Російська мова домінує в медіа і сфері послуг, українська – в освіті та кінопрокаті

Становище української мови в Україні в 2016 році

Цю проблему досліджували активісти громадської організації «Рух добровольців «Простір свободи»

– В Україні у ключових сферах суспільного життя домінує російська мова. Таким є підсумок аналітичного огляду «Становище української мови в Україні в 2016 році», – зазначили координатори руху «Простір свободи» Сергій Стуканов і Тарас Шамайда під час прес-конференції в УНІАН.

Презентований документ базується на даних державної статистики, соціології, а також моніторингових досліджень, здійснених волонтерами в усіх регіонах України.

Зокрема, російська мова переважає в телеефірі, друкованих виданнях, сфері послуг та українському сегменті Інтернету. Під тиском цих чинників русифікації значна частина українців, які вважають українську мову рідною, не спілкуються нею на роботі і навіть удома. На думку авторів дослідження, така ситуація становить загрозу мовній ідентичності українців і національній безпеці держави. Водночас матеріали огляду свідчать про домінування української мови в освіті й кінопрокаті. Після прийняття закону про обов’язкову частку українських пісень на радіо значно зросла присутність україномовної музики в радіоефірі.

Активісти 8 листопада з 7.00 до 14.00 моніторили 6 найпопулярніших українських радіостанцій і з радістю відзначили, що майже 30% ефірного часу були україномовними. Тоді як 25 жовтня картинка була зовсім інакшою: «Люкс-FM» – 20% україномовних радіопередач, «Радіо Шансон» – 12%, решта – 4–5%. Але радіти ще зарано. Можливо, на радійників подіяв перший день закону України про квоту українських передач в ефірі.

Мова спілкування в Україні

Всупереч рекомендаціям ООН, в Україні в 2011–13 роках не було проведено перепису населення. А з початком у 2014 році збройної агресії Росії проти України й окупацією частини української території проведення Всеукраїнського перепису населення стало неможливим. Тому єдиним ґрунтовним джерелом статистичної інформації про етнічний склад та рідну мову населення України є дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Згідно з цими даними, 78% жителів України є українцями за національністю (етнічним походженням), 17% жителів України – етнічні росіяни і 5% – люди інших національностей.

Упродовж останнього століття постійно зростала частка етнічних українців, які своєю рідною мовою вважали не українську, а російську. Ця частка дещо зменшилася після проголошення Україною незалежності, але на час проведення перепису 2001 року залишалася дуже відчутною – майже 15%. Серед етнічних росіян, що проживають в Україні, своєю рідною мовою українську назвали лише 4%, серед кримських татар – менше 1%, серед поляків – до 71%.

Частка людей, які під час перепису населення назвали рідною мовою українську, становить 67,5% від загальної кількості населення України. Порівняно з переписом населення СРСР 1989 року, цей показник зріс на 2,8%. При цьому 29,6% населення України назвали своєю рідною мовою російську, 2,9% – іншу мову. У Києві цей показник становить 72%.

Аналізуючи дані перепису 2001 року, слід зважати на дві важливі обставини.

По-перше, з часу перепису минуло 15 років, і за ці роки неминуче відбулися зміни в мовному складі населення як у всеукраїнському, так і в регіональному вимірі.

По-друге, надзвичайно важливим для розуміння мовної ситуації в Україні є той факт, що далеко не всі люди, для яких українська мова є рідною, постійно спілкуються цією мовою. Соціологічні дослідження свідчать, що в багатьох регіонах України частка людей, які постійно спілкуються українською, нижча за частку людей, для яких українська мова є рідною. Причому це стосується не лише людей старшого віку, щодо яких такий неприродний стан речей можна було б пояснити інерцією, пов’язаною з колоніальним минулим, але й людей середнього віку і молоді.

Це означає, що в незалежній Україні діють потужні чинники, які впливають на мовну поведінку людей і не дають їм можливості вільно спілкувати мовою, яку вони вважають рідною.

Соціологічні дослідження

Найґрунтовніший за останні місяці аналіз мовної ідентичності українських громадян у 2016 році здійснено Центром Разумкова на підставі масштабного опитування, проведеного у грудні 2015 року. Вибірка становила понад 10,7 тис. респондентів й охопила всю Україну, за винятком окупованих територій.

