Як змінить наше життя медична «реформа»?
Верховна Рада розглядає Закон «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», який у разі прийняття в цілому кардинально змінить систему охорони здоров’я і все наше життя. Що ж від цієї реформи отримаємо ми, пацієнти? Скільки нам доведеться платити за похід до лікаря? Чи отримають якийсь зиск від неї медики? Які вона запровадить правила гри?
Медична допомога: безоплатна чи все-таки за гроші?
У «літньому» варіанті закону Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) та уряд, які ініціювали реформу, планували вже з 1 січня 2018 року запровадити так звану співоплату за надані медичні послуги, як тепер у МОЗі називають медичну допомогу. Що значить співоплата?
Усі види медичної допомоги мали отримати офіційні «цінники». Частину вартості медпослуг мала оплачувати держава, решту – пацієнти. Тобто, уряд Гройсмана хотів відмінити дію 49-ї статті Конституції, що гарантує безоплатне надання медичної допомоги, зробивши майже всі медичні послуги платними. На шквал критики в уряді й МОЗі і вухом не вели.
І тільки після того, як ініціатори «реформи» зрозуміли, що в парламенті голосів «за» не вистачить, фракції БПП і «Народного фронту», що штовхають закон, нехай зі скрипом, але пішли на певні компроміси. Зокрема із закону вилетіли дві найскандальніші пропозиції уряду – про «співоплату» та припинення державного фінансування медицини з 1 січня 2020 року.
Але чи сильно змінили суть закону ці та інші поправки? Наскільки він тепер відповідає духу і букві Конституції? Прочитаємо текст закону.
Тепер підпункт 1 статті 4 («Програма медичних гарантій») закону декларує: держава гарантує «повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних медичних послуг та лікарських засобів», пов’язаних з наданням як екстреної, невідкладної та паліативної медичної допомоги, що передбачав і «літній» варіант закону, так і… всіх інших медичних послуг: і поліклінічних, і лікарняних.
Зраділи?
Даремно!
Як відомо, диявол ховається в деталях, і цього чорта тепер сховали у хащах хитрих словосполучень.
Ось як це зроблено. Автори закону вводять нове поняття: «Програма медичних послуг» (обсяг яких і має державні фінансові гарантії, тобто їхня вартість (за встановленими тарифами) оплачується з Держбюджету). І в підпункті 3-му цієї ж 4-ї статті закону читаємо: «Програмою медичних гарантій визначається перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантується за рахунок коштів Держбюджету України». Усе поки що чудово, чи не так?
Але вчитуємося в наступний абзац статті: «Медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Держбюджету, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій».
Зрозуміли?
Так, усе вірно! У разі, якщо закон ухвалять у його нинішньому варіанті, все залежатиме не від положень Конституції, не від чинного законодавства, а виключно від «хотєлок» Кабінету Міністрів.
Бо ж, скажімо, в рік виборів перелік послуг у «програмі медичних гарантій» можна зробити й безмежним, як те синє море. Зате коли у державній скарбниці й миші дірку прогризуть, «перелік» можна зробити куцим, як хвіст у зайця..
«Співоплата» померла в «тілі» закону, зате встала з гробу, як панночка у повісті «Вій», у праві уряду на свій розсуд вирішувати, за що та скільки нам платити в поліклініках і лікарнях та які «послуги» нам держава «пробачить».
«У межах бюджетного фінансування…»
Заради об’єктивності треба сказати, що таке право уряд має і сьогодні. Однак цей «перелік» і сьогодні досить куций.
Скажімо, нещодавно МОЗ вивісило на своєму сайті «гарантований пакет первинної медичної допомоги» (власне, перелік послуг, які поліклініки надають без грошей). У переліку – тільки консультації у терапевтів і педіатрів та найпростіші діагностичні аналізи. А от навіть флюорографія – вже платна послуга, хоча має бути безоплатною, бо це – базове медичне дослідження, яке кожному з нас треба робити щороку.
Давно згорнуто програму з відшкодування хворим на гіпертонію вартості необхідних їм ліків.
