У лютому-березні 2014 року представники вищого військово-політичного керівництва РФ на чолі з президентом Путіним розпочали війну проти України.
Російські окупанти та їх «Ваффен СС»
Досягти зазначеної мети вирішили шляхом використання підрозділів ЗС РФ, створення і фінансування терористичних організацій, створення в їх складі незаконних збройних формувань. Путін і його кліка усвідомлювали, що такі протиправні дії, безумовно, призведуть до загибелі дуже великої кількості людей, в першу чергу мирних жителів України, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків.
У період березня — квітня 2014 року вони (Путін, Сурков, Аксьонов, Шойгу, Герасімов, Сергун та інші) організували на території РФ та тимчасово окупованій (анексованій) території АР Крим навчання, фінансування та матеріальне забезпечення (постачання озброєння, боєприпасів, військової техніки та іншого майна) озброєних злочинних груп. Ці незаконні збройні формування під безпосереднім керівництвом розвідувальних диверсійних груп, які очолювали кадрові офіцери Головного управління ГШ ЗС РФ (колишнє ГРУ, начальник, генерал-полковник Ігор Сергун), виконуючи накази Путіна і воєначальників ЗС РФ, утворили контрольовані ними терористичні організації «Донецька народна республіка» (далі — «ДНР») і «Луганська народна республіка» (далі — «ЛНР») та увійшли до їх структур.
Спецслужби України і розвідки країн НАТО встановили російських генералів і старших офіцерів, які беруть (або брали) безпосередню участь у формуванні та організації бойових дій російських окупаційних військ на тимчасово окупованих територіях України.
Командування всіма угрупованнями окупаційних російських військ здійснює начальник штабу — перший заступник командувача Південного військового округу генерал-полковник Сердюков Андрій Миколайович (документи прикриття на прізвище Сєдов).
Командував 1-м армійським корпусом на початку серпня 201-го генерал-майор російської армії Олек Завізйон, відряджений з посади начальника штабу 41-ї армії Центрального військового округу ЗС РФ (документи прикриття на прізвище Пілєвін).
Командир 2-го армійського корпусу — генерал-майор російської армії Євген Нікіфоров (документи прикриття на прізвище Моргун), відряджений з посади заступника командувача 58-ї армії Південного військового округу ЗС РФ. Останнім часом корпусом командував генерал-лейтенант Сергій Юдін, який очолював штаб 20-ї армії Західного військового округу ЗС РФ.
Штатна чисельність двох корпусів становить до 35 тис. осіб. Додатково на окупованій території перебуває військовий резерв у складі 21 тактичної групи ЗС РФ (15 батальйонних і 6 ротних) чисельністю понад 9 тис. осіб.
На східному кордоні України було сконцентровано ще 53 тактичні групи ЗС РФ (39 батальйонних, 14 ротних) чисельністю 50,5 тис. осіб для «припинення варварських дій українських націоналістів і київської хунти», «врятування російськомовного населення і етнічних росіян» (як під час війни у Грузії) та «стабілізації обстановки у зоні воєнного конфлікту».
Структура російських військ на Донбасі така: рядовий склад корпусів складається на 40% із жителів окупованої території Донецької та Луганської областей, а також із контрактників і найманців iз Росії, які набули бойового досвіду під час військових дій на сході України, в гарячих точках Росії і Сирії.
Особливості формування та функціонування 1-го і 2-го армійського корпусів свідчать, що росіяни обрали для їхнього створення модель, апробовану керівництвом нацистської Німеччини під час Другої світової війни і відому як «Ваффен СС».
«Ваффен СС» — військові підрозділи СС, які брали участь у боях на фронті під час Другої світової війни. У зв’язку з обмеженістю власного мобілізаційного ресурсу керівництво Німеччини вирішило брати на службу добровольців, які були громадянами окупованих країн.
Згідно з офіційною політикою того часу, у вермахті (збройні сили Німеччини) могли служити винятково громадяни Німеччини.
Для СС таких обмежень не було, тому в їхньому складі були створені спеціальні ваффен-дивізії, які складалися з іноземців-добровольців і формувалися, як правило, за етнічною чи релігійною ознакою.
Командний склад цих ваффен-дивізій становили німецькі кадрові офіцери СС, а добровольці з окупованих країн брали участь як гарматне м’ясо, рядовими.
Саме цей нацистський досвід побудови військових частин для ведення бойових дій на сході України взяв на озброєння Генштаб Збройних сил Росії.
Міністр оборони України Андрій Загороднюк 19 лютого 2020 року під час брифінгу, відповідаючи на запитання головного редактора “Українського репортера” Леоніда Фросевича, заявив, що на окупованій території Донбасу дислокується понад 25 тисяч російських військовослужбовців, які разом зі своїми найманцями-бойовиками воюють проти ЗС України, використовуючи озброєння і військову техніку ЗС РФ (див. фото):
Роль Гіркіна у воєнній агресії РФ і збитті МН17
12 квітня 2014 року громадянин РФ Ігор Гіркін, виконуючи завдання військово-політичного керівництва РФ на чолі з її президентом Путіним та спецслужб РФ, прибув до Слов’янська Донецької області для створення незаконного збройного формування «ДНР» та проголосив себе так званим міністром оборони «ДНР».
