Чому і як “здали” Національну гвардію
Відверта розмова з генералом Олександром Чаповським
Досі тривають дискусії, чи варто було у 1999–2000 роках розформовувати Національну гвардію України. Це був хибний крок, упевнений колишній командувач НГУ генерал-лейтенант Олександр Чаповський. Ми запросили Олександра Яковича до розмови на цю тему. Разом із генералом до редакції приїхав і його побратим – колишній перший заступник начальника Головного штабу НГУ, полковник у відставці Олег Хохлов.
О. Ч. (Олександр Чаповський): – Ні, не варто було “списувати” Національну гвардію… Хоча б тому, що у державі це була єдина боєготова структура.
О. Х. (Олег Хохлов): –Заглибимося трішки в історію – як створювали Гвардію. Ви собі не уявляєте, в якому жалюгідному стані перебували військові частини Міністерства оборони, з яких комплектували Гвардію. Вони були майже знищені, там панувала суцільна руйнація.
У солдатів не було рушників, ковдри – порвані, підлога у казармах – дірява. А одяг, взуття – сором і тільки. Скажімо, берці були без підборів. У 1998 році я приїхав на полігон, що біля села Старе. Подивився – і в мене мимохіть прохопилися сльози: що це за Нацгвардія? Відповідальний черговий офіцер лише голову опустив…
Я доповів Чаповському, командувач сказав: «Будемо працювати!». Мене тоді здивувало, що Олександр Кузьмук, який був командувачем НГУ, став міністром оборони. В голові кутилося питання: чому саме Кузьмуку довірили Збройні сили? Невже президент Кучма не бачив, що Гвардія розвалена?
Потім я поїхав у військову частину, що в Нових Петрівцях, а там і підлогу полаковано, і все нове, гарне, чисте, бо Кузьмук, як командувач НГ, показував Кучмі “зразковий підрозділ”… Отож там підтримували порядок. Згодом я навідався до Житомира, до батальйону спецпризначення. Побачив жахіття – бараки…
О. Ч.: – Температура в казармі – 10 градусів. А комбат собі маєток збудував. І пика у нього така… як гарбуз. Я його відразу звільнив. Він потім скаржився на мене, судився… Пригадую, на початку створення Гвардії якось приїхав до Івано-Франківська – там мені показали міліцейський полк. А він навіть батальойна не вартує. І такі “полки” скрізь були. Якось приїжджаю в батальйон, що на Подолі, а в казармі солдати сплять одягнуті, матраців немає… На полігоні у Петрівцях – машини без коліс, акумуляторів немає… Руйнація, словом.
О. Х.: – Генерал Чаповський був усевидющим: він штатні розписи підрозділів Національної гвардії щодня перекроював, дійшов до того, що наказав: у кожній роті мають бути санінструктор, снайпер, автоматник… І ми почали це втілювати в життя. Я поїхав із простягнутою рукою областями, і губернатори почали допомагати нашим підрозділам…
Через рік я почав пишатися Гвардією. Олександр Кузьмук неодноразово говорив Чаповському: «Ти що, хочеш бути міністром оборони? Навіщо проводиш ці навчання?”. А ми ж почали полкові, бригадні навчання… Підключили авіацію, артилерію. Підрозділи нарешті зрозуміли, що таке взаємодія. Степан Полторак тоді сказав мені: «Я тільки після других навчань із бойовою стрільбою зрозумів, що я – командир бригади…».
У нас не було жодних надзвичайних подій. Було справжнє бойове братство. Мені відомо, що Кучма у розмові з Кузьмуком ставив Нацгвардію у приклад, мовляв, ось як гарно там ідуть справи.
О. Ч.: – Полковник Хохлов згадав про Степана Полторака, нинішнього міністра оборони. Свого часу Полторак служив під моїм командуванням у Нацгвардії, був начальником штабу полку, я його примітив, дав хід його кар’єрному зростанню. Він командував полком, бригадою – це були добре підготовлені частини, уся Гвардія – вишколеною і класною. Коли її розформовували, то ми одержали хорошу оцінку. Боєготова! І – 0,96 відсотка боєготовності техніки.
– А коли Росія вдерлася на нашу територію, із вуст керівників держави ми несподівано почули: боєготових військових частин в Україні майже немає.
О. Ч.: – Все було знищено.