Навіть у Києві, де є профіцит міського бюджету, в повному обсязі не виконується жодна з програм, за якою хворим надають безоплатні ліки чи медичні вироби (скажімо, слухові апарати). І коли люди пишуть скарги чи прохання в міські або районні департаменти охорони здоров’я, їм відповідають стандартною фразою: допомога, на яку вони так сподіваються, «надається у межах бюджетного фінансування». Оскільки ж коштів у бюджеті – катма, то…
Не кращі перспективи й на 2018 рік.
За офіційними даними, зростання ВВП цьогоріч складає щось трохи більше відсотка, і заклади охорони здоров’я фінансуються лише на 40% від потреби. У проекті Держбюджету-2018 закладено ріст на фантастичні… 3%, тобто реально ВВП зросте на ті ж таки 1–1,5%, що ситуацію з наповненням Держбюджету не покращить.
Щоправда, закон передбачає, що з наступного року на потреби медицини йтимуть 5% від ВВП, і цей рядок у бюджеті буде «захищеним». Але у країні, де не проглядається економічного зростання, питання про те, чи можна рішуче збільшити фінансування медицини, звучить риторично.
Замінивши термін «співоплата» на «перелік», реформатори перекладають фінансування медицини з держави на громадян.
Висновок тут один: як говорить експерт з питань охорони здоров’я, заступник голови Лікарської асоціації України Костянтин Надутий, цей закон не про державні гарантії фінансування медичної допомоги, а про відсутність будь-яких гарантій.
Маєш гроші – лікуйся, а ні – помирай…
Скільки доведеться платити – найбільша загадка. Влітку, виступаючи у Верховній Раді, в. о. голови МОЗу Уляна Супрун заявила, що тарифи ще не розроблено. Тим часом в інститутах Академії медичних наук уже давно обрахували тарифи на «послуги» лікарень. Як в ефірі телеканалу ZIK повідомила народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець, ціни на послуги лікарень коштуватимуть… десятки тисяч гривень! А складні операції – сотні тисяч! Навіть найпростіше операційне втручання обійдеться десь у 20 тисяч! Оскільки ж за межею бідності перебувають 60% українців, а заробітки ще 15–20% громадян не дозволяють заощаджувати…
– Вибір буде один: маєш гроші – лягай у лікарню, ледве зводиш кінці з кінцями – помирай, – говорить експерт Костянтин Надутий.
Пограбовані «реформою»
Платні послуги уряд вводитиме у два етапи. До виборів-2019 перелік послуг буде достатньо довгим За прогнозами – 50х50, або й 60х40 на користь відшкодування вартості лікування. Зате з липня 2019-го платною стане майже вся медична допомога.
Ще одна хитрість авторів «реформи» в тому, що те, як кусаються ціни на послуги, відразу відчують не всі.
Як говорить Ольга Богомолець, до поліклінік звертаються 80% усіх хворих, а за лікарняною допомогою – тільки 20 громадян із ста. Але саме спеціалізована й високоспеціалізована меддопомога з’їдає 60% всього медичного бюджету. Політтехнологи розраховують, що 20% виборців, яких «реформа» уряду пограбує першими, погоди на виборах не зроблять. Адже 80% виборців «реформа» образить або трохи пізніше, або не дуже сильно вдарить по кишені.
Однак і ціни на послуги поліклінік із 2020 року (після президентських і парламентських виборів) кусатимуть, як той злий собака.
У скільки в 2020 році нам обійдеться похід до районної поліклініки, зараз сказати важко – розрахунки тарифів, повторимося, МОЗ і уряд тримають у суворій таємниці. Отож, поки що ціни можна тільки прикинути на око, виходячи з деяких опосередкованих даних.
Так, у 10-й статті закону сказано, що «тариф на медичні послуги, пов’язані з наданням первинної медичної допомоги, складається з двох частин: ставки на оплату медичної послуги та ставки на оплату діагностичних послуг, у тому числі лабораторних досліджень». Є певна конкретика: тарифом «для визначення компоненту оплати праці медичних працівників є величина, що є не меншою за 250 відсотків середньої заробітної плати в Україні» (зараз це – 7,5 тисячі гривень). Щоб зрозуміти ціну, тут потрібен складний економічний розрахунок. Але й так зрозуміло: одні лише 250–300% середньої зарплати зроблять послуги такими дорогими, що лікуватися, мабуть, дешевше буде їздити в Польщу.
