Дитячий страх лівизни в Америці? Дещо про реальні загрози у Сполучених Штатах
Письменник і журналіст Давид Гай, який видає в США літературно-мистецький та суспільно-політичний журнал «Времена», запропонував мені відгукнутися на есе Володимира Фрумкіна «Вчорашні симптоми сьогоднішніх бід», що відкриває перший номер цього видання у нинішньому році. Однак мій відгук може вийти лише через номер, наприкінці червня, тоді як тема є злободенною сьогодні.
Тому пропоную цей матеріал читачам “Українського репортера”. Володимир Фрумкін – очевидний республіканець, його есе присвячено головним чином небезпеці лівизни в США. Так, соціалізм це улюблене лякало російськомовних іммігрантів в усіх країнах їхнього проживання, але особливо пікантно це виглядає в Америці, країні еталонного капіталізму.
Зауважимо принагідно, що при цьому наші із задоволенням користуються всіма соціальними пільгами розвинутих країн та ліберальних штатів. Але на чому ґрунтуються їхні страхи?
Звернемося до фактів та цифр. Чи є в США більш-менш відома комуністична чи соціал-демократична партія? Ні. Лише одна людина у Конгресі називає себе соціал-демократом, це Берні Сандерс, але й той тлумачить про скандинавську модель, а не про соціалізм. Скільки лівих організацій зазначено ФБР як потенційно небезпечні? Аніскiльки.
Навіть Антифа, аморфний рух лівих радикалів, таким не вважається, хоч як намагався Трамп підняти градус істерики навколо нього. Про цей рух останніми роками майже не було чути, і лише активізація ультраправих з появою Трампа на політичній арені, а потім протести проти свавілля поліції знову вивели його на передній план – на короткий час.
При цьому ультраправих, расистських, неофашистських, неонацистських організацій і рухів, як то білих супремасистів, ККК, заперечників Голокосту, неоконфедератів, Boogaloo Bois, Proud Boys, Alt-right, які відкрито носять зброю та прапори зі свастикою, близько півтори тисячі. Ось де реальна небезпека! Чи не вони 6 січня 2021 захопили Капітолій, символ нашої демократії?!
Перефразовуючи класика, перед нами «дитячий страх лівизни». Але де ж ховаються ці ліві? Серед демократів? Так, наші разом із Трампом кричать про скочування демпартії на соціалістичні рейки, але хіба вона кличе відмовитися від ринку та приватної власності? Ні. Вона пропонує інвестувати в освіту, науку, інфраструктуру, захист навколишнього середовища та нові технології.
Тому й варто підвищити податки для багатих, що давно настав час зробити. У листопаді 2021 року Федеральний резерв опублікував діаграму, яка показує, що доходи 1% найбагатших у США зрівнялися з доходами наступних 60% населення, тобто середнього класу. Адже Байден казав: «Цю країну побудували не банкіри, генеральні директори та менеджери хедж-фондів з Уолл-стріт. Її збудував американський середній клас».
Це і є скочування демократів у соціалізм? Гм, та вони навіть Build Back Better, поміркований соціальний план Байдена, узгодити не можуть! За європейськими мірками, це правоцентристська партія. І прогресисти, які особливо дратують наших, але в Конгресі представлені лише четвіркою жінок (Олександрія Окасіо-Кортес, Ільхан Омар, Рашида Тлаїб і Аянна Преслі), жодного відношення до соціалізму в його радянському варіанті не мають.
Тобто є або нерозуміння простих речей, або свідома підміна понять. Що характерно, лякаючи соціалізмом, алармісти чомусь оминають досвід Європи, де соціальні держави давно побудовані та чудово функціонують.
Як і Канаді Америці залишається лише заздрити їхній системі охорони здоров’я (наша вкрай дороговартісна – наприклад, ліки в Канаді в 5-10 разів дешевші – і доступна не всім), соціального забезпечення (у США немає навіть оплачуваної відпустки після пологів, та й відпустки, як такі, куди коротші канадських), освіти (дуже багато американських студентів аж до пенсії не можуть розплатитися за кредитами за навчання, тому юнаки та дівчата їдуть навчатися до канадських університетів) тощо.