Згідно з даними опитування, українську мову вважають рідною 60% громадян. 15% вважають рідною російську, 22% – і українську, і російську однаковою мірою, 2% – інші мови. Українська мова є рідною для 93% людей на заході держави, 78% у центрі, 38% – на сході, 35% – на півдні і 20% на Донбасі. При цьому лише російська мова (не поруч з українською) не є рідною для більшості людей у всіх регіонах (відносна більшість – лише на Донбасі: 40%).

Водночас удома завжди або переважно розмовляють українською 49% людей, російською – 24%, то українською, то російською спілкуються вдома 25% українців, ще 1,4% – іншими мовами. Ці цифри яскраво свідчать про триваючий тиск російськомовного середовища, внаслідок якого 11% громадян України (у масштабах країни – це майже 5 млн людей!) не спілкуються чи майже не спілкуються рідною мовою навіть удома. Істотною є різниця між цими показниками лише на заході України, де завжди чи переважно спілкуються вдома українською 92% жителів. У центрі держави українською спілкуються 63%, на півдні – 20%, на сході – 27%, на Донбасі – 13%.

За межами дому – на роботі, навчанні тощо – спілкуються українською ще менше – 46%, 23% спілкуються російською, 29% – і російською, й українською.

Абсолютна більшість громадян України володіє українською мовою. 65% респондентів відповіли, що володіють українською мовою вільно, 28% опитаних оцінюють свій рівень володіння українською мовою достатнім для спілкування на побутовому рівні. Для 4,4% респондентів спілкування українською мовою та її розуміння є проблемою. Зовсім не розуміють українську мову 0,4% опитаних.

56% опитаних вважають, що в Україні єдиною державною і офіційною мовою має бути українська, а російська мова та мови інших національних меншин можуть використовуватися на побутовому рівні. На думку 24% опитаних, українська мова має бути державною, а російська – офіційною в деяких регіонах України. 14% респондентів виступають за дві державні мови – українську та російську.

Водночас на окупованих територіях Криму, Донеччини та Луганщини здійснюється стрімка примусова русифікація, українську мову витіснено з усіх сфер суспільного життя.

Згідно з даними огляду, українська мова є рідною для 60% громадян України (не враховуючи окуповані території). Російську мову вважають рідною 15%, обидві мови рівною мірою – 22%, іншу мову – 2%. Проте говорять завжди або переважно українською удома лише 50% українців, російською – 24%, то російською, то українською – 25%.

Автори огляду відзначають, що ключовим негативним чинником, який стимулює витіснення української мови з найважливіших суспільних сфер, є мовний Закон Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики». Цей документ було прийнято 2012 року з грубим порушенням процедури, незважаючи на численні протести. Закон, по суті, заохочує русифікацію і знищує систему державного захисту й підтримки української мови.

Провідні українські та зарубіжні експерти оцінили закон як такий, що суперечить Конституції України, спрямований на витіснення української мови з ключових сфер суспільного життя і загрожує не лише стабільності, але й цілісності України. Зокрема, різко негативні висновки про закон дали Венеціанська комісія Ради Європи та Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин. Для узгодження правового поля із Конституцією і європейською практикою необхідно скасувати цей закон і прийняти нове мовне законодавство.

Попри антиукраїнський характер документа, партії та політики, що прийшли до влади після Революції Гідності 2014 року, не виконали власних обіцянок і не скасували цей закон. Конституційне подання народних депутатів України про визнання Закону «Про засади державної мовної політики» неконституційним два роки чомусь не розглядалося у Конституційному Суді, незважаючи навіть на призначення судді-доповідача.

Слухання у цій справі нарешті призначено на 17 листопада 2016 року. Можна частково погодитися з твердженням, що в перші місяці війни рішення зберігати правовий status quo у мовній сфері допомогло заспокоїти страхи частини громадян України, що перебували під впливом російської пропаганди і боялися міфічної «насильницької українізації».

Радіоефір українізується

Згідно з моніторингом, частка пісень українською мовою в радіоефірі в 2013 р. становила 2,2%, у 2014 р. – 5%, 25 жовтня 2016 р – 10%. Ще два тижні тому, відповідно до моніторингу, з 390 пісень, що пролунали тоді на всіх шести радіостанціях, 39, або 10%, були українською мовою. Російською мовою пролунало 37,6% пісень, всіма іншими мовами – 52,6%.

Важливим кроком, спрямованим на збільшення присутності української мови в радіоефірі, стало прийняття Верховною Радою України 16 червня 2016 року Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо частки музичних творів державною мовою у програмах телерадіоорганізацій».

