Бригада “Холодний Яр” повідомила прізвище полеглого воїна
Російські окупанти 6 травня вбили українського воїна – старшого солдата Дмитра Івановича Товчигречку. Сиротами стали двоє маленьких діточок. Сумуємо. Україна, на жаль, знову втрачає своїх Лицарів.
Цвіт нації гине від рук російських окупантів. Доки це триватиме?
Чомусь вже так склалося, що традиційно ні міністр оборони Андрій Таран, ні начальник Генштабу Сергій Корнійчук, ні головнокомандувач Збройних Сил Руслан Хомчак не приходять до осель рідних полеглих воїнів, щоб провести їх в останню путь, вклонившись світлій пам’яті мужніх оборонців рідної землі. Вони також не попросять пробачення у батьків загиблих воїнів, за те, що не вберегли їхніх синів. А берегти життя воїна – найперший обов’язок командирів.
Влітку 2020-го генерал Хомчак хвалився, що задоволений ходом підготовки до режиму тиші. Сьогодні ворожі безпілотники часто безперешкодно літають над нашими позиціями і скидають на голови українських воїнів гранати. Як же ви готувалися до “режиму тиші”, генерале Хомчак?
Це ж найвище військове командування України у 2020-му публічно заявляло, що впроваджує у військах “новітній бойовий досвід”. Пане міністр оборони Таран, чому не спрацьовує ваш “новітній бойовий досвід”, адже гинуть воїни?
Автор “Українського репортера” науковець Іван Забіяка підказує військовому командуванню, керівництву держави реальний план ефективних дій:
“Проти нас воюють тому, що ми дозволяємо, ми даємо привід своєю толерантністю, тому, що користуємося «я нічого не знаю», а не справжнім – «перший ворога стрічаю». І стрічаю не хлібом-сіллю, а зі зброєю в руках, з тією жорстокістю і ненавистю, яку ворог проявляє по відношенню до нас. З такою жорстокістю і ненавистю, щоб страх від них передавався з покоління в покоління століттями! Щоб назавжди відбити бажання воювати з нами.
Проти нас воюють підмінами понять, смислів, маніпуляціями. Нам їх нав’язують століттями, а ми нічим не протидіємо. Діяти треба абсолютно їхніми ж методами і засобами, щоб вони були в шоці. Діяти на випередження, вдаватися до таких же маніпуляцій, підмін, використовувати їхні ж слабкості, ницості. Треба просто знущатися з них”.
З повідомлень Міноборони дізнаємося, що очільники відомства виїжджають на фронт, де обговорюють питання “ефективної протидії збройним провокаціям”…
А де ж “ефективна протидія” російським окупантам, якщо одного разу після візитів міністра оборони і головнокомандувача на передову було поранено чотирьох наших бійців? У чому полягає тоді реальна суть відрядження на бойові позиції?
Панове генерали, де наші контрснайперські групи, контрбатарейні підрозділи? Чому на передовій не діє аеророзвідка? Наша відповідь повинна бути жорстокою.
Генерали повинні воювати не заявами, а кулями і снарядами. Щоб український народ нарешті побачив залізну рішучість, тверде й могутнє слово, а не бажання дотримуватися “повного і всеосяжного режиму тиші” будь-якою ціною. Ціною жахливих втрат цвіту української нації, кращих синів України.