У період квітня-червня 2014 року Гіркін, перебуваючи у Слов’янську, використовуючи з метою конспірації анкетні дані Стрєлкова Ігоря Івановича та ідентифікуючі позивні «Стрілок» (він же «Перший»), створив незаконний збройний підрозділ «ДНР». До його складу Гіркін залучив військовослужбовців ГУ ГШ ЗС РФ (колишнє ГРУ), а також декілька тисяч осіб із числа проросійськи налаштованих мешканців Донецької і Луганської областей та громадян РФ, які виявили бажання брати участь у діяльності терористичної організації.
Зокрема, до терористичних організації «ДНР» і «ЛНР» увійшли:
—Сергій Дубінський (позивний «Хмурий», мав документи прикриття на прізвище Петровський, заступник Гіркіна, полковник ГРУ ГШ ЗС РФ, 2 серпня 2014 року, з нагоди дня повітряно-десантних військ Росії, Путін присвоїв йому звання генерал-майора, ветеран війни в Афганістані та в інших країнах);
— Олег Бугров (позивний «Бугор»), командир батальйону «Зоря», міністр оборони «ДНР» з 30 серпня 2014 року (колишній працівник луганської міліції);
— Олег Пулатов (позивний «Гюрза» і «Халіф»), підполковник запасу ГРУ, служив у спецназі ПДВ ЗС СРСР і ЗС РФ;
— Леонід Харченко (позивний «Кріт»), начальник 2-го відділу «ГРУ ДНР», підлеглий Пулатова і Дубінського;
— Василь Геранін, полковник ГУ ГШ ЗС РФ, член «Ради командирів Союзу добровольців Донбасу»;
— Ігор Безлер (позивний «Бєс»), підполковник ГУ ГШ ЗС РФ; командир «групи Безлер»;
— Василь Геранін, полковник ГУ ГШ ЗС РФ, член «Ради командирів Союзу добровольців Донбасу»(10 травня 2017 року затриманий в Москві ФСБ за зберігання зброї, подальша доля невідома);
— Олександр Ходаковський, (позивний «Скіф»), міністр державної безпеки «ДНР», командир батальйону «Схід»;
— Олександр Семенов (позивний «Сан Санич»), заступник командира батальйону «Схід»;
— Ігор Безлер (позивний «Бєс »), підполковник ГРУ ГШ ЗС РФ; командир «групи Безлер»;
— Сергій Поваляєв (позивний «Боцман»), заступник командира групи Безлера;
— Валерій Стельмах (позивні «Найманець» і «Батя»), комендант м. Дзержинська до 21 липня 2014 року,
— Ігор Українець (позивний «Мінер»), командир піхотного загону «групи Мінера»;
— Едуард Гільязов (позивний «Рязань»), командир диверсійно-розвідувальної групи «Рязань», у липні 2015 року пропав безвісти і вважається«мертвим»;
—Олег Шмарпов (позивний «Змій»), командир розвідувального взводу.
Схема членів терористичної організації «ДНР», які фігурують у перехоплених телефонних розмовах, пов’язаних зі збиттям МН17.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, Гiркiн з метою усунення передумов щодо можливого припинення злочинної діяльності незаконного збройного формування «ДНР», до складу якого він входив та очолював його, 8 червня 2014 року об 11 год 30 хв звернувся до призначеного керівництвом РФ так званого т. в. о. глави Республіки Крим (анексованої і окупованої військами РФ території України — АРК) С. Аксьонова та повідомив йому, що перебуває в Слов’янську Донецької області в оточенні українських урядових військ, і запросив «масштабну російську допомогу» у вигляді танків, протитанкової артилерії, комплексів протиповітряної оборони з підготовленими екіпажами.
Того ж дня об 11 год. 46 хв. Аксьонов особисто повідомив Гіркіну, що на його прохання в РФ уже сформовано єдиний координаційний центр, і документи, які потрібні для його підтримки, вже готують.
23 червня 2014 року о 5 год. 30 хв., виконуючи злочинний план військово-політичного керівництва РФ, узгодженого з президентом Путіним, на підставі наказів №328 від 19 червня 2014 року та №329 від 21 червня 2014 року та заявки №602 від 21 червня 2014 року на супроводження транспортних засобів в/ч 32406 (53-тя ЗРБ ЗС РФ), колона, що налічувала 41 одиницю військової техніки зі складу зазначеної військової частини, яка перевозила у тому числі 6 «Буків» з бортовими номерами 211, 212, 221, 231,232, 332, вирушила з розташування в/ч 32406 (м. Курськ, РФ) для «тактичних навчань на незнайомій місцевості».
Супроводжували колону територіальні підрозділи військової автомобільної інспекції №47 та №56 ЗС РФ.
При цьому «Бук» ( борт №332), з якого потім збили малайзійський літак, перевозили вантажним автомобілем КамАЗ 65225, державний реєстраційний номер 4267 АН, з причепом ЧМЗАП 9990 ХР 4679. Відповідно до зазначених наказів колона військової техніки з шістьома установками «Бук» мала прослідувати за маршрутом: сел. Маршала Жукова — с. Тім — м. Старий Оскол — м. Острогозьк — м. Розсош — м. Міллерове — хутір Ніжнемітякін, куди повинна була прибути 24 червня 2014 року.
