Слуга Суворов і прислужник Грибоєдов
Нещодавно соціальні мережі трішки повеселила дрімуча, мов тайга, кримська колабораціоністка, нині російсько-думська Наталія Поклонська.
Вона не лише криво процитувала Чацького з комедії Олександра Грибоєдова «Лихо з розуму», а й приписала слова про службу, нудоту та прислужування іншому Олександру – Суворову.
Але помилка не така вже й серйозна – обидва Олександри були вірними слугами Російської імперії. Грибоєдов починав кар’єру на військовій службі, а Суворов щиро вважав, що в нього був вибір між фельдмаршальством та літераторством (його писанина може бути зразковим посібником із безнадійної і невиліковної графоманії).
Аналізувати постать Суворова простіше, бо його словниковий запас – це лише дюжина слів-команд: «шибко», «скоро», «бежать», «колоть», «рубить», «делать большой крик», «крепко бить в барабан», «ура»…
Чому світ здригався від діянь цього воєначальника, можна зрозуміти навіть із двох невеликих уривків. Ось фрагмент ультиматуму під час облоги турецької фортеці Ізмаїл: «В противном же случае поздно будет пособить человечеству, когда не могут быть пощажены не только никто, но и сами женщины и невинные младенцы от раздраженного воинства…».
А ця суворовська строфа так розчулила поета Державіна (того самого, що Пушкіна «в гроб сходя, благословил»), що він включив її в оду до взяття Варшави:
Пошел – и где тристаты злобы?
Чему коснулся, все сразил:
Поля и грады – стали гробы!
Шагнул – и царство покорил!
Олександр Грибоєдов по батьківській лінії походив із давнього польського шляхетського роду Яна Гржибовського. Гнучношиєнкових (так величав пристосуванців Тарас Шевченко) вистачало й серед поляків, тому прізвище було змінено на приємніше російському вуху.
Мама Грибоєдова докладала багато зусиль для виходу із «захудалого состояния». Юнак отримав добру освіту, вивчив іноземні мови, не полишаючи однак, як він сам писав, «веселую и разгульную жизнь». Епатажність і вільнодумство були тоді в моді – навіть назва одного з перших драматичних творів Грибоєдова «Дмитрий Дрянской» свідчила про це. Але фінансово піднятися на писанні не вдалося – навіть п’єса «Лихо з розуму» за життя автора так і не з’явилася на сцені. А тут ще й повстання декабристів мало кар’єру не зламало.
Ігри в масонство могли закінчитися для Грибоєдова Сибіром. Добре, що в нього був поважний захисник – генерал Єрмолов. Той самий, що називав себе проконсулом Кавказу і пишався тим, що його іменем матері лякають своїх дітей. Ось що цей грибоєдовський «дах» писав про себе: «Я действовал зверской рожей, огромной своею фигурой, которая производила ужасное действие, и широким горлом. Так что они убеждались, что не может же человек так сильно кричать, не имея справедливых и основательных причин… Бунтующие селения были разорены и сожжены, сады и виноградники вырублены до корня. И через многие годы не придут изменники в первобытное состояние. Нищета крайняя будет их казнью».
Звісно, з таким «славним» покровителем не було чого боятися, навіть гніву імператора. Після зустрічі з Миколою І, Грибоєдов, за його власними словами, «вмиг сделался и знатен, и богат». Вагомий гаманець із золотими рублями робить дива зі світоглядом людей…
Небезталанний поет вмить став полум’яним борцем за розширення імперії. Кавказ! Іран! Індія! Найближчий приятель Грибоєдова С. Бегічев писав: «Однажды сказал он мне, что ему давно входит в голову мысль явиться в Персию пророком и сделать там совершенное преобразование; я улыбнулся и отвечал: «Бред поэта, любезнейший друг». – «Ты смеешься, – сказал он, – ты не имеешь понятия о восприимчивости и пламенном воображении азиатцев, Магомет успел, отчего же я не успею?».
Трішки на параною схоже. Чи не так? Лжемагомета в Ірані не сприйняли… Але це згодом.
Грибоєдов вибудовував плани Закавказької торгової компанії, ідеологію, яку копіював із британської Ост-Індійської компанії. Але не врахував того, що рушієм британської експансії були вільні комерсанти і вільні громадяни, якими рухав азарт прибутку. В Російській імперії з домінуючим підневільним населенням такий рух незалежних енергійних людей був неможливим. Тому купці не дали до статутного фонду компанії жодного рубля! Правда, уряд намагався поліпшити «прожекти» Грибоєдова, замінивши ідею масового переміщення російських кріпосних на… українізацію приіранських територій. Було зареєстровано справу про переселення 80 000 козаків. Вигоди видавалися безперечними:
- Міцний заслон на кордоні з ворожою державою.
- Зменшення витрат на утримання армії (козаки самі себе землеробством прогодують).
- Посилиться російський вплив на азіатів.
- Зросте добробут бідних малоросійських селян (який шляхетний аргумент!).
- Україна звільниться від надлишку населення (це, мабуть, найвагоміший аргумент – Російській імперії завжди видавалося, що українців в Україні забагато).
Той план деукраїнізації українських земель виконано не було – для переселенців потрібні були майже 2 мільйони десятин землі, які знайти в Приіранні неможливо, «разве что будут переведены природные жители, что, однако, сопряжено с большими затруднениями». «Переведення» туземців відклали до «кращих» часів… А Грибоєдову так і не вдалося стати Новим Пророком чи хоча б віце-королем Індії. Краще б він водевілі писав…
Олег СМАЛЬ
