від суб’єктивної скверни), відкрито Необ‘єктивовану Людину, пояснено її біоонтологічну ходу, з’ясовано проблематику «потойбіччя», створено загальнолюдський світогляд – Тригнозис.
Освітяни повинні зрозуміти– в недалекому майбутньому відбудеться процес становлення єдиного знання. Здобутки об’єктивованого світорозуміння – це інформація, яку треба пропустити крізь онтологічні принципи пізнання, і тоді вона набуде статусу істинної, достовірної. У початкових класах шкільної освіти спершу важливо навчити дітей мов, розрізняти гаму кольорів і звуків, навчити читати, писати, рахувати, розвинути мовлення, а в старших класах – навчити правильно пізнавати світ, давати знання основ буття і принципів його пізнання, тобто засвоювати основи онтології і гносеології. Зі школи випускники повинні виходити методологічно і світоглядно зрілими, а вже потім, у ВНЗ, поглиблювати знання окремих наук, набувати обрану професію. Освітні програми повинні давати інноваційну інформацію, не містити помилкових «надбань» науки, що, на жаль, рясно має місце в сучасних підручниках.
Тригнозис кладе кінець диференціації науки на окремі дисципліни за типом «частинок» матерії. Неодмінно відбудеться становлення «недиференційованої науки», єдиним предметом якої стане Необ’єктивована Людина. З’явиться постнаукове знання, яке не знатиме протиставлення Людини і Природи. У певній мірі мав рацію К. Маркс, коли говорив: «Згодом природознавство включить у себя науку про людину в такій же мірі, в якій наука про людину включить у себя природознавство: це буде одна наука»
Кінець історії
Фрідріх Ніцше вважав, що «наш світ, у якому ми живемо, – помилка». А Махатма Ганді висловився підсумково: «Ця цивілізація така, що вона зруйнується сама по собі, треба тільки мати терпіння». Вказуючи на неминучість кінця історії, Микола Бердяєв зазначив: «Кінець світу буде кінцем для світу об’єктного», «кінцем об’єктивованого пізнання буття, розділення його на суб’єкт і об’єкт».
І справді, доля суб’єкта – це доля історії, доля держави. Необ’єктивована Людина демаскувала страшну правду про суспільну історію. Вона засвідчила, що історія своїм виникненням завдячує об’єктивації, «розтину статі» і обертається навколо “трупа” – об’єктивованої «людини»-дискретного індивіда. Засобами об’єктивації (звуком, словом, числом, атомом…) суб’єкт створив штучний світ речей, цивілізаційні цінності – техніку, мораль, право, науку тощо. І все ж, деоб’єктивізація Людини неминуча, вона приречує історію на закінчення. Зціліснення Триего, (звільнення його від статусу суб’єкта) припиняє об’єктизування. «Его», розглядуване як суб’єкт, поступово зникне. Історична епоха в житті людства заміниться на постіндивідну і обертатиметься навколо Людини без «лукавого розтину статі»
Онтологізована форма суспільства
Розум Людини досі осідланий брехнею, начебто межі тілесності Людини закінчуються біологічним «дискретним індивідом». Ця неправда складає константу світової системи знань про Людину, визначає духовну основу, на якій формуються соціологеми. На «мертвому» (дискретному) індивіді відбулося конструювання соціального світу.
Саме через це наша цивілізація фатально турбулентна і вимагає радикальної реконструкції її дискретно-індивідної форми суспільства. Базоване на «розриві статі» суспільство виражає «життя мертв’яків», механічну сукупність «дискретних індивідів». Дискретна особа, справедливо зазначав Григорій Нісський, «не може бути втіленням ідеї людства, справжнім відтворенням образу триєдиного Бога», а Микола Бердяєв у книзі «Эрос и личность» пише: «Тільки та соціальна теорія здатна вивести людину з трагічної дороги, яка буде базуватися на розкритті таїни статі, подоланні статевого роз’єднання світу, бо саме зі статтю і любов’ю пов’язана таємниця розриву в світі, таємниця індивідуальності і безсмертя».
Суспільний процес, хоч і втаємничено, але повільно наближається до єдинолюдства, стверджуючись гуманітарно як необ’єктивована форма суспільства, що спирається на онтологічну цілісність тілесності Людини, тобто індивідуалізацію Всеєдності. Цей непомітний процес якраз і здійснить демонтаж неонтологізованої держави як «житла мертв’яків», «збіговища об’єктивованих «его» (суб’єктів)».
Пізнана мною таїна необ’єктивованої суті Людини відкриває політикам очі на онтологічні корені процесів становлення людства як світового единого цілого. Проектно-світоглядною документацією будівництва постіндивідної цивілізації є Тригнозис. Політики повинні усвідомити, що свободу Людині не може забезпечити ніякий тип держави, включно з державою ліберального, демократичного устрою.