Боротьба за прийняття закону тривала кілька місяців, оскільки власники медіахолдингів та їхні лобісти в органах влади намагалися провалити цю законодавчу ініціативу або принаймні вихолостити її. Проте активні дії громадськості, українських музикантів та частини політикуму схилили більшість парламенту на користь якісного закону. Згідно з прийнятим законом, «телерадіоорганізації при здійсненні радіомовлення (…) повинні забезпечувати частку пісень (словесно-музичних творів) державною мовою в обсязі не менше 35 відсотків загального обсягу пісень, поширених протягом доби, а також не менше 35 відсотків загального обсягу пісень, поширених у кожному проміжку часу між 07.00 та 14.00 і між 15.00 та 22.00».

Передбачена цим законом частка пісень українською мовою запроваджується поступово. З 8 листопада 2016 року, коли закон набуває чинності, ця частка у зазначені часові проміжки має становити 25%, з 8 листопада 2017 року – 30% і з 8 листопада 2018 року – 35%. До цієї квоти зараховуються будь-які пісні українською мовою, незалежно від громадянства авторів чи виконавців. Закон також передбачає пріоритетне право на отримання ліцензії на мовлення для радіоорганізацій, які добровільно збільшать цю частку на 5% і більше.

З іншого боку, радіостанція може отримати право на знижену квоту для українських пісень (25% замість 35%) у разі, якщо частка пісень в її ефірі офіційними мовами Європейського Союзу становить не менше 60%. У комплексі ці норми мають сприяти значному розвитку й популяризації української музики, істотному збільшенню її присутності в ефірі й водночас значному зниженню частки російських пісень, що досі була непропорційно високою і деформувала природний мовно-інформаційний простір України.

Цим же законом запроваджується і мінімальна частка української мови для ведення радіопрограм дикторами та ведучими. З 8 листопада 2016 року вона має становити 50% на добу, через рік – 55%, через два роки – 60%.

Національній Раді з питань телебачення і радіомовлення надано можливість здійснювати моніторинг за дотриманням передбачених цим законом часток мови пісень та мови ведення і накладати на порушників штрафні санкції.

Телебачення проконтролювати практично неможливо

Моніторинг семи найрейтинговіших телеканалів, здійснений у жовтні 2016 року в будень з 18 до 22 години і у неділю з 12 до 16 години, засвідчив, що частка програм українською мовою в телеефірі за останні роки практично не змінилася. Програми українською мовою тривали сумарно 30,6% часу моніторингу (в 2014 році – 30,3%, в 2013 – 31,8%). В той же час є стійка тенденція до зростання числа двомовних програм, де частина учасників говорить російською, а частина – українською. Якщо в 2013 році такі програми у зазначені проміжки займали 18% часу, то в 2014 році – 27%, а в 2016 році – 35%. Тривалість суто російськомовних програм дещо знизилася і становить 34,4%.

Російська мова продовжує домінувати в національному телеефірі. Телебачення залишається одним із ключових інструментів русифікації. Лідерами серед російськомовних каналів в Україні є ICTV та НТН.

У кінопрокаті сумарна кількість фільмів, дубльованих або озвучених українською мовою, продовжує зростати і в 2016 році сягнула 88%. Частка фільмів з російським звуком знижується і становить цьогоріч менше 4%, решта фільмів демонструються мовою оригіналу (переважно англійською) з українськими субтитрами.

Освіта – українською

Частка школярів, що здобувають освіту українською мовою в 2015/16 році, сягнула 89,5%, зрісши за рік на 0,2%. Проте в деяких областях частка учнів, що навчаються українською, знизилася. Найменше школярів навчаються українською мовою на Донеччині (58%), найбільше – на Рівненщині (100%). У Києві навчаються українською 97% школярів, на Полтавщині – 98%, на Дніпропетровщині – 81%, на Харківщині – 73%, на Одещині – 69%.

Державну мову для складання тестів ЗНО з історії України обрали у 2016 році 93% учнів. Варто зазаначити, що реальна мовна ситуація в закладах освіти взагалі й у школах зокрема відрізняється від статистичних даних. У багатьох формально українських школах, особливо на сході та півдні країни, виховна робота, а почасти і навчальний процес де-факто здійснюються російською. Ще гірша ситуація в закладах позашкільної освіти (особливо в музичних і спортивних школах), де русифікація як у навчальному процесі, так і в мовному режимі закладів є тотальною і створює реальні перешкоди для позашкільного навчання державною мовою.