О. Х.: – Після розформування Національної гвардії одну частину підрозділів передали Збройним силам, а другу – Внутрішнім військам. Наприклад, повністю знищили Чугуєвську дивізію – брали звідти хорошу техніку, роздавали…
О. Ч.: – В нас у Керчі був танковий батальйон – класний підрозділ. З реактивною артилерією. Ми формували структури Національної гвардії, узявши за принцип окремі підрозділи натовського зразка. Щоб у такому підрозділі були і танкова рота, і розвідувальний взвод, і зенітно-ракетний взвод, зрештою, усі структури забезпечення. Чому я так зробив? Наприклад, якщо механізована дивізія займає двадцятикілометрову смугу оборони, то це – надійна оборона, а не 40 кілометрів “дутої” оборони. І ми під цей принцип “підігнали” штатну структуру. Шкода, що після розформування Гвардії усе це пішло прахом.
– Чому ліквідували Національну гвардію?
О. Ч.: –
Гвардійців почали вважати конкурентами… Коли ми в 1999 році на змаганнях посіли перше місце серед силових структур і здобули кубок, то це було найстрашнішим для наших заздрісників.
На Республіканському стадіоні кубок вручав президент Кучма. Міністри Юрій Кравченко, Олександр Кузьмук, голова СБУ Леонід Деркач не приїхали на цю подію – замість них прибули клерки. Кучма був дуже незадоволений, потім усіх цих генералів викликав, критикував. На Банковій знали: ми самі не просили грошей для Гвардії, справлялися. І не скаржилися, як деякі. Зазвичай президенту доповідали: «Пане Президент, у нас все йде за планом».
– І хто ж вів своєрідну гру проти вас?
О. Ч.: – Головну роль грав міністр оборони Кузьмук.
О. Х.:– На Банковій формували думку, що Національна гвардія, мовляв, уже виконала свої завдання, треба підтримувати Збройні сили, які здатні дати будь-яку відсіч ворогу. Тому Гвардію треба “прибирати”.
– Шкідництво?
О. Ч.:– Одного разу п’ємо з Кузьмуком чай. Він і каже, звертаючись до мене: «Якби ти навіть нічого не робив, то Гвардія ще б років 10 існувала. Але ж ти почав працювати…». – «А я інакше і не вмію, – відповідаю. – Ось у мене служить полковник Олег Хохлов, заступник з озброєння, візьміть його до Збройних сил, він – найкращий у своїй справі. Завдяки таким, як Хохлов, ми й армію зробимо успішною”. Цю кадрову пропозицію Кузьмук відхилив. Бо є друзі та й усе інше.
– Гвардію розформували, і вас, колишнього командувача, було призначено заступником міністра оборони Кузьмука.
О. Ч. – Як це було? Минув місяць, як розформували Гвардію. А мене ще нікуди не призначено. Якось дружина запитує, де я буду отримувати зарплату? Замислився. Гвардії немає, а ми – ніби у повітрі. Але не це мене підштовхнуло – люди за мною… Без роботи. У мене удома був телефон – “десятка”. Зателефонував помічникові Кучми, розповів, що колишні гвардійці ніде не приписані, ні до МВС, ні до Міноборони нікого із нас не направили. Прошу доповісти президенту. Він пообіцяв зробити це. Згодом мені зателефонував Кучма: “В чому річ?”. Розповів. Він і каже: “А мені доповіли, що все гаразд”. І тільки після розмови з Кучмою нас працевлаштували.
– Гвардійці потрапили в немилість?
О. Ч. – Пресували. Це була своєрідна помста…
– Що маєте на увазі?
О. Ч.:– Наприклад, в офіцера, який служив в Національній гвардії, була генеральська посада. А в Міністерстві оборони його зараховують на полковницьку… Вже коли служив заступником міністра оборони, то одного разу вимушений був сказати про кепські справи в армії міністру Кузьмуку. Він із сарказмом сприйняв мою доповідь.
Особливо мене вразила ситуація у штабі Повітряних сил. Ось вам контрасти: службовий кабінет командувача Стрельникова виглядав на відмінно. А поверхом вище – ніби помешкання безхатченків. Щури, шматки ковбаси, масло – на підлозі… І прапорщик у цивільному одязі з якоюсь жінкою. Що це за приватна “лавка”?
Стрельников пішов в атаку: мовляв, це – мої причіпки. Ледве до бійки не дійшло з ним. Я викликав прокуратуру, опечатали оті захаращені бозна-чим кімнати. А потім поїхав на військовий аеродром у Вінниці. Відразу – до казарми. І знову ж: ніби потрапив на смітник. А що у гуртожитку? До мене зі скаргами підійшли жінки. Розповіли, що з водою велика проблема. На всі чотири поверхи працюють усього п’ять кранів.