Проте через зміну маршруту колона 23 червня 2014 року прослідувала: сел. Маршала Жукова — с. Нікольське — сел. Троїцький — м. Старий Оскол — с. Незнамове — с. Городище. 24 червня — за маршрутом: с. Расховець — м. Алексєєвка — м. Розсош. 25 червня колона прибула до м. Міллерове Ростовської області, яке розташоване за 25 кілометрів від кордону з Україною в районі Луганської області.
6 липня 2014 року о 17 год. 13 хв. Дубинський, перебуваючи в захопленому офісі корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» за адресою: Україна, Донецьк, вул. Щорса, б. 48, викликав до себе підлеглого бойовика Пулатова і повідомив, що вони отримали завдання «пробити коридор» через кордон до РФ у районі с. Дмитрівка Сніжнянського району Донецької області. Тоді ж Дубинський дав вказівку Пулатову ввечері відбути до вказаної місцевості та провести розвідку на місці.
На підставі телеграми начальника військ ППО 20-ї гвардійської армії ЗВО РФ від 13 липня 2014 року, №8/1358/ІІІ та наказу т. в. о. командира в/ч 32406 підполковника К. Демидова і т. в. о. начальника штабу майора Р.Горлатих від 15 липня 2014 року, №129 велика група офіцерів і військовослужбовців контрактної служби на чолі з командиром 53-ї ЗРБ полковником С. Мучкаєвим були «відправлені у відрядження з 15 липня в м. Міллерове Ростовської області для бойового чергування».
У Міллерово (яке розташоване біля кордону з Україною, поруч з Луганською областю) з під Курська, де розташована 53-я ЗРБ (в/ч 32406), було доставлено 6 самохідних вогневих установок ЗРК «Бук» з бортовими номерами: 211, 212, 221, 231,232, 332.
Водії автомобілів, які транспортували «Буки», встановлені (див. фото), матеріали на них передані МСГ.
14 липня 2014 року в м. Сорокине (колишнє Краснодон) Луганської області відбулася нарада за участі Гіркіна та інших командирів терористичних підрозділів «ЛНР», «ДНР» щодо їх підпорядкування новоствореному в Краснодоні штабу під керівництвом головного інспектора МО по Центральному воєнному округу РФ, генерал-полковника Миколи Ткачова (позивний «Дельфiн») та його заступників: полковника ГУ ГШ МО РФ Олега Іваннікова (позивний «Дунай» він же «Оріон») та особи з позивним «Ельбрус». Тоді ж були вирішені питання координації бойових дій терористичних організацій та їх централізованого забезпечення військовою технікою з території РФ зазначеним штабом.
15 липня 2014 року за результатами зазначеної наради та з метою виконання отриманого з Москви завдання прорвати оборону українських військ у Сніжнянському районі Донецької області та створити так званий «коридор» до Ростовської області РФ для подальшого введення по ньому регулярних військових частин ЗС РФ на територію України, збройний підрозділ під керівництвом Гіркіна з території Росії отримав додатково 4 танки Т-64, 3 самохідні артилерійські установки «Гвоздика» та бронетранспортер БТР-80.
Спроба прориву Гіркіна
16 липня 2014 року збройні підрозділи «ДНР» під керівництвом Гіркіна загальною чисельністю понад 800 бойовиків, виконуючи «наказ з Москви», здійснили спробу прориву оборони українських військ у районі кургану Савур-Могила у Сніжнянському районі Донецької області.
Проте внаслідок оборонних бойових дій ЗС України, у тому числі із застосуванням авіації, бойовики Гіркіна зазнали значних втрат в особовому складі та військовій техніці. У зв’язку з цим було прийнято рішення: подальший наступ здійснювати під прикриттям військових систем протиповітряної оборони РФ.
В ніч iз 16 на 17 липня 2014 року СВУ ЗРК «Бук» 53-ї ЗРБ ЗС РФ (бортовий номер 332) з чотирма ракетами класу «земля-повітря» серії 9М38 таємно було переміщено через державний кордон України з Росією за маршрутом: м. Донецьк Ростовської області РФ — смт Сєвєрний Луганської області — м. Сорокине (колишній Краснодон) Луганської області. З метою конспірації присутності військової техніки ЗС РФ бортовий номер «Бука» — 332 — був майже повністю зафарбований (див. фото).
Експерти встановили, що на фото один і той же «Бук» №332, яким збили МН17.ЗРК «Бук», бортовий №332, ракетою якого збили МН17.
У подальшому вказаний «Бук» вантажним трейлером «Вольво» разом iз російським військовим екіпажем у супроводі бойовиків «ДНР» маршрутом: м. Сорокине (колишній Краснодон) Луганської області — м. Молодогвардійськ — сел. Хрящувате — м. Луганськ — м. Перевальськ — м. Дебальцеве — м. Вуглегірськ — м. Єнакієве — м. Жданівка — смт Нижня Кринка — м. Харцизьк — м. Макіївка — м. Донецьк у період iз 4 год. 28 хв. до 9 год. 7 хв. 17 липня 2014 року був доставлений до м. Донецьк.
