Сьогодні вся Україна – біль і точка нещастя. Про звірства диких москалів крізь призму історії

30.03.202207.01.2023 Редакція війна, Київська Русь, Україна

Так душею і серцем уболівав за долю рідної землі незабутній гетьман Іван Мазепа, знавець європейської культури та з десятка іноземних мов, батько якого за участь у повстанні проти польської шляхти був страчений у Варшаві, як і проводир волелюбних Северин Наливайко. Пам’ять про супротивного царській Росії на всі прийдешні часи увічнює українська народна приказка: «Від Богдана (Хмельницького – В. П.) до Івана не було гетьмана».

Як батькові не всміхнулося щастя, так і від сина воно відвернулося. В гетьманській столиці Батурині, здобутій загарбниками через підлу зраду прилуцького полковника Носа, нелюди, здебільшого не слов’яни, а тим паче не православні, вирізали все мирне населення – поголовно, від немовлят до зовсім старих, яким залишалося три чисниці до смерті.

Нечуваний злочин настільки варварський, вражаючий, що нажахав усю Європу, яка чого тільки не бачила і від чого тільки на своєму віку не здригалася. У кого з українських громадян міцніші нерви і надійніше серце, то прочитати б їм витяги із пожовклих сторінок тогочасних провідних французьких друкованих видань, яких, на відміну від тодішньої Росії, було в Парижі чимало: «Gazette de France», «Paris Gazette», «Letters Historigue», «Mercure historigue», «Clef du Cabinet». Від волань лише у Франції небо здригалося, а тільки не убивці:

«Страшна різанина». «Вся Україна в крові». «Жінки і діти на вістрях шабель». «Страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина , незважаючи на вік і стать, вирізані, як повелівають нелюдські звичаї московитів». «Вся Україна купається в крові, Меншиков показує жах московського варварства». Певно, й у французького посла темніло в очах після ознайомлення з реляціями про знищення столиці Гетьманщини. Він доповідав у депеші, надісланій до Парижа: «Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками і являє скрізь страшну картину варварства переможців».

Того ж погибельного для волі України 1709 року сп’янілий від крові сатрап видав указ страчувати запорожців, не минаючи й не милуючи жодного, коли втрапить у пазурі двоногих нелюдів. Свідок страшного погрому в Січі кошовий Стефаненко дивом вискочив із пекла. Як з того світу повернувся, щоб повідати нащадкам про звірства диких москалів: «…товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих, хто в товаристві, а й з домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали»

Неабияке збурення струснуло більш цивілізовані західні країни. А в царській Росії з її дикою татаромонгольською спадщиною під ботфортами скаженого Петра І мовби так і треба. Народжений від матері-караїмки та бозна-якого батька самодержець із психічними збоченнями у ставленні до божих створінь був незрівнянно лютішим, ніж затаврований у всесвітній історії Нерон. То й що з того? Тиран оспіваний вітіями. Величезний кам’яний валун для постаменту під його пам’ятник доправлявся по крові й трупах численних жертв на берег «державної Неви». Не лише фігура сатрапа простягає руки так, ніби наміряється загарбати весь світ, а й копита здибленого коня наче загрожують розтоптати будь-що та будь-де.
«І нема тому почину і краю немає» – послатися б на застереження від Тараса Шевченка.

Російський опозиціонер Ігор Яковенко в інтерв’ю «Обозревателю» заявив: «Російська армія в Україні не в змозі здолати українських військових, які чинять героїчний опір, тому окупанти знищують мирне населення і міста, а також погрожують ядерною зброєю, яку диктатор Путін може застосувати».

Заслужений діяч мистецтв України Сергій Тримбач не приховує свого занепокоєння: «Враження, що Захід пожертвував Україною і українцями у великій «шаховій битві» з путіним і росією… Захід співчуває. Захід допомагає. І навіть аплодує. І під овації гинуть українські діти, мирні жителі міст і сіл, які одне по одному стираються з поверхні землі… Українців і Україну щодень нищать – людей, міста, інфраструктуру (електростанції, заводи, аеродроми, залізничні вокзали і т. д. і т. п.)… А Захід і далі аплодуватиме… і допомагатиме мікстурою чайними ложками».

