Редакція «Літературної України» не встигла похвалитися одержаними за підсумками конкурсу, проведеного Українським фондом культури, чималим виграшем – 380 тисяч гривень, як не змогла порадувати читачів наступним номером. Одержана сума виявилася журавлем у небі: усе до останньої копійки пішло на погашення попередніх боргів. З передплатою періодики за панування новітніх комунікацій неабияка скрута. Одначе зі сторінок часопису б’є фонтаном оптимізм. В попередньому номері, який можна відкрити в Інтернеті, заявлено: «Діалоги «Л. У. Сергій Жадан: Наш час – золота ера української культури». Подано інтерв’ю популярного автора для Vogue Man UA. «Українську розмову опублікував…
Читати даліАвтор: Вадим Пепа
В Україні переважна більшість легко піддається одурманенню. Роздуми письменника про тоталітаризм
Теперішню ідеологію в Україні віддано на відкуп позавчорашнім комуністам. Мастодонти пропаганди із багаторічним компартійним стажем не вилазять з телеекранів. Гудять, очорнюють, дискредитують будь-що проукраїнське. Товчуть воду в ступі з не меншою озлобленістю, ніж глашатаї ненависті з кремлівських владних коридорів. Їхніх вождів спецслужби міжнародного капіталу таємно доправили в Петроград, колишній Санкт-Петербург-Петербург, а далі – Ленінград і насамкінець знову Санкт-Петербург. Запанувала чужа-чужаниця на одній шостій планети, забезпечуючи фінансами, здертими з численних приневолених народів, компартії в усьому світі. Здавалося б, красна ціна – мідний п’ятак у базарний день проголошеному з вуст Леніна: «Вчення…
Читати даліПора вже українцям почути заклики Тараса Шевченка. Роздуми письменника про ситуацію в країні (+відео)
За увічненням у пам’ятниках на земній кулі Тарас Шевченко на другому місці після Будди. Коли всередині минулого століття народи Африки виборювали свої святі права на самовизначення, на всіх обширах уярмленого континенту пломеніли заклики під зображеннями уславленого в усьому світі українського поета: «Борітеся – поборите!» Унікальна творчість напівсироти й круглого сироти – від знедоленого бідняка й звернена до невтомних трударів. А таких на третій від сонця життєдайній планеті стократ більше, ніж розкрадачів усенародних багатств. У задушливих трюмах середньовічних вітрильників колонізатори вивозили з Африки для виснажливої роботи на плантаціях у США рабів.…
Читати даліНа телебаченні процвітає позавчорашня і фальшива пропаганда. Роздуми письменника
Відколи вже переконую себе одвертатися від україноненависницької чорноти начебто голубих телеящиків, а ні, ні та й лізе бозна-що межи очі. На жаль, деградації моралі, а з нею й денаціоналізації стільки, що нікуди не подітися від неприйнятного. Надзавдання, мовби за К. Станіславським, випирає: українського в Києві – кіт наплакав. Натомість колонізаторське цвіте-процвітає. Телеекскурсоводи ніби й молоді, а женуть таку ж пропаганду, як і за радянських часів – позавчорашню й фальшиву. Ось конкретний приклад прихованого одурманення не обізнаних: на всі заставки вихваляється мовби унікальний скульптурний витвір на Подолі в Києві – біблійний…
Читати даліФальшивий конкурс. Роздуми письменника про мистецькі премії
Я купився здуру на оголошення в ЗМІ й в Інтернеті про подання матеріалів на здобуття Мистецької премії «Київ» Департаменту культури Київської міськдержадміністрації. Запропонував видану 2019 року книгу «Віч-на-віч з вічністю» на відзначення 2021 року в номінації «Журналістика» Мистецькою премією «Київ» імені Анатолія Москаленка. Дещо пригадалося з пройденого творчими шляхами. Після проголошення незалежної Української Держави мені пощастило воскресити в українській літературі ім’я таки ж талановитої письменниці Докії Гуменної. Її батько в містечку Жашків на Черкащині, уславленому велелюдними ярмарками, тримав дрібну крамничку, в якій разом з іншим крамом продавав українські книжки, що…
Читати даліЗ ким ви, майстри культури? Роздуми письменника на злобу дня
З цими убивчими запитаннями позавчорашні комуністи-інтернаціоналісти викривали «ворогів народу». Такі виродки, як Берія, біологічні ненависники вищих створінь, розстрілювали неугодних на Соловках, устеляли бездиханними тілами дно Біломор-каналу, наказували «стереть на лагерную пыль» у сибірських концтаборах, спроваджували у вічну мерзлоту Колими. Загребущі з холодних північних боліт завжди гострили зуби на південні степи, де ріки текли, а подекуди й досі течуть молоком і медом. «У рік 6678 [1170]… Тої ж зими послав Андрій [Юрійович] сина свого Мстислава із Суздаля на київського князя Мстислава на Ізяславича… Узятий же був Київ місяця березня у дванадцятий…
Читати даліПо українській землі, на лихо одвічним хліборобам, проходить цивілізаційний розлом. Роздуми письменника
Ненажерливі негідники самі в ніщо, окрім ненаситної наживи, не вірять і в голови легковірних втовкмачують: «історія нічому не вчить». А на який же життєвий досвід тоді опиратися? Без розуміння минулого як же орієнтуватися за складних обставин сучасності, а тим паче угадувати правильний шлях у майбутнє? Пригадаймо вікопомне: «Сталося це третього року царювання Тохтамиша, коли царював він в Орді й Сараї… А сам збурився в гніві, зібрав багато воїнів і направився до Волги з усіма своїми силами, з усім своїми князями, з безбожними воїнами, з татарськими полками, переправився на цей бік…
Читати даліУ нещадній боротьбі за владу ні моралі, ні правди. Роздуми письменника
Обпікає серце болюче повідомлення з лінії розмежування між самовідданими оборонцями рідної Матері-Землі й найманцями кремлівських убивць. Снайпери загарбників видерлися на водонапірні башти, по яких українським воїнам заборонено стріляти, й полюють на тих, що не можуть дати здачі. Чорний день. Четверо вбитих. Двох поранено. Один із них – у важкому стані. Дай йому вижити, доле праведна! Чому ж телеканали в Україні не киплять таким же обуренням, як з приводу протестів під Офісом президента? Кому ж розбите скло й розмальований граніт дорожчі від людських життів? Першорядні політики демонструють кричущу байдужість до живих…
Читати далі