Того ж дня о 09 год. 08 хв. бойовик iз позивним «Бібліотекар» доповів Дубинському, що доставив «Бук» разом iз російським екіпажем у Донецьк. О 9 год. 53 хв. Дубинський дав вказівку бойовику «Бібліотекар» передати установку «Бук» бойовику Харченку. Через хвилину (о 09:54) Дубинський віддав наказ Харченку і Пулатову перевезти «Бук» до смт Первомайський у Сніжнянському районі Донецької області та здійснювати його подальшу охорону разом з іншими бойовиками.
Того ж дня у телефонній розмові, яка відбулась об 11 год 24 хв., Дубинський повідомив іншому члену терористичної організації «ДНР», що 16 липня 2014 року він і «Перший» (Гіркін) «розмовляли з Москвою та вийшли на найвищий рівень».
У період iз 10 год. 39 хв. по 12 год. 16 хв. «Бук» вантажним трейлером «Вольво» разом iз російським військовим екіпажом за маршрутом: м. Донецьк — м. Макіївка — м. Харцизьк — м. Зугрес — м. Шахтарськ — м. Чистякове (колишнє Торез) — м. Сніжне була переміщена до м. Сніжного Донецької області, де біля магазину «Фуршет», розташованого на вул. Леніна, буд. 20, була розвантажена з трейлера.
О 13 год. 39 хв. російським екіпажем «Бук» за маршрутом у місті Сніжне: вул. Леніна — вул. Декабристів — вул. Карапетяна — вул. Гагаріна своїм ходом був доставлений на вогневу позицію: сільськогосподарське поле біля смт Первомайський південніше Сніжного Донецької області.
Збили «пташку», та не ту
О 16 год. 19 хв. російський екіпаж «Бука» здійснив пуск ракети серії 9М38 по пасажирському літаку «Боїнг 777-200» з реєстраційним номером 9М-МRD Малайзійських авіаліній, рейс МН17, який слідував ешелоном польоту FL330, на висоті приблизно 10 тис. 100 метрів.
О 16 год. 20 хв. 03 сек. бойова частина (серії 9М314) ракети серії 9М38 вибухнула вище лівої сторони кабіни літака на відстані близько одного метра, внаслідок чого бойові елементи ракети одночасно відірвали кабіну літака від передньої частини фюзеляжу і знищили повітряне судно. Всі 298 пасажирів і членів екіпажу загинули (поіменний список загиблих встановлений).
Останній рейс МН17…
На думку спеціалістів у сфері ППО, екіпаж «Бука» найімовірніше не знав, що запускає ракету в пасажирський літак, оскільки радару «Бука» дуже важко самому виявити ціль, відрізнити військовий літак від цивільного і взагалі визначити тип літального апарата. Координати цілі на комп’ютер «Буку» були передані РЛС виявлення цілі, яка знаходилася недалеко від кордону з Україною, зазначили військові експерти.
За моєю інформацією (і досвідом), керівники новоствореного спільного штабу «ЛНР-ДНР» у м. Сорокине (колишній Краснодон): головний інспектор МО по Центральному воєнному округу РФ, генерал-полковник Микола Ткачов (позивний «Дельфін»), його заступники полковник ГРУ ГШ МО РФ Олег Іванніков (позивний «Дунай» і «Оріон»), особа з позивним «Ельбрус» та так званий міністр оборони «ДНР» Ігор Гіркін (позивний «Стрілок» і «Перший») і його заступник Дубінський (позивний «Хмурий»), а тим більше екіпаж «Бука» НЕ ЗНАЛИ (і не могли знати!) істинної мети спецоперації Кремля і яка саме ціль вибрана Путіним для знищення доставленим з Росії «Буком».
Гіркіну його московські куратори злили дезінформацію про політ у цьому районі українського військово-транспортного літака, на борту якого буде «натовське озброєння для бандерівців», який необхідно знищити за будь яку ціну. Для цього в Донецьк і був доставлений «Бук» і вказано на мапі місце, де він повинен бути дислокований (розміщений).
О 16 год. 37 хв., 16 год. 41 хв., 16 год. 50 хв., 17 год. 16 хв. (за київським часом) 17 липня 2014 року на сторінках Гіркіна у соціальних мережах «Твiттер» та «Вконтактє» були оприлюднені повідомлення від імені Стрєлкова Ігоря Івановича, а також від імені так званого ополчення про збиття в районі Торезу військово-транспортного літака АН-26 ВПС України.
Так, в одному із них вказано: «17 липня поблизу селища Розсипне над містом Торез Донецької області було збито транспортний літак АН-26 українських ВПС. Літак упав у районі шахти «Прогрес». В нього влучила ракета. З неба посипалися уламки».
О 16:40 підполковник російської армії Ігор Безлер («Бєс») доповів своєму куратору полковнику ГУ ГШ ЗС РФ Василю Гераніну, що вони збили транспортний літак АН-26 української армії: «Щойно збили літак. Група «Мінера». За Єнакієво упав».
Невдовзі після знищення пасажирського авіалайнера диктор новин російського телебачення повідомила про збиття літака ЗС України «ополченцями» над містом Торез. Згодом про це з пафосом повторили й інші російські ЗМІ, серед яких «РІА Новості» та Russia Today.
