Державні зрадники як явище, або Звідки беруться манкурти
Богуслаєв залишав судову залу з посмішкою на вустах, хоч на руках були кайданки. Почувши рішення Шевченківського райсуду Києва, що йому доведеться 60 діб провести у слідчому ізоляторі, «золотий» чоловічок із досить солідним ужинком років та російським паспортом намагався криво посміхатися.
Мабуть, вичавлював із себе цей півусміх, який, можливо, свідчив про його внутрішній стан: все одно буду на коні, такі як я, ніколи не падають і не тонуть. А «золотий» тому, що Зірка Героя України на грудях, два ордени «За заслуги», три – Ярослава Мудрого, Почесний доктор Національної академії наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. За даними журналу «Forbes» статки Богуслаєва сягали 450 мільйонів доларів. Інші спеціалізовані видання порахували , що в гаманці цього пана – 704 мільйони доларів, а це більше ніж навіть у Леоніда Черновецького, який розікрав Київ.
А хіба в Миколи Азарова менше блискотіло «золота» різного гатунку на розцяцькованому сановному мундирі?! Цей лютий ворог нашого народу також носив біля свого хижого серця орден князя Ярослава Мудрого.
За які подвиги нагороджують цим орденом? За видатні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, зміцненні міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров’я, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність… Девіз ордена князя Ярослава Мудрого – “Мудрість, честь, слава”.
У яких глухих закапелках Богуслаєв сховав свої «честь», «славу»?
За які гріхи СБУ затримала його? За колабораційну діяльність, пособництво російським агресорам. Богуслаєв є головним босом запорізького виробничого гіганта “Мотор Січ”. Тут придумали і впровадили схему постачання двигунів для російської штурмової авіації, яка вбиває українців. Було налагоджено транснаціональні канали незаконного постачання оптових партій українських авіадвигунів до московії.
Отриману продукцію окупанти використовували для виробництва та ремонту російських ударних гелікоптерів.
Для обходу встановлених обмежень на торгівлю з росією організатори схеми використовували підконтрольні комерційні структури у трьох країнах Близького Сходу, Європи і Східної Азії. Саме ці компанії відправляли «замовлення» українському виробнику нібито для потреб іноземних країн. Проте після одержання військової продукції «посередники» переправляли її до росії.
Фіаско Богуслаєва наштовхує на певні роздуми. Маємо справу з такою собі «богуслаєвщиною» – явищем, коли люди, що перебувають на владному чи привладному олімпі служать не рідному народові, нації, а диким виродкам, скаженим сусідам-терористам. В Україні богуслаєвим вдавалося все або майже все. Одна з причин – вони завжди були вмонтовані в кланову політико-економічну систему влади, ніби намертво приклеєні до трону головного верховоди.
Наведу цитату Богуслаєва з інтерв’ю «УП» у 2011 році: «Він (Янукович. – Ред.) обіцяв навести порядок. Ось ми зараз наводимо порядок – і Віктором Федоровичем Януковичем, і урядом, і нами. Ми – однодумці».
Богуслаєв аж підстрибував, агітуючи двома руками за Митний союз з Росією, виступаючи проти зони вільної торгівлі з ЄС:
«Я абсолютно упевнений, що нам треба бути в Митному союзі».
І возносив до небес свого патрона:
«Янукович веде дуже гнучку, багатовекторну політику…»
Богуслаєв фантазує, які щедроти посипляться на Україну від «дружби» з росією:
«В підсумку ми одержимо дешевий газ. А за це щось має віддати і Росія, і Україна» На журналістське запитання, чого не варто насамперед робити нашій державі у відносинах з московією, Богуслаєв радив:
«Не треба триматися за якусь розвалену газотранспортну систему. Ми вже всі програли, її можна демонтувати. Все, ви, націоналісти, догралися!»
А далі він сипле зрадницькими словесами, що, мовляв, наша газотранспортна система потрібна росії, і Україна має піти назустріч цій прихоті. Бо якщо не зробимо цього, «треба буде спалювати в будинках меблі, щоб зігрітися, ставити в кімнатах «буржуйки».