Книги і газети: імпорт із Росії у рази перевищує випуск книг в Україні

Частка газет, що видаються українською мовою, не змінилася і становить лише 34%, російською – 61,5%, журналів – 24% проти 62%, книг – 64%. При цьому масований імпорт із Росії у рази перевищує випуск книг в Україні.

На тлі скорочення тиражів і кількості назв як періодичних, так і неперіодичних друкованих видань, темпи зростання частки видань українською мовою уповільнюються.

У 2014 році книги українською мовою становили 54,9% від сумарного тиражу всіх надрукованих в Україні книг, у 2015 – 65, 2%, а з 1 січня по 24 жовтня 2016 року – 64,9%. За 10 місяців нинішнього року надруковано понад 19 млн книг українською мовою. При цьому варто пам’ятати, що загальна кількість надрукованих в Україні всіма мовами книг в багато разів менша за обсяги продажу книжкової продукції, більшість літератури імпортується з Росії і видана російською мовою.

У половині закладів харчування спілкуються російською

Активісти руху обстежили по 10 закладів харчування в кожному обласному центрі країни.

За підсумками моніторингу кафе і ресторанів у 26 містах (усі обласні центри, крім окупованих, а також Кривий Ріг, Маріуполь, Краматорськ та Сєверодонецьк), лише 40% закладів харчування мають українські вивіски, лише в 60% надруковано меню українською і тільки в 49% закладів персонал обслуговує україномовних клієнтів українською мовою. При цьому ситуація дуже різниться залежно від регіону. У південних і східних містах україномовних клієнтів майже завжди обслуговують російською. Впадає в око стрімка латинізація вивісок: 35% закладів харчування і 22% магазинів мають вивіски лише латинськими літерами, що в 2–3 рази перевищує показники п’ятирічної давнини.

Лише у 49% офіціанти чи бармени одразу відповідали українською мовою клієнтам, які зверталися до них українською. Ще в 10% персонал переходив на українську мову в процесі спілкування. Однак у 41% випадків персонал продовжував спілкуватися виключно російською мовою, незважаючи на українську мову клієнта. Така ситуація є домінуючою в містах сходу та півдня, однак нерідко трапляється і в центральних областях України. Висока частка вживання російської мови працівниками закладів харчування не може пояснюватися лише тим, що це їхня рідна мова, і навіть психологічними моментами. Часто причиною є, вочевидь, прямі настанови власників згаданих закладів спілкуватися з клієнтами російською, про що працівники закладів харчування не раз повідомляли неофіційно.

Подібна ситуація і в закладах торгівлі, моніторинг яких «Простір свободи» здійснив у тих самих 26 містах, так само – на центральній площі або вулиці. Досліджувалася мова вивісок, цінників та мова спілкування продавців з україномовними покупцями.

Отже, вивіски українською мовою є на 59% з 260 досліджених магазинів у 26 містах, на 13% вивіски написані російською мовою, а в 22% – латиницею (в більшості назва не просто написана латинськими літерами, але є іноземним словом). Цінники українською мовою є в 72% оглянутих магазинів. Продавці відповідали українською мовою україномовному покупцеві в майже 44% магазинів, ще в 7% випадків перейшли на українську мову в процесі спілкування, у майже 50% випадків до кінця розмови спілкувалися російською.

Мова в українському сегменті Інтернету

Згідно з дослідженням Станіслава Свідлова «Становище української мови в українському сегменті Інтернету», в українському Інтернеті домінує російська мова. За результатами рейтингу 1000 найпопулярніших сайтів серед українських користувачів від Factum Group, україномовні сайти складають серед них 11%, двомовні – 22,2%, а російськомовні – 66,8%.

Варто зазначити, що порівняно з минулим роком частка російськомовних сайтів у середньому зменшилася на 4,8%. Україномовні сайти домінують тільки серед сайтів, пов’язаних з державою, освітою та літературою. Серед сайтів іншої тематики домінує російська мова, причому в окремих сферах частка російськомовних сайтів перевищує 90%.

Російська мова також домінує і в соціальних мережах, проте частка української мови серед користувачів мережі Facebook протягом року зросла на кілька відсотків. Принаймні серед ТОП-400 українських користувачів цієї мережі вона становить щонайменше 43%.

Незважаючи на успішний розвиток української Вікіпедії і її достатньо високі позиції у світі, більшість користувачів з України заходять на російську Вікіпедію – 70% від усіх заходжень на сторінки Вікіпедії в 2013 році і 69% у 2016 році. При цьому частка заходжень на українську Вікіпедію навіть знизилася з 16 до 14%, водночас зросла частка заходжень на англійську Вікіпедію, майже зрівнявшись із часткою заходжень на українську версію.

