Постаті від Віталія Карпенка. Гумор Василя Большака
Василь Григорович Большак – знакова постать в українській літературі та публіцистиці – почав дописувати з дванадцяти років. Як згадував Олекса Коломієць у післямові до його роману «Законна дружина», у найпершій замітці до районної газети, принципово підписаній власним прізвищем, хлопець покритикував свого батька за те, що колгосп незадовільно готує сільгосптехніку до сівби.
Цю публікацію відразу помітили селяни. Мати переполошилась і заховала сина від батькового гніву на печі за вінками цибулі. Тому ж не вартувало зусиль вирахувати, де син, і ще з порогу гукнув: «Ану, писатель, злазь з печі…». І тут же видав завдання: «протягнути» в газеті райспоживспілку, бо це вона не дає запчастин для ремонту реманенту. І Василь «протягнув»: через якийсь час після виходу цього числа газети батько приїхав із райцентру задоволений, бо в райспоживспілці за ним по п’ятах бігали – на її складах знайшлися всі запчастини, які були потрібні для ремонту.
Ті перші публікації в районній газеті визначили подальшу Василеву долю – привели його у велику журналістику і велику літературу. З того часу багато років спливло, багато пройдено доріг.
Селянський син наполегливо вчився, працював, писав. Випало на його долю і повоювати: у часи Другої світової був старшим військовим фельдшером терапевтичного польового госпіталю, командиром санітарного взводу.
По війні працював у різних газетах, столичних журналах. Десять років очолював провідний часопис «Україна». Понад сім років керував Державним комітетом Ради міністрів республіки з кінематографії. Свого часу представляв українську пресу на сесії Генеральної Асамблеї ООН. Останнє місце роботи – головний редактор журналу «Український театр», якому він віддав шість років.
1985 року, коли мені випало очолити газету «Вечірній Київ», Василь Григорович уже вийшов на пенсію. На той час він був відомим у громадському, журналістському та літературному житті.
Його подвижницьку роботу гідно оцінила тодішня влада: його нагороджено трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, багатьма медалями.
На той час він – значна величина не тільки в державному й громадському житті, але й у літературі та журналістиці: мав на своєму рахунку близько трьох десятків книг і, як кажуть, був на гребені цілком заслуженої слави.
Я ж тільки-но розпочинав свою роботу у «Вечірньому Києві». Проте у письменницькій спілці почувався своєю людиною. На жаль, з Василем Григоровичем там зустрічатися не довелося. Тому для мене стала справжньою несподіванкою надіслана ним, як виявилося потім, його остання книга – роман «Законна дружина» – з дарчим автографом, написаним із властивим Большакові гумором.
Я набрався сміливості й зателефонував корифеєві та щиро подякував за прекрасний подарунок із дотепним автографом. Разом посміялися. До речі, гумор – властива риса характеру та й творчості Василя Григоровича. Він написав цілу низку гумористично-сатиричних творів: «Нежонатий голова», «Янгол із Терешок», «Антрекот», «Анігдот», «Гросмейстери» та інші. До речі, за книжку з цієї ж серії «Гусак на Бродвеї» Большак удостоєний популярної тоді республіканської премії ім. Ярослава Галана.
17 грудня 1988 року Василь Григорович відійшов у засвіти. Йому було тільки шістдесят шість з половиною років. Він прожив напружене, сповнене труднощами життя.
Похований на Байковому кладовищі.
Хай київська земля буде йому легкою.
Попередні матеріали читайте тут:
- Постаті від Віталія Карпенка. «Біла книга «чорного вівторка» 1995 року
- Постаті від Віталія Карпенка. Розповідь про журналіста і письменника Олександра Глушка
- Постаті від Віталія Карпенка. Читаючи книги Віталія Дончика…
- На перехрестях долі. Постаті від Віталія Карпенка
- Великий трудівник пера. Постаті від Віталія Карпенка
- Унікальність Євгена Товстухи
- Гурт однодумців з Дачі Ковалевського
