Медична реформа: у Кагарлику ні хворі, ні медики нічого доброго від неї не чекають

У Кагарлицькій центральній районній лікарні, що на Київщині, хворі сплять на старих, брудних матрацах і подушках, укриваються драними ковдрами, харчуються за 8 гривень на день і витрачають на лікування від півтори до чотирьох тисяч гривень на тиждень.

Кагарлик – невеличке патріархальне містечко на Київщині, батьківщина авторки цих рядків. Порівняно із сусіднім Обуховом, де за останні десятиліття постали цілі масиви сучасних висотних будинків, тут, здається, нічого не мінялося протягом багатьох років. Хіба що ялини в центрі міста та біля споруди райдержадміністрації зміцніли, виросли, стали більш лапатими й пухнастими та на кількох двоповерхових будиночках з`явилися вивіски: “АТБ”, “Фора”, “Приватбанк”…

Проте молодий вітер змін повіяв і на Кагарлицький район, віддалений на майже 70 кілометрів від центру столичної області. Тут також обговорюють створення об`єднаних територіальних громад, медичну реформу, зокрема входження в Південний госпітальний округ із центром у Білій Церкві. Проте, на жаль, нічого гарного від цих перемін жителі Кагарличчини не чекають. У цьому переконалася і кореспондентка “Українського репортера”, яка побувала в центральній районній лікарні, поспілкувалася з її керівництвом, лікарями та пацієнтами.

Перше враження про районну медичну установу було непоганим. Звичайно, немає тут сучасних, з євроремонтом приміщень, обладнаних найновішою апаратурою. Проте в основному старі, одноповерхові будиночки різних відділень лікарні виглядають дуже ошатними, видно, що медицину в Кагарлику очолює господар.

– Наш головний лікар Віктор Миколайович Кулініченко подбав про те, щоб навіть старі будинки, яким уже понад 40 чи 50 років, а то й більше, відремонтували, вікна, двері, підлогу, де необхідно, замінили, облицювали стіни зовні для утеплення, – говорить Василь Лакатош, який працює заступником головного лікаря центральної районної лікарні з медчастини, а нині на час відпустки свого керівника виконує обов’язки головлікаря. – Звичайно, що лікарні значно допомагали представники місцевої влади та спонсори, але ж вони, на жаль, самі не прийдуть, їх треба знайти, переконати, добитися з їхнього боку згоди на підтримку, і якби не зусилля керівника лікарні, то нічого б цього не було.

Проте не все залежить від головного лікаря і місцевого керівництва. Як відомо, кошти на медичну діагностичну та іншу апаратуру виділяють з державного бюджету. Чим далі від центру – тим менше отримують її районні лікарні. За словами Василя Лакатоша, у лікарні є три рентгенапарати, і всі вони не лише морально застарілі (працюють за допомогою плівки), а й часто виходять із ладу.

– Ми постійно їх ремонтуємо, а на нові багато разів давали заявку в Департамент охорони здоров`я обласної державної адміністрації, обіцяють надати, але поки що лише одні обіцянки, – продовжує розповідати виконувач обов`язків головного лікаря. – А про апарати МРТ, комп`ютерної томографії вже й говорити не доводиться, адже ми розуміємо, що така апаратура надходитиме лише в центр госпітального округу, тобто в Білу Церкву.

Медичну реформу і рішення приєднати Кагарлик до Південного госпітального округу Василь Васильович вважає такими, що є нині не на часі. Кагарлицькі медики, знаючи, які на Київщині дороги, побоюються, що хворий може просто не доїхати до Білої Церкви. Крім того, за словами Василя Лакатоша, автомобілі швидкої старі, їм понад десять років, іхній стан ненадійний.

– Я вважаю: якщо вже й неможливо уникнути медичної реформи і поділу території на госпітальні округи, то хотілося б, щоб у Кагарлику, нехай і в меншій кількості, не на 150 ліжок, а хоча б на 50, все ж таки залишалися всі основні відділення: терапевтичне, неврологічне, гінекологічне, хірургічне, пологове, – говорить кагарлицький начмед.