Однадцять років минуло з часу цього інтерв’ю. Сьогодні, коли орда знищує нашу енергетичну інфраструктуру ще більш яскраво прослідковується логічна послідовність висловлювань, дій та вчинків цього затятого прихильника ворожої країни.
Візьмемо на приміту ще одну цитату з тієї бесіди:
«Що треба зробити, щоб нам жилося краще? – запитував Богуслаєв. І сам же й відповідав: «Навчитися розпоряджатися тим багатством, що нам залишилося від Радянського Союзу. Не кричати: «Не дамо! Геть! Москалі!» Не треба, сусід завжди дорожчий за рідного брата».
Отож збожеволівшому сусіду треба постачати двигуни для гвинтокрилів, щоб ці хижі круки спалювали українські міста і села, бомбили школи, лікарні, дитсадки, музеї? Богуслаєв так і робив. Не будемо у цій статті аналізувати, чому впродовж багатьох років наші правоохоронці не затримували цього дволикого януса, у який бік дивилися представники відчизняної спецслужби на підприємстві, чи могла перешкодити махінаціям державна служба експортного контролю (це дещо інша галузка теми). Погляньмо в корінь: в Україні подібних богуслаєвих, на превеликий жаль, багато. Вони жеруть з української годівниці і заодно встромляють своїй країні ніж у спину. За три десятки літ нашої Незалежності виплодилися і розмножилися сотні і сотні державних зрадників.
Охопимо своєю увагою лише топових іуд, які в різні роки тулилися, грілися, розкошували-жирували біля владного олімпа, набиваючи кишені. Саме близькість до перших осіб країни, їхнє покровительство, пряме чи опосередковане, давало карт-бланш, дозволяло користуватися «золотою картою» вседозволеності. За тридцять років до московських боліт втекло чимало колишніх міністрів, їхніх заступників, керівників відомств, служб та комітетів, а ще й депутатів різного калібру, продажних мерів, силовиків. Усе це велике зрадницьке кодло, звісно, було при орденах і медалях, званнях і лавреатських дипломах. Отож і не дивуймося із золотосяйного мундира правителя «Мотор Січі».
Звідки ж беруться зрадники, чому в погоні за шкурною вигодою, шахер-махером великі начальники перетворюються на манкуртів? Відомий вчений, економіст, професор Олександр Савченко розмірковує у своїй книзі «Антиукраїнець» про роль старої комуністичної еліти та «червоних директорів» і банкірів на початку 1990-х. «Саме вони і захопили реальну владу в країні. Саме вони на державних заводах і в банках заробили свій перший, потім другий, а з часом і десятий мільйон доларів. Далі вони конвертували частину зароблених мільйонів у високі держвні посади. Згодом до них приєдналася третя сила: рекетири та шахраї, які легко стали олігархами».
Професор Савченко розповідає, чим закінчилася його швидкоплинна робота (усього декілька днів!) на посаді головного радника для проведення радикальних економічних реформ у тодішній владній команді Президента України Леоніда Кравчука:
«Одразу після його (Кравчука. – Л.Ф.) обрання навколо президента України булло створено три фільтри. Перший – українськими бюрократами за старого ЦК КПУ…, другий – агентами КДБ Росії, третій – молодими корупціонерами переважно з ЦК комсомолу чи з середовища шахраїв. Кожна з цих сил навколо президента (які співпрацювали та проникали одна в одну) висунули мені свої вимоги: стати штатним працівником Адміністрації Президента, узгоджувати з ними наперед усі мої пропозиції, інформувати їх про всі теми і зміст розмов з президентом, доносити до нього їхні пропозиції, зокрема комерційні. На інших умовах мій доступ до президента буде заблоковано.… Звичайно. Я їх «послав», а вони виконали свої погрози. Так закінчилися мої надії на реформи Л. Кравчука, який все розумів, але нічого не робив. Він не мав волі до влади і тим навіть пишався».
Пише Савченко і про Леоніда Кучму. Він «спочатку був активним реформатором, але з часом його родичі і партнери стали мільярдерами, – і саме вони вже формували порядок денний для президента України. На початку 2000-х років до них (олігархів) долучилися нові сили впливу на владу: ФСБ (КДБ) Росії…».