Ні, панове, соціалізм Америці не загрожує, а ось фашизм цілком можливий – Трамп це показав з усією очевидністю! Він добряче розхитав нашу хвалену систему стримувань і противаг, показав, що демократія № 1 не така вже стійка, і при ньому Америка зазирнула в прірву тоталітаризму. Недарма Трамп захоплюється Путіним, а республіканська партія перетворилася на аморальну корпорацію із захоплення та експлуатації влади на кшталт Єдиної Росії.
Написано есе Володимиром Фрумкіним з почуттям, але якщо звернутися до істотних фактів, то з’ясовується, що таких небагато, і трактуються вони більш емоційно, ніж аналітично. Простіше кажучи, потребують перевірки.
Взяти хоч чорношкірих, яким приділено близько чверті матеріалу(!). Так, неприязнь до них характерна для вихідців із СРСР і загальновідома, але чи заслуговують вони на таку увагу?
Під час першого перепису 1790 року їхня частка серед населення США була максимальною – 19,3%. Але до 1930 року скоротилася до 9,7% через масовий приплив іммігрантів з Європи, надалі трохи зросла, а сьогодні падає. У 1950-ті роки на одну чорну даму припадало 4,5 дітей (на білу 3,5), а сильний розрив у фертильності сформувався в 1970-і роки, після згадуваних в есе реформ Ліндона Джонсона: на 1 чорну – 3 дитини, на білу – 1,8.
Але вже на початку 1990-х ці показники зблизилися, і нині становлять 2,1 та 1,8 відповідно. Максимуму частка афроамериканців досягла у 2010 році – 12,6%. Сьогодні 12,4% і продовжує знижуватися з двох причин: падає народжуваність, і зростає відсоток латинос та азіатів серед нових іммігрантів, які роблять основний внесок у зростання населення США. На жаль, боюся, це стане підставою для нових переживань Брайтон-Біч…
Для довідки: більше половини велферників, тобто одержувачів соціальної допомоги, припадає не на мешканців чорних районів, а на білих жителів серединних і південних штатів. На трампістів.
Далі. Критична расова теорія також не до вподоби російськомовним прихильникам республіканців. Але це старий академічний термін, який використовується для вивчення наслідків рабства і сегрегації. І знайшов друге життя він завдяки консерваторам, що спекулюють на ньому, вживаючи в негативному ключі, щоб критикувати всі кроки демократів у бік цивілізованості та мультикультуралізму.
Ця тема стала особливо популярною при Трампі. Наприкінці президентства, у день народження Мартіна Лютера Кінга він у відповідь на «Проєкт 1619» запропонував створити «Комісію 1776», яка розповідатиме, що Америка велика нація, яка завжди все робила правильно, і не було жодних негативних наслідків рабства та сегрегації.
Але вони є і стосуються не лише чорношкірих, а й автора есе. Візьмемо діаграму кількості антисемітських витівок у США – видно різке зростання з 2017 року, майже втричі порівняно з 2013-м.
Чи не Трамп був тоді президентом США? Між іншим, містер Оушен, який займається податковими деклараціями офісу моєї доньки, хоч і не єврей, а носить кiпу – і пістолет на боці. Чому? А тому що після нападів на синагоги, що почастішали при Трампі, він відкрив ще один бізнес: навчає синагогальний штат володінню зброєю. Справи йдуть непогано, бо загроза відчутна, але чи це добре?
На жаль, расизм у США є, згадайте написи на майках тих, хто атакував Капітолій: “Табір Аушвіц” та 6 MWE. Що означає 6 Million Wasn’t Enough (6 мільйонів було недостатньо). Чи треба пояснювати їхнє значення?
Расизм республіканців видно навіть у складі Конгресу! Серед сенаторів-республіканців євреїв немає, тоді як у демократів їх 9 плюс один незалежний – Берні Сандерс. Те саме і в Палаті представників: двоє республіканців-євреїв проти 26 демократів.