Василь Васильович запевняє, що можливості для кваліфікованої медичної допомоги хворим Кагарлицького району в лікарні є, хоча, звичайно, їхній медичний заклад має низку типових для периферійної лікарні проблем. Насамперед, як і скрізь, бракує кадрів.

– Нещодавно пішов на заслужений відпочинок терапевт, якому було вже понад 70 років, а замінити цього фахівця ніким. Тож і залишається місце вакантним. Також потрібний лікар акушер-гінеколог.

Всі інші фахівці є, але це, в основному, люди хоч і працездатного, але все ж пенсійного віку. Через кілька років і вони змушені будуть піти. А молодь іти на роботу в Кагарлицьку лікарню не хоче – хто їде шукати собі кращої долі до Києва, хто стає сімейним лікарем, а в стаціонарному відділенні лікарні працювати важко і відповідальність велика, чого не скажеш про заробітну плату лікарів, – ділиться невеселими думками очільник кагарлицьких медиків.

Проте, за словами Василя Лакатоша, лікарня забезпечена необхідними медикаментами, сироватками – є від правця, сказу, щоправда, від зміїного укусу немає, але таких випадків у Кагарлику, на щастя, не було. Первинну допомогу в лікарні надають хворим безкоштовно, проте далі пацієнт, на жаль, змушений лікуватися за власний кошт. Хоча, як запевнив начмед, у лікарні є резервний запас ліків, які безкоштовно надають пацієнтам, у яких немає коштів на лікування.

Авторка цих рядків поспілкувалася з хворими, серед яких були і люди дуже літнього віку, і з мізерною пенсією, інваліди другої і першої груп, проте ніхто не сказав, що їх лікують за рахунок резервного фонду медзакладу чи хоча б зі знижками.

За порадою Василя Лакатоша кореспондентка “Українського репортера” насамперед побувала в неврологічному відділенні лікарні, адже воно вважається одним із найкращих у медичному закладі. І справді – це досить ошатний одноповерховий будиночок. Біля входу в будівлю – невеличка альтанка. Авторка цих рядків розговорилася з немолодою жінкою, яка на той час там відпочивала. Вона назвалася жителькою села Переселення Валентиною Петрівною. З`ясувалося, що її чоловік Григорій Іванович Клименко лікується тут від інсульту.

– Лікування дуже дороге, за 10 днів ми витратили 3000 гривень. Лише за 5 ампул необхідно заплатити 400 гривень. Народ просто кинутий на вимирання. Якби не діти, які нам оплатили лікування, не знаю, де б ми знайшли такі кошти, – бідкається жінка.

За словами Валентини Петрівни, люди тут працюють чуйні, і лікарі кваліфіковані, і кухарі. Проте що вони можуть зробити, адже в лікарні немає навіть найнеобхіднішого – мила, туалетного паперу. Простирадлам, подушкам, ковдрам уже, мабуть, піввіку, ліжка такі, що ось-ось розваляться. Кагарлицькі хворі ніколи не бачили в супі хоча б якогось шматочка м`яса, до каші навіть рибу ніколи не подають.

В одній із палат жінка годує з ложечки уже немолодого чоловіка. Вона назвалася Надією Миколаївною з Кагарлика.

– У мого чоловіка це вже третій інсульт. Ми тільки-но виписалися з реанімації. Ліки всі самі купуємо. Просила – хоча б тяжко хворим інвалідам дали якусь знижку. Так ні. Тож і витрачаємо 800–1000 гривень за день. А пенсія у нас з дідом по 1300 гривень – ось і живи як хочеш, – говорить жінка, а на очах у неї бринять сльози.