На окупованих територіях Криму й Донбасу українська мова знищується

Упродовж усіх років незалежності України конституційні права громадян у Криму на отримання освіти, послуг, інформації українською мовою постійно й систематично порушувалися. Факти відмови навчати дітей українською мовою у школах та дитсадках, надання інформації, обслуговування, виготовлення документації російською мовою замість української були звичним і масовим явищем. Проте після окупації та анексії Криму в 2014 році наступ на українську мову на півострові набув тотального характеру. Місцеві чиновники змушують батьків відмовлятися від навчання українською мовою. Так, в єдиній україномовній школі-гімназії у Сімферополі залишили тільки одну паралель із чотирьох з навчання українською мовою. У 2015 році у цьому закладі навчалися українською мовою лише 9 класів із 40 (147 учнів з 986). Ще в квітні 2015 року директор цієї школи змушений був залишити Крим через погрози і переслідування.

З 7 шкіл з українською мовою викладання, що існували в Криму до окупації, не лишилося жодної. Із близько 400 українських класів за останнім моніторингом громадськості лишилося максимум 37, і це число постійно скорочується. Вже у 2014/15 навчальному році в окупованому Криму українською мовою навчалися лише 1,1% школярів (порівняно з 8,2% в 2013/14 році у складі України). В подальшому це число продовжувало падати. Число дітей, які хоча б формально здобувають освіту в Криму українською мовою, наближається до нуля, а учням 9–11 класів уже два роки заборонено навчатися українською. Справу знищення решток української освіти у кримських школах окупанти доводять до логічного кінця.

Обсяг викладання української мови й літератури у школах Криму зведено до мінімуму – спочатку до одного уроку на тиждень, а тепер поступово ці предмети стають факультативними. Знищено всі факультети і майже всі кафедри української філології у вишах півострова. Про викладання українською мовою у вищих навчальних закладах не може бути й мови. Бібліотечні україномовні фонди масово знищені, здані в макулатуру. У грудні 2015 року закрито єдину україномовну дитячу театральну студію «Світанок».

Загалом вживання української мови сприймається окупантами як ознака нелояльності до них, підтримки України, у зв’язку з чим і без того невелике число людей, які використовували українську мову, особливо публічно, стрімко скорочується.

Погром української мови здійснюється незважаючи на те, що формально окупанти визнають українську мову поруч із російською і кримськотатарською однією з трьох офіційних мов у Криму.

На окупованих територіях Донецької і Луганської областей здійснюється цілеспрямована політика жорсткої русифікації, якій окупанти намагаються надати вигляду «об’єктивних процесів».

У листопаді 2015 року так звана «ДНР» провела «парламентські слухання» на тему: «Українська мова як друга державна: актуальність, проблеми та доцільність». У підсумкових рекомендаціях заходу прямо визнається факт цілковитого витіснення української мови з публічної сфери, який, утім, окупанти пояснюють «зменшенням актуальності» української мови та «зниженням попиту» на українську освіту, друковані видання тощо. Автори рекомендацій анонсують низку «проблем у сфері зайнятості, пов’язаних з перекваліфікацією та працевлаштуванням осіб, професійна діяльність яких пов’язана з викладанням, вивченням та використанням української мови».

Де-факто українську було ще в 2015 році витиснуто зі сфери діловодства, комунікацій, медіа, реклами на всіх окупованих територіях Криму, Донеччини і Луганщини, і в 2016 році у цих сферах безроздільно панувала російська мова. Ще на початку 2016 року один із лідерів бойовиків Денис Пушилін заявив, що в майбутньому українська мова в шкільній програмі буде факультативним предметом і вивчатиметься на рівні з іншими іноземними мовами.

Зрештою в 2015/16 навчальному році зі шкільної програми зникла українська як окремий предмет. Відтепер дітей навчають «мові народів Донбасу» та «літературі народів Донбасу». Відповідно до зниження статусу зменшилась і кількість годин на вивчення української мови у школах. З 1 вересня 2016 року на вивчення української мови та літератури відводиться всього 1 година, або по 22,5 хвилини на тиждень.

Вчителів української мови та літератури в Криму і на Донбасі змушують пройти перекваліфікацію й викладати російську мову та літературу. Тих, хто відмовляється або не бажає викладати російську, звільняють з роботи.

Наталя ПЛОХОТНЮК


Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”