Після обстеження падіння уламків літака бойовики-терористи виявили, що був збитий пасажирський лайнер. З телефонної доповіді одного з бойовиків слідує, що літак збили з «Чорнухівського блокпоста». За його словами, літак розвалився у повітрі, в районі шахти Петропавлівської, а його уламки, тіла людей та речі пасажирів падали прямо у двори. Під кінець розмови бойовик констатував, що вони збили цивільний літак: «Коротше, стопудово цивільний борт».
Отаман козаків війська Донського, командуючий козацької національної гвардії «ЛНР», громадянин РФ Микола Козицін повідомив по телефону бойовику: «Щодо цього літака, збитого в районі Сніжного – Тореза. Це виявився пасажирський. Впав у районі Грабового. Там море трупів, жінок і дітей. Зараз козаки там дивляться це все».
На запитання бойовика, що пасажирський літак робив над територією України, Козицін відповів: «Значить завозили шпигунів, не знаю. Нех…й (нецензурне слово) літати, зараз війна йде».
За повідомленням ЗМІ у липні 2017 року Козицін помер у Москві від «раку»». Був відомий тортурами та катуваннями українських військовополонених. В інтерв’ю російським та іноземним ЗМІ Козицін неодноразово визнавав, що «саме російські терористи збили ракетою малайзійський літак».
Московські фейки
Зрозумівши, що збитим літаком виявився пасажирський «Боїнг», бойовики почали прибирати з мережі інтернет усі повідомлення про збитий український літак АН-26. А російські ЗМІ вдалися до іншої версії збиття літака: «Очевидці спостерігали бойовий літак, який випустив декілька ракет, що вибухнули десь у небі, після чого на землю стали падати уламки літака» («РІА Новості»).
За новою версією офіційних осіб Росії, «Боїнг» був збитий українським штурмовиком Су-25» (зауважу, що практична верхня межа висоти польоту якого на 3000 метрів нижча за висоту, на якій був збитий малайзійський літак»).
Цей фейк підхопив і президент РФ Путін. В інтерв’ю американському журналісту Оліверу Стоуну 4 липня 2015 року Путін заявив: «Наскільки мені відомо, відразу ж після цієї жахливої катастрофи один із українських авіадиспетчерів (по моєму, він спеціаліст іспанського походження) заявив, що бачив в коридорі цивільного літака бойову машину. Ніякої іншої бойової машини, окрім української там бути не могло».
За твердженням Путіна, якби пасажирський «Боїнг» збили з землі, то це могло б відбутися лише з позицій українських військових.
«Щодо системи «Бук», які завдають удари з землі, то за даними наших спеціалістів і експертів, і не лише розвідувальних служб, але і експертів-балістиків, удар був у хвіст літака»,– стверджував російський президент.
Чому ця частина розмови з американським журналістом не ввійшла в телевізійну версію інтерв’ю Путіна, не уточняється, але, думаю, що зрозуміло всім. Більш абсурдної версії збиття літака рейсу МН17 знайти важко.
Навіть державні російські ЗМІ змушені були спростувати дезінформацію про «українського диспетчера іспанського походження», який буцімто працював в аеропорту «Бориспіль» в Києві. Встановлено що такої особи взагалі не існує. А твіттер з аккаунта Carlos Spainbuca, на якому «іспанський диспетчер» стверджував, що «бачив рядом з «Боїнгом» військові літаки», згодом перейменувався в Людмилу Лопатишкіну. Пізніше аккаунт був заблокований, а ЗМІ добавили в новини, що аккаунт є фейковим.
Російські офіційні особи і їх ЗМІ поширили понад дві сотні різноманітних фейків, маніпуляцій і відвертої брехні щодо обставин збиття літака МН17, перекладаючи вину з Росії на Україну (див. відео про це тут):
Наприклад, телеканали Russia Today та Life News озвучили версію, що мотивом знищення малайзійського літака може бути замах на президента Росії Путіна. Мовляв, «Борт №1» російського президента і літак рейсу МН17 перетиналися в одній точці в тому ж ешелоні повітряного простору. Але російські спікери не сказали, що це «перетинання» сталося ще над Варшавою на 330-му ешелоні на висоті 10 100 метрів. Малайзійський літак був там о 15:44, а «Борт №1» — о 16:21 (за московським часом шави до Москви проходить майже за 1000 км північніше Донецька.
Експерти зробили однозначний висновок, що «замах» на російського президента Путіна є пропагандистською вигадкою Кремля.
Тоді «РІА Новості» вкинули нову дезінформацію, що 17 липня український уряд перекинув в зону АТО «Буки»: «За даними системи об’єктивного контролю, в середу, 16 липня, в район Донецька був перебазований дивізіон «Буків» ЗС України, які і знищили літак МН17».
Коли фейк про «українські «Буки» луснув як мильна булька, російський телеканал Life News 29 липня 2015 року висунув ще жахливішу версію збиття малайзійського «Боїнга»: «літак уже був наповнений трупами і знищений із середини, і це була спецоперація». Натяк був на ЦРУ США.
Твердження Путіна про те, що «удар був нанесений у хвіст літака» або був збитий «бойовим літаком», беззаперечно спростували міжнародні експерти і МСГ. Вони встановили, що малайзійський «Боїнг» рейсу МН17 був збитий російською ракетою серії 9М38, класу «земля – повітря», випущеної СВУ ЗРК «Бук-М1-2» 53-ї ЗРБ ППО ЗС РФ, бойова частина якої вибухнула вище лівої сторони кабіни літака на відстані близько одного метра, внаслідок чого бойові елементи ракети одночасно відірвали кабіну літака від передньої частини фюзеляжу і знищили повітряне судно.
За твердженням представника Держдепартаменту США, американська розвідка підтвердила, що малайзійський літак був збитий ракетою класу «земля – повітря». В момент пуску ракети з російського «Буку», в районі «Боїнга» МН17, на дальності 30 км, за даними іноземних радіолокаційних станцій і супутників, ніякого військового літака не було.
З кремлівських фейків можна написати роман, більший за обсягом роману-епопеї Льва Толстого «Війна і мир», в якому «кривавий карлик» (він же «мавпа з гранатою») Путін повинен бути «головним героєм» – Антихристом!
Повернення «блудного сина» «Бука» в Росію
Встановивши, що збили пасажирський літак, Гіркін того ж дня о 20 год 30 хв, з метою приховання особливо тяжкого злочину, віддав наказ Дубінському відправити «Бук» у супроводі двох БТРів до кордону з Луганською областю з метою подальшої його евакуації до Росії. У свою чергу Дубінський о 22 год 35 хв віддав наказ Харченку перевезти «Бук» до кордону з Луганською областю та передати його особам, які приїдуть зустрічати установку.
Після 2015 року місцезнаходження Харченка («Крота») невідоме. У 2017 році у соцмережі на сторінці Стрєлкова появилась інформація, що «Кріт» можливо був вбитий після того, як оселився у Ростовській області.
Особа, яка розмістила цю інформацію, пов’язує загибель Харченка з тим, що той забагато знав про знищення літака МН17. Жодних підтверджень цієї інформації немає.
18 липня 2014 року о 07 год. 15 хв. «Бук» за маршрутом: м. Сніжне — м. Хрустальний (колишній Красний Луч) — смт Фащівка — м. Дебальцеве — м. Перевальськ — м. Луганськ — сел. Хрящувате — м. Молодогвардійськ — м. Суходільськ — смт Сєвєрний Луганської області — м. Донецьк Ростовської обасті РФ вантажним трейлером «Вольво» була вивезена до Ростовської області РФ.
Організатори доставки і повернення «Бука»— співучасники збиття МН17.
Громадяни РФ Гіркін («Стрілков»), Ткачов («Дельфін») та Іванніков («Оріон»)особисто координували і контролювали хід доставки установки «Бук» в Україну і вивезення її назад в Росію після знищення літака рейсу МН17 та давали по телефону вказівки особам, задіяним у доставці та евакуації «Бука». Їх телефонні розмови були перехоплені СБУ. Експерти підтвердили автентичність цих розмов і встановили, що голоси належать Гіркіну, Ткачову, Іваннікову та іншим ідентифікованим особам — співучасникам збиття літака МН17.
Від комендатури «ЛНР» операцією доставки «Бука» в Донецьк керував командир батальйону «Зоря» Олег Бугров (позивний «Бугор»), який координував свої дії з «Оріоном» (Іванніковим) по телефону.
Після знищення літака Бугров через певний час виїхав у Санкт-Петербург, де на початку квітня 2015 року був арештований ФСБ Санкт-Петербурга. 17 квітня 2017 року засуджений Дзержинським районним судом Санкт-Петербургу до 5 років позбавлення волі умовно за «шахрайство грішми в особливо великих розмірах», які були виділені Росією бойовикам Донбасу. Подальша доля Бугрова невідома.
Передача «Бука» представнику «ДНР» iз позивним «Бібліотекар» відбулася у Сніжному. Він потім виводив установку з Донецької області після збиття малайзійського літака.
Далі «Бук» супроводжував підполковник запасу ГРУ ГШ МО РФ Олег Пулатов (позивні «Гюрза» і «Халіф»). Саме він супроводжував «Бук» з міста Сніжного на сільськогосподарське поле, був поруч з установкою в момент запуску з неї ракети, яка збила літак, а потім виїздив на місце падіння його уламків і одним із перших повідомив, що знищений лайнер — пасажирський.
Для довідки: Олег Пулатов в 1986 році вступив до Київського вищого загальновійськового командного училища ім. М. В. Фрунзе (КВЗВКУ), на розвідувальний факультет, який закінчив у 1990 рокі. У 2000-і роки був командиром в/ч 85954 – це 54-й окремий десантно-штурмовий батальйон ГРУ ГШ ЗС РФ, який базувався в Ульяновську. Воював у Чечні, нагороджений двома орденами «Мужності» і медаллю «За відвагу». Однокурсником Пулатова був нинішній заступник міністра оборони України Анатолій Петренко (навчалися з ним в одній роті), обидва випускники училища 1990 року. Цікаво, чи пам’ятає він його і чи підтримує з ним контакти?
Безпеку переміщення «Бука» на окупованій території Донецької області також забезпечували бойовики з позивними «Бурят» і «Боцман» (Сергій Поваляєв) — підлеглі «Хмурого» (Дубинського).
У слідчої групи є запис розмови між двома російськими найманцями-бойовиками, який свідчить, що приблизно о 9-й годині ранку 17 липня «Бук» уже був у Донецьку разом із російським екіпажом.
«Бук» бачили у Сніжному, коли установка вже була знята з тягача і йшла власним ходом на поле. За свідченням місцевих жителів, військові, які їхали на установці «Бук», не були схожими на «місцевих ополченців».
Командир розвідувальної роти «Рязань» Едуард Гільязов (позивний «Рязань») після знищення літака МН17 привіз у селище Сніжне своєму командиру Харченку члена екіпажу «Бука», який, будучи в нетверезому стані, заблукав і відстав від решти екіпажу.
Із телефонної розмови бойовиків, перехопленої СБУ, один із яких запитує: «Ти в тому районі чи ні?» Другий відповів: «Ні, я не в тому районі, вже по другу сторону», що означає – «Бук» уже в Росії. Далі бойовики говорять нецензурною лайкою про те, що «десь загубився боєць з установки «Бук»… Свій екіпаж проїб…в, бля…».
СБУ оголосила в розшук офіцера ГРУ РФ Олега Іваннікова, який є одним з ключових підозрюваних у справі про збиття пасажирського рейсу МН17. Інформація про нього внесена в базу даних сайту МВС України. Іваннікова розшукують з 21 січня 2019 року. Йому інкримінують злочини за ч. 1 ст. 258-3 (створення терористичної організації, керівництво або участь у ній) і ч. 2 ст. 437 (ведення агресивної війни) КК України.
Одним із ключових фігурантів, який підозрюється слідчими у причетності до збиття літака МН17, є генерал-полковник ЗС РФ Микола Федорович Ткачов. Після формального звільнення з армії в 2010 році був головним військовим радником у Сирії з лютого 2011 до серпня 2012 року.Після повернення в Росію Ткачов був призначений головним інспектором МО Центрального військового округу РФ.
Навесні 2014 року наказом МО РФ Ткачов був відряджений у штаб так званої самопроголошеної «ЛНР», який розташований у Краснодоні (нині Сорокине), для координації взаємодії загонів ополченців «ЛНР», «ДНР» і російських військових підрозділів.
Ткачов співпрацював у тісному контакті з Гіркіним, з яким неодноразово особисто зустрічався, про що той розповів журналістам у своїх інтерв’ю.
СБУ встановила, що Ткачов діяв у «ЛНР» під позивним «Дельфін» (якого при спілкуванні називали Микола Федорович) до вересня 2014 року, поки його не змінив генерал-майор російської армії Сергій Кузовлєв (позивний «Тамбов»), який був керівником 1-го армійського корпусу російських військ у збройному конфлікті на сході України.
За даними слідства, Ткачов був головним організатором (відповідальним від МО РФ) доставки установки «Бук» із Росії в Україну і передачі установки Дубинському («Хмурий»), який був відповідальним за її транспортування на окупованій території Донецької області.
Перехоплені телефонні розмови Ткачова з його підлеглим Андрієм Іванніковим (позивний «Оріон», нині генерал-майор ЗС РФ) засвідчують, як Ткачов організовував і контролював доставку «Бука» в Україну.
Іванніков («Оріон»), звітуючи перед Ткачовим («Дельфіном»), як просувається робота із транспортування «Бука», називає його на «Ви» (той — на «ти»), згадує бойовий статут і відмовляє від приїзду в зону бойових дій через небезпеку.
Через деякий час після знищення пасажирського літака Іванніков («Оріон») повернувся в Росію. Нині його доля невідома, телефонних контактів немає.
Автентичність голосу Ткачова («Дельфіна»), який записаний на багатьох аудіо файлах, була ідентифікована двома незалежними експертизами, проведеними в Національному центрі медіа-криміналістики Університету Колорадо в Денвері (США) і в Литовському центрі судової експертизи.
Експерти встановили, що голос «Дельфіна» належить Ткачову М. Ф.
Встановлено, що особа з позивним «Хмурий» — це громадянин РФ Дубинський Сергій Миколайович, 9 серпня 1962 року народження, уродженець Донецької області, генерал-майор запасу ЗС РФ (служив у військовій розвідці, ветеран війни в Афганістані та інших країн, нагороджений двома орденами «Червоної Зірки» та іншими). Він був відповідальним від «ДНР» за транспортування «Бука» від кордону з Росією в Донецьку область і повернення його назад у Росію.
Виконуючи наказ керівництва спецслужб РФ, Дубинський створив і з 7 липня 2014 року до 2 січня 2015 року особисто очолював «управління військової розвідки», будучи одночасно і заступником «міністра оборони» так званої «ДНР» («міністр» Гіркін).
До складу розвідувального управління увійшли найманці – громадяни України і понад 800 громадян Росії, в тому числі діючі кадрові співробітники спецслужб РФ, із досвідом бойових дій в Афганістані, Придністров’ї, Чечні, Сирії.
На початку 2015 року Дубінський втік до Росії через вчинення фінансових злочинів. Проживає на хуторі Великий Луг (вул. Молодіжна, 4-в), Аксайського району Ростовської області.