А далі – політичні землетруси, протести, «Кучму – геть!».
«Чи був хоч якийсь шанс на успіх у Помаранчевої революції? Відповідь очевидна: ні, – вважає професор Савченко. Справа навіть не у В. Ющенку, який швидко став заручником потужної олігархічно- корупційної системи влади в Україні. Я стверджую: всі політичні та державні діячі того часу навіть не ставили питання про зміну тотально-корумпованої системи влади – вона їх влаштовувала».
Що не кажіть, а благодатним було поле для виплоджування зрадників. Дуже «родючим»!
Погляньмо на окремі фрагменти біографії Богуслаєва:
з серпня 1993 до 1994 року — позаштатний радник 1-го Президента України Леоніда Кравчука.
У 1999 році — довірена особа кандидати у Президенти України Леоніда Кучми у територіальному виборчому окрузі.
У 2004—2005 роках — довірена особа кандидата на Президента України Віктора Януковича.
Отже, завжди був при вождях. Невже Кучмі не доповідали, чим займається в Запоріжжі його протеже Богуслаєв? Чи, може, Азаров, як глава Державної податкової адміністрації не володів інформацією про фінансові комбінації боса «Мотор Січі? Знали, все вони добре знали. Але ж не зачіпали. Бо – свій. Із сіятельного і недоторканого клану.
Кого тільки ми не бачили у цій галереї україноненависників? Один тільки Андрій Деркач та його татусь – ексглава СБУ Леонід Деркач – чого тільки вартує!
Андрій Деркач – співробітник ГРУ Генштабу збройних сил росії, діяв в Україні під прикриттям статусу народного депутата. За даними СБУ, керував в Україні агентурною мережею Головного управління Генштабу РФ, котра повинна була допомагати ворогу в захопленні України. За тридцять років цього перекинчика ніхто не відважився арештувати!
В 1990-1993 роках Андрій Деркач закінчив Академію Федеральної служби безпеки РФ. Але це зовсім не заважало йому бути на високих посадах при владному олімпі.
Читайте також: НАБУ розшукує зрадника Андрія Деркача
Ось відомі факти про Деркача-молодшого:
• З 1994 по 1996 рік був заступником керівника Контрольної служби Президента України Леоніда Кучми.
• З 1996 по 1997 рік — консультант президента України із зовнішньоекономічних питань.
• З 1997 по 1998 рік був першим помічником прем’єр-міністра України Валерія Пустовойтенка.
Зрадника не зупиняли, навпаки – заохочували його, давали йому дорогу, відкривали перед ним нові можливості, в тому числі бізнесові. У 2006 році Деркач став президентом Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом», генеральним директором державного концерну «Укратомпром».
Це був махровий ворог, який орудував майже відкрито, не приховуючи своїх хижих устремлінь, ненависті до всього українського.
Впадає у вічі, що одного разу президент Кучма на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю гримнув словом: «Про зловживання в НАЕК «Енергоатом» вже не хочу і згадувати. Тут повинна сказати своє слово прокуратура. Але не можу не звернути увагу урядовців на те, що слід було вивчити коріння таких явищ. Звідки вони взялися і що треба зробити, щоб подібне не повторювалося надалі».
Покритикував, так би мовити, для ока. Було добре відомо, що Андрій Деркач – улюбленець Кучми, утім як і Богуслаєв. А таких не здають. Інакше це був би удар по клановій системі, саме вона виплоджувала зрадників.
Ми не забули, з якими гаслами у 1994 році Кучма йшов до влади. Одне із них: “Відвернути національну катастрофу. Через порядок і порядність – до злагоди і добробуту”.
І кому ж політико-економічний клан Кучми забезпечив добробут? Стали мільйонерами Богуслаєв, Деркач, Рабінович, Бакай, Медведчук, Азаров, Волков… Низка олігархів перейшла в категорію мільярдерів. Все котилося до того, що офіційна влада ставала своєрідним гарантом реалізації інтересів антиукраїнських сил, які працювали на росію.
Леонід Фросевич
Читайте також:
