Мальбрук-Захарченко та останнє китайське попередження Олівера Голдсміта
В кінці XVIII століття у Франції популярною була пісенька «Мальбрук у похід зібрався», в якій з іронією розповідалося про британського полководця-невдаху герцога Мальборо.
Нині, в якомусь «гадючнику» окупованого Донецька, Мальбрук-Захарченко феесбешного розливу бовкнув, що «все зло нашей российской судьбы – англосаксы», і щоб «ощасливити» Росію, необхідно «взять Британию всю как таковую».
Звісно, на цю маячню можна було б і не реагувати, якби у цих заявах не відчувалася майже неприкрита туга за «трагічною помилкою», яку зробили брати-тирани Сталін та Гітлер, не вдаривши гуртом по Британській імперії. Не знаю, чи на Даунінг-стріт узяли до уваги ці «разглагольствования», але варто було б…
У 1760 році в лондонській газеті «Суспільні новини» почала публікуватися серія нарисів, яка згодом увійшла до книги під назвою «Громадянин світу, або Листи китайського філософа, який мешкає у Лондоні, своїм друзям на Сході». Автором її був Олівер Голдсміт, англійський романіст, драматург та журналіст. Вустами китайців – вигаданих персонажів – Голдсміт говорить про проблеми тогочасного світу, мораль і культуру, стосунки між державами.
Гадаю, цікаво і сьогодні ознайомитися зі фрагментами одного із розділів книги, який має заголовок «Необачність держав Західної Європи, які звертаються за допомогою до росіян у своїх усобицях».
«Ти кажеш, що європейці мудрі, але ж у чому їхня мудрість? Ти кажеш, що вони на додаток ще й хоробрі, але в мене є причини сумніватися в їхній хоробрості. Вони ведуть війни один з одним і звертаються за допомогою до росіян. Такий союз свідчить як про необачність європейців, так і їхню малодушність. Плата за цю допомогу посилює і без того могутніх росіян й ослаблює платників, і без того вже виснажених чварами…
…Заповітним бажанням їхнього великого монарха Петра було обзавестися фортецею де-небудь у Західній Європі. Цю мету супроводжували багато його задумів і домовленостей, але, на щастя для Європи, всі вони виявилися невдалими. Така фортеця в руках росіян рівносильна воротам шлюзу: коли цього вимагали б задуми честолюбства, вигоди чи необхідності, вони могли б затопити весь західний світ повінню варварів…
…Історія, житейський досвід і розсудливість укупі з природою розкривають перед людством книгу мудрості, але воно не бажає її читати. Ми з жахом дивилися, як зграї голодної сарани, нікчемної поодинці і погибельної у хмарі, закривають темінню небесний лик, загрожуючи світу голодом. Ми бачили, як вона опускалася на родючі рівнини Індії та Єгипту і вмить нищила працю і прагнення цілих народів, не жаліючи ні земних плодів, ні зелені полів, перетворюючи на жахаючу пустелю прекрасні землі. Ми бачили, як міріади мурах безкінечною лавиною розтікалися із південної пустелі, як вони вперто повзли, з невтомною впертістю поповнюючи поріділі лави, сіяли спустошення на своєму шляху, тіснили людей і тварин.
Коли ж вони пожирали все без залишку, величезні купи їхніх тіл отруювали створену ними ж пустелю! Людські нашестя були точно такими ж, мало чим відрізняючись від лісових звірів, керовані лише інстинктом і голодом, дикуни, як відомо, незліченними полчищами, нестримно й одночасно вирушали на світ зі своїх лісів та печер…
Міріади людей, тварин у людській личині, без батьківщини, без імені, без законів, своєю чисельністю придушували будь-який спротив, руйнували міста, перетворювали на порох імперії, а потім, знищивши цілі народи і залишивши по собі попелище, вони, в свою чергу, ставали жертвою нового невідомого ворога, який переважав їх дикістю».
В одному з давніх російських варіантів пісні про Мальбрука є слова про те, що загинув він «смертю проносною». Рейд на Лондон базіки Захарченка мав би повні шанси на такий фінал. Хоча ні, британці – народ гуманний, швидше за все вони прилаштували б цього нещасного у Віфлеємський Королівський шпиталь, більш відомий як божевільня Бедлам…
Олег СМАЛЬ
На малюнках:
Вільям Хогарт (1697–1764). Віфлеємський Королівський шпиталь
Олівер Голдсміт (1728–1774)
