Що заважає Україні стати заможною і щасливою. Роздуми письменника
Не на часі. Це словосполучення, що в основному означає «не своєчасність», «не актуальність», «не пріоритетність» і т. д., можна вже вважати сталим виразом чи й фразеологізмом. Його ось уже останніх три десятиліття можна почути досить часто.
Не на часі державна українська мова, не на часі відродження культурних цінностей, не на часі збереження українських національних традицій, не на часі встановлення пам’ятників українським визначним діячам, не на часі соціальні питання, не на часі видання тієї чи іншої книги, не на часі доброчесність і добропорядність, не на часі, не на часі… Проте чіткої відповіді, а що ж на часі – так ніхто й не дав. І не дасть. Бо все на часі.
Та по життю бачимо, що на часі була прихватизація прибуткових заводів і фабрик, більшість із яких потім було відправлено в металобрухт і переправлено в інші краї, що багатьом дало неабиякі особисті прибутки. Через це на вулиці опинилися десятки й сотні тисяч висококваліфікованих робітників, інженерів, конструкторів. Вітчизняний ринок заполонили імпортними низькопробними промисловими товарами.
На часі був розвал сільськогосподарського колективного господарства, включаючи сюди ж і тваринництво, знищивши величезний ланцюг переробних підприємств, що потужно вдарило по робочих місцях, якості харчової продукції, завезеної звідусіль незрозуміло чого й що.
На часі стали різні реформи, які насправді не були реформами, а своєрідними лише формами по пониженню якості науки, освіти, медицини, соціальних стандартів життя простого народу, яких то по суті й не було.
Зараз досить на часі земельна реформа…
Усе це було на часі тому, що це було на часі невеликому колу суспільства для особистого чи збагачення окремо взятої сім’ї. Тому й не могла Україна економічно утримати статус ядерної Держави, як щит самостійності, незалежності, могутності. Зате породила добрий десяток доларових мільярдерів, тисячі й десятки тисяч таких же мільйонерів. І це, як з’ясовується, на часі і під силу економіці, якої насправді то й немає, а переважно сировинний процес…
В селі спостерігаю за сім’єю шпаків, що поселилися в дуплі старого горіха. Яка самовідданість, заповзятість у тому, щоб народити і вигодувати наступне покоління! Програма продовження виду – працює бездоганно! Але хіба лише це? На нашу думку, не тільки ця програма виконується.
Кожна тварина, пташина є часткою великого комплексу Природи. І в ній має бути все в рівновазі. Одна з героїнь езотеричної літератури сказала, коли зникає лише одна комашка, в Природі відбувається порушення рівноваги. Важко з цим сперечатися. Очевидно, що так. Коли працює цикл, ланцюг зникнення/заміна, – це і є ота рівновага.
Тому той шпак, який безперервно відлітає від і прилітає до свого помешкання, годуючи того, хто сидить на яйцях, хто вилупився з них, виконує ще одну досить важливу й визначальну функцію, місію – урівноваження в Природі. І це стосується практично всіх тварин, птахів і т.д.
Згадаймо, як у Китаї оголосили злісними ворогами посівів – горобців. Їх винищили, а різні комахи винищили посіви і Китай змушений був за валюту купувати горобців. Аж смішно. Але не до усмішок: порушено баланс у Природі. А Вона її не терпить. В природі, як відомо, порожнечі, прогалин немає.
Нам видається, що лише одна істота на Землі, яка постійно порушує рівновагу, – це людина.
Складається враження, що абсолютно все в Природі створено Творцем вмотивовано, обґрунтовано, вичерпно. А от людина – це чистий експеримент Творця.
Експеримент тому, що в цій істоті об’єднано, акумульовано практично все, що є в інших: щирість і хитрість, відвертість і лукавство, відданість і зрадливість, поблажливість і агресивність, милосердність і жорстокість, доброта і цинічність, інстинкти і розсудливість, чесність і підлість, красиве і потворне, злодійство і щедрість, корисливість і благодійність… Але є ще й те, чого немає в інших: талант, геніальність, здатність до творчості, уміння творити багато чого своїми руками, мислення…
Скажіть, хіба може бути щось не на часі з такими особливостями, властивостями, уміннями і навичками?! Все має бути на часі. Але, але…
Як же тоді охарактеризувати того, хто користується цією формулою, захищається нею, відсторонюється? Важко сформулювати однозначно. Але точно, що означення це буде негативне.
І та особа не заслуговує ніякої позитивної оцінки. Душа цієї особи, скільки б років їй не було, покрита іржею. І трагедією для суспільства є тоді, коли ця особа щось визначає, обіймає керівну посаду. Немає значення яку. Якщо для неї щось не на часі, значить вона не на своєму місці. Як людина поза часом може керувати цим часом?
Що було б, якби той шпак, не доніс, не дозбирав усього то, що треба для гнізда, чи «пообіцявши» шпачисі, яка сидить на яйцях, принести поїсти, і не приніс? Десь загулявся, загрався з іншими шпаками, милувався красою навколишньої природи, грівся на сонечку чи відпочивав у холодку. Чи можливо це уявити? Ні!!!
А от стосовно людини – це як двічі по два. Вона може обіцяти, клястися, але – не зробить. А щоб не робити, вигадає найкарколомніші причини. Або просто не звертати уваги на ту чи іншу проблему. Вона ж не бігає за цією людиною, не турбує, не набридає…
Ми всі знаємо, що найбільше обіцяють перед виборами. І тоді ніхто не каже, що те чи інше питання, та чи інша справа – не на часі. Тоді абсолютно все – на часі.
Як тільки обрали – починається лавірування, вмикаються рецептори маніпулювання, мозок починає роздвоюватися: робиться те, що, здавалося б, на поверхні, найвидиміше, найважливіше, а інше – не на часі, не доходять до нього руки. Хоча в Природі немає таких понять. У Неї все на часі: пробудження, розквіт, розвиток, «завмирання», щоб знову розпочати цей безперервний динамічний процес…
Набагато легше бути злим, легко ненавидіти, дуже легко бути байдужим, інертним, некоректним. Навіть зручно. Це сильний самозахист. І це більше на часі.
А от щиро бути добрим – важко, боляче відверто любити, важко по-доброму співчувати. Це відкритість, вразливість, незахищеність. По цьому можна легко «потоптатися», це легко зневажається. І це – не по-людськи. Невже тільки через тягар, біль і складності можна відчувати себе Людиною?
Але – це не на часі. І цим самим ми йдемо у безвихідь, в якій у значній мірі вже знаходимося. Та це вже дещо інша тема хоча й надзвичайно на часі.
Іван ЗАБІЯКА, науковець, журналіст, письменник.
Читайте ще статті автора:
- У селі Українське закрили школу. Крик душі про те, чому люди в державі опинилися над прірвою
- На плечах великих особистостей завжди трималася духовність України. Чому про це забуваємо?
- Не говори мовою чужого народу. Говори мовою своєї землі. Тебе всі розуміють. А хто не розуміє – його проблеми
- Байдужістю в цілому хворе все українське суспільство! Це діагноз чи й навіть вирок
- Українці надто довго чухають потилиці з думками: «камо ж грядемо?» Роздуми письменника
- Мовнокультурний світ кладовищ. Роздуми напередодні поминальних днів