Коли патріарх «всея Руси», мордвин Гундяєв сподобився навідатися до Києва, половину вулиці Івана Мазепи, яка прилягала до відданої на поталу все тим же окупантам Печерської Лаври, на Московську. Так і досі вона муляє очі не лише киянам, а й гостям української столиці. Недарма раз по раз бідкалися літописці при миготливих свічках у тісних келіях: «Недовідомі путі Господні». Що тільки стократ жахливіше від «кари єгипетської» не учиняється на білому світі.

З новоявленим Інтернетом хоч стій, хоч падай. Потьмарює свідомість здебільшого обивателів якийсь незрозумілий різнобій в оцінках того, що обпікає мізки мільйонів. «Байден назвав путіна «м’ясником» – Макрон цього не схвалює». На сесіях Генеральної Асамблеї ООН в представників Китаю, Індії, не кажучи вже про кілька інших менших країн, не піднімаються руки проголосувати за осудження кривавої бійні, яку звироднілі російські окупанти вчиняють в Украіні, незалежній державі, котра – в списку засновників ООН.

«Маріуполь – це друге Алеппо». З тривогою провіщає міністр закордонних справ Франції. А Харків, Чернігів, Мелітополь, Ірпінь, Буча, Волноваха? Вся Україна – біль і точка нещастя.

Кремлівська пропаганда переконує: 71 відсоток росіян схвалюють політику свого не інакше ж, як фюрера. Чому б одурманеним і не зловтішатися? На вулицях міст РФ не завивають сирени. На голови легковірних падають не бомби, а обрушується з рання до пізньої ночі, промиває мізки несосвітенна пропаганда: не кремлівські фашисти нестямно стирають з лиця землі міста й села в Україні, а не одне століття безжально винищувані царатом та їхніми спадкоємцями комуністами українці загрожують Росії. Діти уведених в оману батьків дізнаватимуться в шкільних класах про жахіття в Ленінграді, приреченому фашистами на блокаду з початком Другої світової війни. Невже вони, підростаючи, не збагнуть, хто ж призвідці Третьої всесвітньї бійні? Кому ж заманулося замахуватися на існування людства «кістеньом», себто обухом, ядерної зброї?

Арестович озвучує пробні «вкиди» з ОП в Україні, щоб дізнаватися про реакцію суспільства. «Робота в нього така» – зауважує Сергій Тримбач. Останнього часу телеканали й Інтернет ні з сього, ні з того товчуть воду в ступі про «корейську модель». Замаячила примарна кремлівська забаганка розділити багатостраждальну предковічну українську землю, як у Кореї, на Південну й Північну. Зіткнути лобами розкраяні навпіл частини, аби нещасні чубилися одні з одними й самі себе знесилювали в непримиренних протистояннях. Нічого собі «перспектива». Чи змиряться з підступним, убивчим самовіддані оборонці справіку рідної Матері-Землі? Кожна п’ядь успадкованої з діда-прадіда материзни до самої магми скроплена жертовною козацькою кров’ю. Кому це не втямки? Пригадаймо невмирущі слова народної пісні про Морозенка:

Ні один козак не здався
Живим у неволю,
Полягли всі, не вернуться
Ні один додому…
Не вернувся й Морозенко,
Голова завзята –
Замучили молодого
Вороги прокляті…
Вони ж його не стріляли
І на чверті не рубали.
Тільки з його, молодого
Живцем серце взяли…
Взяли його, поставили
На Савур-могилу:
«Дивись тепер Морозенку
На свою Вкраїну!»
То чия ж Савур-могила й наша споконвіків рідна Україна?

Вадим Пепа, письменник.

На фото: фрагмент картини відомого художника Олександра Мельника. Робота демонструвалася на Всеукраїнській художній виставці “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”(2020 рік). У 1155 році володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода, викравши ікону Вишгородської Богородиці.

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

Редакція

Читати ще...

Під час ракетного удару по Краматорську пошкоджено 32 будинки

Якщо не буде світла, у Києві про повітряну тривогу попереджатимуть гучномовці

За 100 днів вторгнення московити не змогли досягти жодної стратегічної цілі в Україні – британська розвідка