– Чому Рада національної безпеки та оборони не розглядала питання ліквідації Гвардії?
О. Ч.:– Рада національної безпеки та оборони у ті часи не була такою впливовою, як сьогодні. Кучма знав, що Збройні сили небоєздатні. Одного разу він під час наради дорікнув Кузьмуку: «У тебе немає жодного боєздатного батальйону». А в Національній гвардії таких було 45.
І мобільність наших батальйонів була надзвичайно високою. Кучма пишався Нацгвардією. Ми ж не знали, що її розформують. Я дізнався про це за два дні до початку розформування. А перед цим Гвардії поставили дуже високу оцінку і щодо боєготовності, і щодо інших складових.
– А як ставилися до Гвардії генерали з МВС?
О. Ч. – Міністр Юрій Кравченко заздрив нам. Можливо, йому хотілося, щоб МВС прибрало до рук наші ресурси. Штатний розпис передбачав, що у нас – 33 тисячі бійців, було ж – 30 тисяч. Кучма мені говорив: необхідно 20 тисяч. Ми порахували і дійшли висновку, що цього робити не можна. Впаде структура. Я сказав: робимо так, як на Заході…
– Яке враження справив на вас тодішній донецький регіон?
О. Ч.:– Донецька дивізія мала найгірші показники. Це у той час, коли Янукович був губернатором. До речі, у 2004 році Андрій Клюєв пропонував мені звання генерала армії.
– За яку послугу?
О. Ч.: – Щоб гвардія проголосувала за Януковича… Однак нам було відомо, як він “керував” політичними та іншими процесами в Донецькій області. Бандитизм, феодалізм… До речі, свого часу губернатор Янукович виділив гвардії півмільйона доларів “на оркестр”, я до цього довго канючив гроші у Кучми. Якось Кучма при мені зняв слухавку і наказав губернатору Януковичу дати гроші “на оркестр”.
– Готівкою дали?
О. Ч.: – Так, оркестранти їздили за грошима. Ще Кучмі гітару купили.
– Отже, 2004 рік. Президентські вибори. І тут вам – несподівана пропозиція від Клюєва…
О. Ч.: – Зателефонували з його приймальні. Попросили приїхати…
– Де проходила бесіда?
О. Ч. – В будинку біля Кабміну. Клюєв хотів, щоб офіцери підтримали Януковича. Каже, після перемоги видамо будь-який указ, гроші дамо. Я відмовився…
– Як і з чого починалася ліквідація Гвардії?
О. Ч.: – Однієї суботи з’явився указ президента. Не було ще й відповідного закону прийнято… Швидко (щоб Гвардія не виступила проти) і розформували…
– Якби не розформували Гвардію, то чи могла б вона у 2014 році успішно боронити Крим?
О. Ч.: – Елементарно. Там стояла вишколена дивізія – 9 тисяч бійців, танковий батальйон, артилерійський, реактивний дивізіони… І ніякі “зелені чоловічки” мені не стали б на заваді. Стріляв би, навіть без команд із Києва, бо я – солдат.
– Якими є, на вашу думку, найголовніші причини руйнації армії?
О. Ч. – Було порушено структуру управління. Ще за міністра оборони Радецького почали це робити. Управління реорганізували в головні управління, як за Союзу. Найстрашніше те, що ліквідували військові округи. Мені відомо, як одного разу тодішній губернатор Одещини Гриневецький сказав Кучмі, що перетворення округів на оперативні командування якесь дивне.
Кучма звернувся до міністра оборони Кузмука: треба повернутися до попередньої структури… Той заперечив (я не очікував, що Кузьмук заперечить президенту). Я ж розмірковував: чому ефективною є структура округів? Командувач округом формував фронт, у нього було все, свої заводи: авторемонтні, танкоремонтні…
Йому не треба було випрошувати запчастини у центрального командування. В резерві у командувача округу було навіть 50 кілограмів золота, щоб за потреби стоматологи робили протезування військовикам. Тільки командувач округу міг наказати, щоб автомобіль зняли з обліку – з недоторканних запасів. До того ж округ – це ще й база для мобілізаційного розгортання…
Ну а після того, як з округів зробили оперативні командування, відкрилися шлюзи для крадіїв і махінаторів. Отож і грабували армію. І ось іноді говорять, що для захисту України необхідно створювати батальйони на базі народного ополчення. Де ж ота “база”?.. Починаючи з другого президентського терміну Кучми, можна говорити про потужний розвал армії. Пішов розпродаж портфелів, орденів, звань…
Леонід ФРОСЕВИЧ