Расизм є, і саме активізація правих під прапорами Трампа загострила цю проблему. Демократи вважають, що її неможливо вирішити без освіти громадян та пропонують заохочувати освіту, в якій більше уваги приділяється мультикультуралізму, вивченню історичних тем, у тому числі питань рабства, сегрегації. Що викликало хвилю заборон у червоних штатах на викладання Критичної расової теорії та просто на згадку цих тем у школах.
США вийшли на новий виток боротьби за расову рівність та ціннісне переосмислення цих тем у своїй історії. Сьогодні вони перебувають у найгострішій фазі, приблизно як було у 1960-ті під час боротьби за права афроамериканців – автор есе недарма згадував той час. Він вважає, що тоді було посіяно насіння нинішніх проблем?
Гм, зійшли вони набагато раніше, а що стосується 60-х, то років десять тому в США проводили опитування: який час був найкращим в історії? І більшість назвала ті роки. Я теж. Бітлс, висадка на Місяць, міні-спідниці, відблиск відлиги в СРСР, перший комп на мікросхемах, очікування XXI століття і царства розуму – змінювався колір часу!
І хто ж міг подумати, що у XXI столітті до влади прийде Путін, Росія нападе на Україну, а Трамп стане президентом США, і йому будуть аплодувати російськомовні іммігранти?!
Політизованим расове питання буде ще довго, однак самі американці до критичної расової теорії ставляться спокійніше, ніж політики. Журнал “The Economist” спільно з “YouGov” провели опитування та з’ясували, що більшість поняття не має про цю концепцію.
Лише 26% заявили, що «багато чули» про це, а ще 38% «чули трохи». Ось і моя американська онука у своєму 8-му класі не чула про неї. Щоправда, онук, який закінчив школу минулого року, чув, але лише тому, що цікавиться суспільними науками.
Що ще автор есе ставить у провину американським лівим? Падіння авторитету Америки у світі? Так, авторитетне агентство Pew Research Center наводить таку статистику – з 2017 до 2020 року падіння було відчутним. Але хто у ці роки був президентом США? Кому ми завдячуємо падінням авторитету? Та з приходом Байдена до влади імідж Америки став відновлюватись.
Зростання цін? Але це реакція економіки на проблеми, принесені пандемією коронавірусу. Подорожчав бензин? Але в 2007-му він доходив до 5 доларів за галон – ось що означає мати президента республіканця.
Втім, за ціни на бензин треба сказати спасибі Путіну та саудитам, з якими Трамп танцював з шаблями! Вони відмовилися збільшити видобуток. Подорожчання ж будинків пояснюється значним зростанням цін на канадську деревину через тарифні війни Трампа – 80% американських будинків будуються з дерева. Ліві тут знову ж ні до чого.
Як бачите, при найближчому розгляді тез борців з американським соціалізмом та невловимими лівими виявляється, що вони не підкріплені фактами. Можливо, відтінок лівизни і присутній в університетах, але, по-перше, у молодості всі революціонери, а по-друге, це також треба перевіряти. Конкретних даних про кількість лівої професури Фрумкін не наводить, а без них такі твердження виглядають пропагандистським кліше, яке стерлося від тривалого вживання.
Кентуккійський соціалізм
У відповідь на умоглядні міркування дамо приклад реального американського соціалізму. Відомо, що штати поділяються на донорів та реципієнтів федерального бюджету. І парадокс полягає в тому, що штати, де правлять республіканці, затяті противники соціалізму, всіх і всіляких соціальних програм і допомог, здебільшого… сидять на шиї у синіх, демократичних, що приділяють увагу соціальній сфері!
Відразу візьмемо бика за роги, тобто звернемо увагу на лідера республіканців у Сенаті. Це Мітч Макконнелл на прізвисько Московський Мітч, сенатор від Кентуккі, затятий противник демократів, готовий насолити своїй країні, аби не дати їм зробити щось корисне. Він стверджує, що їхні законопроєкти соціалістичні, але Америка не хоче соціалізму.
Що ж, ось дані про його штат. Влітку 2020 року в Кентуккі налічувалося 541 000 одержувачів фудстемпів, тобто карток, за якими можна на певну суму купувати продукти. І це за населення менше 4,5 млн. осіб. 174 000 кентуккійців отримують допомогу соціального страхування з непрацездатності, а 1,2 млн. користуються Медікейдом, програмою медичної допомоги для незаможних.
Медицина у США найдорожча у світі, хто ж оплачує лікування за цією програмою, фудстемпи та інші соціальні пільги? Не штат. Він надто бідний для цього, це відстала глушина Америки, про що свідчать наведені вище цифри пільг та допомоги щодо кількості населення.
Платить федеральний бюджет. Коли в 2020 році Макконнелл різко виступав проти програми фінансової допомоги містам і штатам, які сильно постраждали від коронавірусу, він цинічно мотивував це тим, що вона стане «порятунком синіх штатів». Він хотів їхньої загибелі… Менш розвинені і з меншою концентрацією населення і комунікацій червоні штати тоді ще не потрапили під удар пандемії.
Але губернатор штату Нью-Йорк Ендрю Куомо осадив його: «Ми вклали у цей горщик на 116 мільярдів доларів більше, ніж взяли. Кентуккі ж узяв на 148 мільярдів доларів більше, ніж вклав… Сенатор МакКоннелл, то хто кого рятує?»
Куомо навів дані за 2015-2018 роки. Їх збирає Рокфеллерівський інститут уряду. Нью-Йорк йде на першому місці за обсягом перерахувань до федерального бюджету, а Кентуккі на 2-му за обсягом дотацій, якщо ж рахувати на душу населення, то на впевненому першому. Дорого коштує він Америці. Грубо кажучи, він є нахлібником, що сидить на шиї у штатів розвинених, з активним та освіченим населенням, багатих. Ліберальних. Тобто користується перевагами соціалізму в точному розумінні, як системи, спрямованої на побудову соціальної держави. Як у Данії, наприклад. Або у Норвегії, Швеції, Фінляндії.
Читайте статтю: Жупел соціалізму і розділені штати Америки. Погляд із США
І якби Москоу Мітч був людиною чесною та послідовною, то застосував би до свого штату республіканські принципи і відмовився б від дотацій. Але не відмовиться. Тому що людина він непорядна, ось і має таке прізвисько. І не ворог собі – його швидко викинуть виборці.
Нові, а не ліві!
Отже, розмови про ліву небезпеку в США йдуть від незнання, або ж маємо справу з цинічною демагогію. Факти ж полягають у тому, що в листопаді 2020 року перемогли не ліві, а нові. Нові люди та нова економіка. Влітку 2020 року редакція CNN Business провела експеримент, склавши портфелі акції Трампа та Байдена.
У першому були вуглеводні, воєнпром та лідери Уолл-стріт (Morgan Stanley, Bank of America). У другому – Tesla, виробники чіпів, відновлювана енергетика, медичне страхування та німецький інвестфонд (Байден обіцяв покращити відносини з ЄС). У результаті фондовий ринок голосував за байденоміку ще у жовтні того року: портфель Байдена подорожчав на 53,3%, а портфель Трампа подешевшав на 1,9%.
Фондовий ринок передбачив не лише перемогу, а й розклад голосів: Байден переміг у десяти найбільших містах США, у яких зосереджено високотехнологічні бізнеси: робототехніка, генетика, тонка хімія, IT галузі. За нього проголосували 50 із 50 виборчих округів із вищою часткою осіб із вищою освітою. З топ-10 інноваційних штатів Америки (згідно з US Innovation Index, який складають Bloomberg і MIT), за Трампа голосував лише Техас – і то лише округи з нафтовими та газовими свердловинами. Загалом Байден виграв округи, що дають 70% ВВП США!
