П’ять років без Богдана Ступки
Минуло п’ять років, як пішов від нас у кращі світи Богдан Ступка – улюблений український актор світового рівня.
Його неперевершену акторську гру, гумор і щирість згадують нині рідні й близькі, актори, режисери, яким поталанило працювати зі справжнім генієм, а також численні шанувальники його надзвичайного таланту, секрет якого і досі залишається загадкою для багатьох.
«Сьогодні ми згадуємо нашого «Бодю», або «Сильвестра Сталлоновича», як жартома називав себе Ступка», – ділиться своїми спогадами з «Українським репортером» режисер Іван Войтюк, який зняв Богдана Сильвестровича в останній українській кінокартині «Платон Ангел».
«Я познайомився з ним ще 1981 року в Краматорську, куди актор приїхав на свої перші гастролі з театром Франка. Коли побачив його гру у виставі «Украдене щастя», я цей день запам’ятав на все життя. Адже на дворі стояло спекотне літо, в залі БК Машинобудівного заводу, де зібралася тисяча глядачів, всі обливалися потом.
Аж тут починається вистава… На сцені з’являється Ступка, ніби він заходить у хату знадвору, де лютує мороз, знімає кожуха, опускає в діжку руки, щоб зігрітися, і я бачу, як мої сусіди у глядацькій залі починають тремтіти від холоду. Це було чудо!» – із захопленням розповідає режисер.
Але до своєї геніальності Богдан Сильвестрович ставився з іронією, стверджують актори, які працювали разом із ним. Хоча, звичайно, розумів своє значення в українській культурі.
«Я хочу зіграти щось мовчазне, я так за своє акторське життя накричався…» – якось сказав він Івану Войтюку.
Ступка також мріяв про вітчизняне кіно за участю українських акторів. За всю кар’єру він знявся у понад 100 фільмах, однак протягом останніх 10 років геніального актора майже не було в українських кінокартинах. І ось нарешті таким фільмом стала кінострічка «Платон Ангел», яку, хоч і не без труднощів, але зняли на кіностудії ім. Довженка у 2010 році.
«Своєму татові я сказала: ти мусиш бути щасливим, адже у твоєї доньки є другий батько, – згадує нині невістка актора Ірина Ступка, директорка театру «Сузір’я». – До кожної ролі Богдан Сильвестрович дуже ґрунтовно готувався. Якщо він грав Мазепу, то читав усе, що про нього написано, і так ставився до кожного свого героя».
Знаний театрознавець Олег Вергеліс у своїй книжці назвав Богдана Ступку «садівником». Адже він «поливав» своїх учнів і колег знаннями, духовними своїми надбаннями. Дуже терпляче вчив молодь, пояснював і головне – слухав. Йому було не байдуже, як живуть актори, що їдять, зауважує пані Ірина.
«Де б він не був, завжди хотів презентувати Україну якнайкраще, – наголошує вона. – До будь-якого зібрання звертався «пані і панове», а потім говорив слова вітання тією мовою, якою розмовляють люди країни, в якій перебував. Він страшенно любив Україну, своє коріння і ніколи не зраджував цьому».
«Богдан Ступка не стільки розказував, скільки показував анекдоти – це були такі собі акторські етюди, незрідка рівня жанрового шедевру», – згадує відомий кінокритик і письменник Сергій Тримбач. Ось один із них.
Два куми розмовляють.
– Куме, загадати вам загадку?
– То загадуйте.
– Куме, загадка непроста.
– То загадуйте, що вже там?
– Куме, ще раз попереджаю: загадка дуже непроста, особливо ж для вас!
– Куме, не морочте мені голову – або кажіть, або йдіть під три чорти!
– Ну, куме, я вас попередив… Загадка така: маленьке, кудлате, на чотирьох лапках, хвостиком махає ще й гавкає. Ну, куме???
Відповідь миттєва:
– Собачка!
Той, що загадував, у шоці. У Ступки цей стан тривав з хвилину: ну як, як міг той кум так швидко розгадати? Аж раптом його осяває:
– Куме, ви знали!!!
Ступка розповідав:
– Якось були ми з Ахеджаковою в одній московській компанії. І Лія, як завжди, попросила: “Бодя, ну расскажи про собачку!”. Розказав-показав. У Валентина Гафта одразу полилися сльози з очей від сміху, він опустився на коліна, підняв руки догори і загукав:
– Нет! Гоголь жив!
Живий і Богдан Ступка. Допоки буде кіно, допоки буде театр, допоки люди не втрачатимуть здатності пам’ятати.
Марина ХОВРАХ
Фото Кирила ХМІЛЬОВА