Демократія як форма державності в системі суспільної об’єктивації, за справедливим висловом римського історика Полібія, є «часом розтління і занепаду, за яким наступає загибель цивілізації». Не іншої думки Бердяєв. У книзі «О назначении человека» він констатує: «Демократія і є … форма суспільного ладу, що найбільше відповідає гріховній людській природі і дає їй можливість найбільше себе проявити»
Парадигма ЛГБТ
Об’єктиваціоністичне розуміння сутності статі призводить до багатьох конфліктних проявів у сфері суспільної моралі. Маю на увазі гоніння на представників так званої «сексуальної меншості». Сотні тисяч геїв, лесбіянок, андрогінів і трансгендерів знищила інквізиція, більше 200 тисяч їх загинуло в нацистських таборах смерті…
Треба всім нам знати, що стать – це інверсійна триполярність речовинної тілесності Людини. Саме інверсійність полярностей як закономірний процес зумовлює в структурі суспільства наявність індивідів різних форм і ступенів полярного прояву – чоловіків, жінок, андрогінів, трансгендерів, інтерсексів… Вся поляризована структура суспільства є єдинородною, єдиносуттєвою, незлитною і нероздільною, а отже любов полярно однотипних індивідів між собою (геїв, лесбіянок…) онтологічно закономірна, екзістенціально зумовлена природою тілесності Необ’єктивованої Людини. Вона не є вираженням надуманої Платоном «спраги цілісності на шляху подолання розриву андрогіна» (відновленням, ніби-то, якоїсь «бінарної повноти людської природи»).
Нетрадиційна орієнтація в любові корениться в космогонічній суті статі як виразника триполярності речовинної тілесності Необ’єктивованої Людини. Ось чому зусилля ЛГБТ-людства боротися проти гомофобської моралі лише мітингами, парадами, демонстраціями, художніми фестивалями та іншими об’єктиваційними заходами не вирішать його проблем. Необхідні зміни в розумінні суті Людини, будівництво постіндивідної цивілізації, перехід на онтологізовану форму суспільства і відповідно нову мораль. Гомофобія і лесбофобія зникнуть із торжеством Істини про Необ’єктивовану Людину.
Безсмертя Людини
Смерть перебуває під знаком об’єктивації. Вона сценаризована суб’єктом, має умовно-легітимний статус і співвідноситься з об’єктивованою “людиною”-дискретним індивідом, яка сама по собі, за визначенням Христоса, є “мертв’яком”. Смерть пропадає безвісно при відновленні цілісності Людини (подоланні «лукавого розтину статі»). Істинна, тобто Необ’єктивована Людина, безсмертна.
Секрет її безсмертя полягає в тім, що ні душа індивіда (полярне “его”), ні його субстанціональна тілесність на цвинтар у домовині не виносяться. “Его” індивіда-полярності Необ’єктивованої Людини невідривно перебуває в еготриплеті ТриЕ(е)го під егідою закону необхідності періодичного речовинно-тілесного оновлення. Сказати можна і так: за похоронами тіла індивіда ховається космогонічна метаморфоза – відродження тілесності его-полярності на основі речовинно-генетичного коду і субстанціонально-інформаційного егокоду екзистенціала ТриЕ(е)го.
Безсмертя Людини поясню ще і так: при суб’єкт-об’єктному сприйнятті подій вони сприймаються поза функціональністю цілісного Універсуму – Необ’єктивованої Людини і видаються нам окремішними, дискретними, закінченими явищами, тобто ці події не розкриваються в онтологічній єдності зі всезагальним буттям, їх справжній смисл викривляється.
Наприклад, «народження дитини» в необ’єктивізованому поданні зовсім не означає, що народилася цілісна Людина, а свідчить лише про тілесне оновлення-відродження полярності триполярного Одного та про внутрішньо-функціональний статус цієї події як такої, що причетна до життя Необ’єктивованої Людини. Але, перебуваючи в полоні об’єктивованого розуміння «народження дитини», ця подія сприймається нами як «початок» життя «людини» – дискретного індивіда, хоч такої «людини» онтологічно не існує. Те саме стосується і феномену «смерть».
В об’єктивованому сприйнятті «смерть» здається «кінцем життя» тієї ж онтологічно неіснуючої «людини» – дискретного індивіда. Отже, щоб повірити у безсмертя, треба знати істинну суть Людини, а не гіпнотизуватись інформаційним фальсифікатом, який підносять нам чуттєвість і об’єктивація. «Народження» і «смерть» не є ані «початком», ані «кінцем» життя індивіда-полярності істинної (Необ’єктивованої) Людини.
Безсмертя зобов’язує нас тримати в моральній чистоті своє “я”. При цьому усвідомлювати, що, окрім власного «я», в кожному з нас перебувають індивідні “его” всіх народів світу всіх часів. Вони складають розгалуженість єдиного егофонду Необ’єктивованої Людини. При МОР’і (“множинному особистісному розладі”, коли індивід протягом життя може проявлятися в якості багатьох різних “его-суб’єктів”), раптовому опануванні древніми мовами, сновидіннях, шизофренічному процесі, трансперсональних переживаннях… ці “его” “оживають”, перевтілюються, можуть розмовляти будь-якою іноземною мовою і в цьому запорука незнищенності мов (докладніше:. Харченко П. А. ТриЕго. – К.: “Фенікс”. – 2008. – 420 с.)