Крім того, за Байдена проголосував 61% молоді у віці від 18 до 29 років та лише 36% за Трампа. За Байдена й найпродуктивніший вік від 30 до 44 років (54% проти 43%). Вони краще орієнтуються у світі й на них менше діє пропаганда. Можливо, нова економіка та молода Америка не так підтримали Байдена, як голосували проти Трампа, а й це свідчить на їхню користь. Майбутнє за ними.
Лідерство Америки спирається не так на долар, як на інтелектуальний потенціал і високі технології, вона з Японією та Німеччиною у першій трійці технологічно складних економік. З першої десятки американських мільярдерів, згідно з Bloomberg Billionaires Index, 8 зробили статки на технологіях. І технологічному лідерству США мало що загрожує, бо вони є центром тяжіння інженерів усього світу.
Але ось який казус: саме оновлення економіки стало одним із факторів, які загострили ситуацію та призвели до піднесення Трампа. Річ у тому, що така економіка потребує знань та вмінь, вона поляризує ринок праці. У ній виграють найкваліфікованіші працівники і, як не дивно, низькокваліфіковані. Їхня праця настільки дешева, що автоматизувати її немає сенсу, і вони зберігають свої місця. Але при цьому втрачають мотивацію до підвищення кваліфікації та шанс піднятися нагору. Це є електорат Трампа.
Чого ж американці очікують від Байдена? Вирішення не так економічних, як інституційних проблем. Він часто говорить про нерівність, але не стільки про нерівність доходів, скільки можливостей. Для тривалого зростання економіки нерівність доходів не критична, а ось нерівність можливостей становить серйозну проблему.
Справа не лише в ризиках політичної нестабільності, коли люди, позбавлені можливостей піднятися нагору своєю працею та талантом, можуть спробувати досягти цього насильством, як це зробили трампісти 6 січня, а й у тому, що така ситуація закріплюється та посилюється. У країнах із високою нерівністю доходів низька міжпоколінна мобільність, менше соціальних ліфтів, що загрожує довготривалому економічному зростанню.
Трамп цього не розумів і погіршував ситуацію, знижуючи податки для багатих та корпорацій. В останні 40 років республіканці щоразу робили це – і регулярно кидали економіку в кризу, з якої її витягували демократи. Найкращі темпи зростання економіка показувала за президентів-демократів і в періоди підвищення податкового навантаження.
Плани податкових реформ Байдена мають глибокий сенс, це не просто підвищення податків для багатих з метою віддати гроші бідним (майже 93% тягаря підвищення податків нестимуть 20% домогосподарств із найвищим доходом, а 1% найбагатших сімей – майже 75%).
Суть у тому, що доходи багатих, бідних та середнього класу мають для економіки різне значення. Бідні та середні все витрачають, багатий може робити накопичення. Тобто витрати перших формують попит на товари та послуги, а багаті свої доходи інвестують переважно на фондовому ринку, де потенційні доходи перевищують відсотки за банківськими вкладами.
Що ми зараз і бачимо: ціни зростають, народ плаче, але золота курочка кудкудаче: індекси бірж виросли феноменально! Невже це і є торжество соціалізму?
Що стосується держави, то виникає цікава ситуація: підвищивши податки на доходи багатих, перерозподіливши їх через соціальні програми, адміністрація підвищує доходи решти, а з ними і споживчий попит, який виливається в зростання ВВП. Це спричиняє зростання фондового ринку, що своєю чергою веде до зростання доходів багатих. Тобто, поділившись заощадженнями, багаті повернуть їх із лишком. Багато виборців це розуміють. Технологічній Америці вигідно поділитися з тими, хто поки що не вписався у новий світ.
Такі факти. Залишається сподіватися, що у Байдена все вийде, хоч йому буде важко. У всякому разі, нова економіка голосувала за нього і не слухає казок про міфічний американський соціалізм.
Ну а щодо страху лівизни, то якщо у наших іммігрантів вона справді дитяча, то цього не скажеш про Трампа та інших лідерів республіканців. Для них це зброя підриву американської демократії.
Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США