Словом, якщо вчора ви могли заплатити хірургу 100 «баксів», анестезіологу – 20 та ще 10 «зелених» – медсестрам, то з 2020 року лікування вам обійдеться в кілька разів дорожче. Якщо вчора ви могли віддячити терапевту шоколадкою чи коробкою цукерок, а то й просто скзати: «Дякую!», то у 2020-му доведеться заплатити за ГРЗ кілька сотень гривень.
І все це, повторимося, стане не стільки ціною «послуги», скільки нашою ціною за провальну економічну політику уряду.
У скільки це обійдеться селянам?
Ще гірші справи у мешканців наших сіл і невеликих райцентрів.
Тарифи у поліклініках для них будуть такими ж, як і для містян, а можливо – й трошки нижчими (бо передбачені певні коефіцієнти, які коригуватимуть тарифи).
А ось спеціалізована й високоспеціалізована медична допомога (послуги, які надають у лікарнях) обійдеться набагато дорожче. Адже МОЗ і уряд зібралися «оптимізувати» кількість лікарень у сільській місцевості, чи, кажучи людською мовою, різко зменшити, закривши їх майже у… всіх райцентрах. Скажімо, на всю Київщину залишаться три чи чотири лікарні, що й стануть «столицями» запроваджуваних урядом «госпітальних округів».
Отож, пощастить лише тим селянам, які живуть у медичних «столицях». На решту чекають додаткові витрати – щоб туди доїхати, привезти харчі родичу, який потрапив на лікарняне ліжко…
Не хочеться навіть говорити про те, що багато «гострих» пацієнтів ризикують просто не доїхати до «столиці». Бо ж – бездоріжжя, не вистачає «швидких», дефіцит пального… А про розвиток санітарної авіації в уряді й МОЗі мовчать, ніби води в рота набрали.
Що отримають медики?
Чимало медиків очікують на «реформу» з невимовним жахом.
У першу чергу постраждають вузькі спеціалісти: хірурги, лори ендокринологи, імунологи, травматологи, офтальмологи…
Чому? У МОЗі давно заявили, що чи не найбільша проблема вітчизняної медицини – це «перевиробництво» вузьких спеціалістів. Їх, мовляв, занадто багато. Отож, «вузьких» вирішено скоротити, запропонувавши людям перекваліфікуватися у сімейних лікарів, які мають стати фізичними особами-підприємцями й вести приватну практику.
– Це – відверта дурня! – говорит експерт Костянтин Надутий. – Європа «перехворіла» сімейними лікарями ще 60 років тому…
Дійсно, і дитині зрозуміло, що кращу меддопомогу нададуть медики у клініці з високотехнологічним обладнанням, а не сімейний лікар в орендованому й давно засидженому мухам напівпідвалі старого будинку. Клініка, де є всі необхідні реактиви, а не бідний Айболить зі стареньким стетоскопом на грудях і термометром у руці.
Всім, хто народився не сьогодні, чітко зрозуміло: скорочення вузьких спеціалістів – це спроба не покращити якість обслуговування, а зменшити бюджетні видатки, в цьому випадку – за рахунок масових звільнень лікарів…
Особливо багато скорочень станеться у сільській місцевості – у зв’язку з утворенням госпітальних округів, що передбачає ліквідацію величезної кількості ЦРЛ.
Медики дійсно отримають набагато більші зарплати. Тут усе вірно. Ось тільки ті, хто так гаряче ратує за «реформу», чомусь мовчать, що «добре» буде далеко не всім.
…Учора зустрів знайомих із Кагарлика. Чоловік – невропатолог, жінка – медсестра.
– Якими вітрами в Києві?
– На курси приїхали… Вчимо польську мову…
Виявилося, що в Польщі, знаючи про нашу «реформу», зняли всі обмеження щодо прийому на офіційну роботу не тільки лікарів, а й медперсоналу з України…
За прогнозами, «реформа Супрун» виштовхає з країни (у Польщу, Болгарію, Словаччину та інші країни) понад 40 тисяч наших медиків. А тим, хто стане сімейним лікарем, ніхто з колег не заздрить.
Але якщо «реформа» жодним чином не покращує якості медичної допомоги, погіршує доступ людей до неї і всупереч Конституції зробить із 2020 року майже всю меддопомогу платною та дуже дорогою, то навіщо ж її запроваджувати?
Ярослав ФАЛЬКО
На цю тему читайте також тут:
