Згадаймо про тих, хто був Кодом Нації, її суттю

Згадаймо про них. Про мільйони українців, вбитих голодом, тортурами та кулями більшовицької орди. Згадаймо про тих, хто був Кодом Нації, її суттю. Єдиною провиною котрих було бажання жити й працювати на своїй,Богом даній землі. Про двічі вбитих: перший раз – коли в них забрали останні крихти хліба, й другий – коли викреслили з нашої пам’яті. Згадаймо й про тих, хто сором’язливо опускав очі додолу, «не помічаючи» найжахливішого злочину в історії людства. Хто й досі вважає вусатого Людожера «успЄшним менеджером». Свічкою на підвіконні, молитвою чи бодай подумки – згадаймо про них. Фото Ігоря ІВАРОВСЬКОГО та Кирила ХМІЛЬОВА Like

Читати далі

Ряса і галіфе

«Іноді мале туди стромляє свою пичку, куди йому зовсім не слід. І що мене за дитинства цікавило, так аж тепер оце чудно. І гуси було пасеш, і додому прийдеш, спати тебе мати покладе, а в тебе в голові, мов свердлом, та думка так і крутить, так і вертить. А про що? Я все думав, я все гадав: «Чи є в попа штани?». І як зустрінеш було де попа нашого, то так руки сверблять, ну до того сверблять підбігти, підняти рясу та хоч одним оком глянути, чи він у штанях». Цю загадку малому Остапу Вишні таки вдалося розгадати. Місцевий батюшка стрибав у гречку…

Читати далі

Слуга Суворов і прислужник Грибоєдов

Нещодавно соціальні мережі трішки повеселила дрімуча, мов тайга, кримська колабораціоністка, нині російсько-думська Наталія Поклонська. Вона не лише криво процитувала Чацького з комедії Олександра Грибоєдова «Лихо з розуму», а й приписала слова про службу, нудоту та прислужування іншому Олександру – Суворову. Але помилка не така вже й серйозна – обидва Олександри були вірними слугами Російської імперії. Грибоєдов починав кар’єру на військовій службі, а Суворов щиро вважав, що в нього був вибір між фельдмаршальством та літераторством (його писанина може бути зразковим посібником із безнадійної і невиліковної графоманії). Аналізувати постать Суворова простіше, бо його словниковий запас – це…

Читати далі

Граблі Караджале

Багато поколінь українців проіснували в жорстко контрольованому інформаційному просторі Російської імперії та її радянської реінкарнації. В метрополії вирішували, які думки та ідеї дозволено вкладати в голови рабів, а що може порушити стан загального «благоденствія» і «благоговенія». Звісно, бар’єр не міг бути суцільним, тому світову літературу вибірково перекладали російською і долучали її до загальної політики русифікації. Якось автору довелося побувати в Іспанії. Телевізор в готельному номері показував екранізацію «Дон Кіхота». Як незвично було слухати діалоги персонажів! А вони ж говорили так, як написав Сервантес – рідною іспанською! Прикро констатувати, але факт – у нас за…

Читати далі

Заберіть «Самсона» з Подолу

Якось по телебаченню демонстрували документальний фільм українського виробництва, але російською мовою. Надзавдання, мовби за Станіславським, педалюється так, щоб нав’язати глядачам-слухачам підступне: суто українського в Києві майже нічого немає. Або воно не варте уваги. Натомість на всі заставки вихваляється усіляке колонізаторське. Так звані екскурсоводи ніби й молоді, а від повіданого ними так і тхне пропагандою з радянських часів – облудною і фальшивою. Ось конкретний приклад прихованого одурманення необізнаних: на всі заставки вихваляється мовби унікальний скульптурний витвір на Подолі в Києві – біблійний Самсон роздирає пащу лева. Ніби-то мало не мистецький шедевр. А що ж насправді?…

Читати далі

Королева Франції у парку Києва

Столиця поповнилася ще одним пам`ятником, який відкрили у сквері на Львівській площі. Отже, зустрічайте… княжну. Відтепер у місті є статуя Анни Ярославни (Анна Київська) – молодшої з трьох доньок київського князя Ярослава Мудрого, дружини французького короля Генріха I і королеви Франції. Пам’ятник княжні представлено в образі маленької дівчинки, оскільки її дитинство минуло в Києві. Вона тримає в руках книжку, на голові – діадема. Статую відлито в бронзі у натуральну величину. Глибокий розум, краса, духовність і освіченість Анни Ярославни cправляли незабутнє враження на її сучасників. Автори пам’ятника –  Костянтин Скритуцький та Федір Баландін. Світлана КОВАЛЬОВА…

Читати далі