Переінакшення егофонду
Концептуальні основи технологій переінакшення егофонду закладені в природі тілесності самої Людини. Актуальною стане технологія очищення егофонду від злочинної суб’єктивності “его” неронів, тамерланів, грозних, гітлерів…, чи, скажімо, технологія розкриття злочину вбивці, коли роль свідка буде виконувати “его” жертви. Багатоегональність і вічність життя Людини дозволяє опрацювати і технологію повернення (“переселення”) “потойбічних” душ (“его”) в “земне посейбіччя”.
Мова йде про прискорене оновлення-відродження речовинного отілеснення видатних «потойбічних» «его». У недалекому майбутньому такі технології – справа егоінженерії і егогенетики. Потрібна Велика фільтрація духовності Людини, переінакшення її егофонду через еготрансформацію. Людину постісторичної епохи будуть сповнювати ідеали космогонічного її призначення. Вона не буде спокушатися земними гріховодними устремліннями – славою, розгульним сексом, багатством
Екзистенціальні рамки мирного життя
Об’єктивація складає основу всього сучасного світобачення. Вона визначила і головну рису соціального світу – механічний принцип «боротьби протилежностей». Ця філософська дихотомічна неправда стала джерелом зла, детермінатором усіх страждань Людини.
Панування об’єктивованої ідеології над суспільством – це те страхіття, що періодично зумовлює фізичне знищення цивілізацій. Людство постійно перебуває в стані агресивності, ворогування.
Маємо прецедент, коли ні торжество грошей, ні виборчі бюлетені, ні воля натовпу і політиків не в змозі зупинити кривавий хід історії. Кров обагрянила всі цивілізаційні цінності. Ворогують між собою партії, держави, народи, роз’єднані економічними союзами, стратегічним партнерством, військовими блоками. Лютує ненависть між суб’єктами різних національних, релігійних і економічних ідеологій, процвітає гомофобія, стає нормою тероризм і аномія суспільства, при якій для її членів втрачається значимість моральних та соціальних законів і настанов. А на цьому фоні… Норвезький Нобелівський комітет, ось уже більше ста років, роздає премію Миру. За це століття відбулося безліч локальних війн, дві світових, дозріває третя …
Щоб ствердити мирне існування Людства, треба прислухатись до мудрих слів Василія Великого: «У людей не було б ні чвар, ні війн, якби гріх не розрізав ества на дискретне «чоловіче» і «жіноче».
Необхідно втрутитися в антропологічну проблематику, вийти з омани «лукавого розтину статі». Причинно війни зумовлюються світоглядною мотивацією. Світоглядним забезпеченням миру повинна стати істинна сутність самої Людини (її онтологічна цілісність, необ’єктивованість), яка і є екзистенціальною рамкою мирного життя.
Завдання ООН
Тригнозисний світогляд, сподіваюсь, розширить горизонт мислення політикам і виявиться затребуваним сучасністю, стане дороговказом для державних діячів – як уберегти цивілізацію від фізичної загибелі і вибудувати справедливу постіндивідну архітектуру соціального життя.
Прикро говорити, що в наш тривожний час титуловані провідники духу (зокрема, філософи) мовчать – набрали в рот води, не шукають гуманітарну формулу порятунку цивілізації від фізичної загибелі.
Я звертаюся і до «властителів світу цього» – державних діячів та мільярдерів із відозвою перестати гратися в «об’єктиваціоністичну рулетку» на інформаційному полі соціальних проблем людства. Треба втрутитись в антропологічну проблематику, вивести людство з полону об’єктивації, міжусобиць, протистоянь. Займіться, панове, пошуком політичного рішенння переходу людства до постіндивідної цивілізації, співзвучної необ’єктивованій природі Людини та індивідуалізації Всеєдності.
Необхідно скликати спеціальну сесію ООН для прийняття Конституції Людини без «лукавого розтину статі» (Людини єдиного людства), реформувати так звану приналежність індивіда до тієї чи іншої статі, озадачити ООН роботою з переінакшення суспільних відносин у напрямі відходу суспільства від дискретно-індивідної форми. Духовність Людини треба наповнювати смислами необ’єктивованого змісту.
У питанні розуміння суті Людини більше не можна залишатися на позиціях атомістичних уявлень минулих століть, перебувати в полоні об’єктиваціоністичної концепції «людини-атома» («людини-дискретного індивіда»). Духовний арсенал атомістичної антропології, що нині світоглядно обслуговує цивілізацію, вичерпався.
Людина повинна воскреснути після свого довгого об’єктиваціоністичного омертвіння. Якщо не сучасні політики, то після них прийдуть глибокомислячі державні діячі, котрі задіють Тригнозисний ренесанс антропології, скористаються Необ’єктивованим світоглядом для наведення моральної чистоти в людському эгодомі і збудують космогонічну за своєю сутністю цивілізацію.
Петро ХАРЧЕНКО
Першу частину матеріалу “Нарис тригнозисного світогляду” читайте тут
–