9 грудня 2017 р. Шевченківський районний суд м. Києва дав дозвіл на затримання Дубинського.
14 грудня 2017 року Павлоградський міський-районний суд Дніпропетровської області дозволив СБУ заочне розслідування щодо терористичної діяльності Дубинського та відносно семи колишніх його підлеглих — співробітників «розвідувального управління «ДНР»: чотирьох громадян України — бойовиків «ДНР» із позивними «Тихий», «Бокс», «Кріт» (Харченко), «Расторгуєв (Пелех)» і трьох громадян РФ із позивними «Михайло», «Гюрза (ОлегПулатов)» і «Рязань» (Едуард Гільязов).
Своєму другу по Афганістану Сергію Тіунову, який проживає в Україні, під час повернення українських полонених Дубинський розповів, що збити літак їм наказали з Москви (цитую): «Це зробили виродки з Москви!».
У 2015 році Путін особисто вручив Дубинському орден «За заслуги перед Вітчизною з мечами».
10 травня 2017 року ФСБ затримала в Москві полковника ГРУ ГШ ЗС РФ, члена «Ради командирів Союзу добровольців Донбасу» Гераніна Василя Миколайовича, 14 липня 1967 р.н. (місце реєстрації і проживання Московська область, Одинцовський район, місто Кубинка, вул. Армійська, 11, кв. 3), якого міжнародне слідство вважає співучасником і одним із ключових свідків у справі про збиття рейсу МН17.
Характерні ознаки затримання Гераніна вказують на реалізацію спецоперації ФСБ з «зачищення» та «ізоляції» свідків знищення малайзійського літака. Підставою для затримання й арешту стало те, що в автомобілі і квартирі Гераніна знайшли боєприпаси і вогнепальну зброю. Гераніна помістили в СІЗО і заднім числом звільнили з армії. З того часу інформації про нього немає.Швидше за все, полковник уже «нікому не пише» і ніколи не зможе заговорити. ФСБешники — майстри з підкидання вогнепальної зброї, боєприпасів, наркотиків та «ізоляції» неугодних осіб.
Зазначу, що на початку березня 2014 року полковник Геранін прибув у Крим і брав активну участь у його анексії, а потім з’явився на Донбасі.
Геранін особисто курирував бойовика Ігоря Безлєра (позивний «Бєс»). 17 липня 2014 року СБУ перехопила телефонну розмову між ними, під час якої Безлєр доповідав Гераніну про збитий пасажирський літак.
Путінські вбивці і мародери на місці падіння уламків літака МН17.
За свідченнями очевидців, російські бойовики-терористи зривали з трупів золоті кулони, ланцюги, сережки, годинники, забирали гаманці, сумочки, жіночу косметику, готівкові гроші, кредитні картки, якими потім розраховувалися в ресторанах, кафе, крамницях та інші предмети, що представляли хоч якусь цінність. Були непоодинокі випадки, коли мародери дарували ці прикраси і косметику своїм дружинам та дівчатам.
Представники ОБСЄ відзначили, що всі баули, сумки, валізи на місці катастрофи літака рейсу МН17 уже були розпаковані і спустошені, коли вони їх оглядали (див.фото):
Спустошені мародерами валізи.
Після збиття літака рейсу МН17 Гіркін («як командуючий ЗС ДНР») видав наказ №432, яким зобов’язав своїх підлеглих бойовиків-мародерів, які «знаходилися в зоні катастрофи і володіють особистими речами загиблих, здати всі знайдені речі до 20:00 23 липня 2014 року в штаб ЗС ДНР». «Цінні предмети (часи, сережки, кулони, інші прикраси і вироби з дорогоцінних металів) направити у Фонд оборони ДНР»,- значиться в наказі Гіркіна (див. фото):
Фотокопія наказу Гіркіна № 432.
Рішення американського суду
20 грудня 2017 року американський суд Північного штату Іллінойс визнав Гіркіна одним із відповідальних за знищення малайзійського літака і зобов’язав його виплатити 400 млн. доларів 25 родичам загиблих пасажирів.
Що важливо, у позові, який суд повністю задовольнив, прямо вказано, що Гіркін був співробітником російської розвідки і вся його діяльність здійснювалася під контролем РФ, в т. ч. і доставка «Бука», з якого був збитий пасажирський літак — як на території України, так і вивезення його потім назад у Росію.
Таким чином, зазначають спеціалісти міжнародного права, судовим рішенням уже встановлено цей факт.
А це дає правові підстави родичам жертв злочину (збитого літака) покласти відповідальність в американських судах уже не на Гіркіна, а на РФ у цілому, в інтересах якої, згідно iз зазначеним судовим рішенням, Гіркін діяв безпосередньо.
Рішення американського суду може бути виконано на території будь-якої країни світу, де є нерухомість, майно й активи Росії.
Європейський суд з прав людини розгляне два групових позови від 380 родичів жертв збитого літака МН17 проти РФ і особисто президента Путіна на 330 млн доларів. Про це йдеться в документі, опублікованому на сайті ЄСПЛ 3 квітня 2019 року.
Петля на шиї кривавого карлика Путіна затягується…
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, генерал-лейтенант СБУ, почесний голова Спілки офіцерів України