Молодий хлопець Олександр Зайченко з Черняхова потрапив у лікарню зі струсом мозку. Лежить тут п`ятий день. На щастя, за його лікування платить сестра. Хлопець не може сказати, скільки воно коштує, проте розуміє, що немало.

А ось пацієнт хірургічного відділення, що назвався жителем Кагарлика Ігорем, чітко зазначив:

– Я пройшов лікування підшлункової залози і за тиждень заплатив три з половиною тисячі гривень. Це при тому, що не користувався ліками аптеки при лікарні, бо тут вони дуже дорогі.

На вигляд пан Ігор – людина працездатного віку і середнього достатку. Можливо, для нього ця сума – не така вже й велика. А ось жінці зі Стайок, яка навіть не назвалася, можна лише поспівчувати.

– У мене тут в лікарні син лежить, епілепсія в нього. За чотири дні витратила чотири тисячі гривень. Не лише ліки за власний кошт купую, а й вату, бинти, шприци, крапельниці. Можливо, багатий і більше заплатить, а для мене це непосильно, – зізнається мати хворого чоловіка.

З усього видно, що ця жінка віддає за лікування сина останнє. Вдягнена вона в дуже стару, багато разів прану сукню, таке ж і взуття. І тут в авторки цих рядків цілком природно виникло запитання: а яким же таким малозабезпеченим треба бути, щоб нарешті отримати в лікарні ліки з резервного фонду, про який говорив виконувач обов`язків головного лікаря Кагарлицької ЦРЛ Василь Лакатош?

Трохи поодаль від хірургічного відділення в Кагарлицькій лікарні, в одноповерховому будиночку, розміщено терапевтичне. Біля нього затишно, зелено, ростуть квіти, стоять лавочки. На одній із них, на видному місці, висить… дуже брудний матрац, з усього видно, що він підмочений і виставлений, щоб просушитися.

– На цьому матраці померло вже, мабуть, чоловік із 150, – сумно жартує середнього віку чоловік.

Він назвався жителем села Тернівка Леонідом, інвалідом другої групи. Чоловік перебуває на плановому лікуванні. Витратив за раз, зайшовши в аптеку, 500 гривень. Проте не цей факт його турбує, а те, що у терапевтичному відділенні старі подушки і простирадла, драні ковдри, ліжка такі, що ось-ось розваляться. Ніби це не лікувальний заклад, а якийсь притулок для безхатченків.

Зайшовши в одну з палат терапевтичного відділення лікарні, авторка цих рядків побачила простору кімнату, тісно заставлену ліжками, застеленими старими-престарими ковдрами з дірками. Та й самі ліжка були такими, що й лягати на них страшно. Лише одне з них було зайнято пацієнткою. Це була немолода, дуже виснажена хворобою жінка, яка назвалася жителькою села Липовець Ніною Петрівною Руденко.

– Я лікуюся тут від анемії, – розповідає вона, – всі ліки свої, ось сьогодні дід приніс ампули для уколів на 1300 гривень.

Кореспондентка “Українського репортера” підмітила, що більшість пацієнтів Кагарлицької лікарні – літні люди. Але це не тому, що молодь в Кагарлику дуже здорова і не потребує лікарської допомоги. А тому, що її тут просто мало.

– Ось я приїхала в Кагарлик до травматолога, бо руку забила, – розповідає жителька села Слобода, 82-річна Марія Петрівна Литвин, – однак травматолог у відпустці, а іншого – немає. Ось так, ніхто не хоче тут жити, ніхто не хоче працювати ні в селі, ні в Кагарлику. Старі люди вимирають, а молодь шукає кращого життя.

Не лише медичним обслуговуванням, а й долею свого рідного Кагарлика стурбована і завідувачка неврологічного відділення Тетяна Володимирівна, яка навіть прізвища свого не схотіла назвати, бо говорила не як посадова особа, а як людина, якій справді болять негаразди краю, в якому вона народилася і працює.

– Триста років у нас працював цукровий завод, гримів далеко за межами Кагарлика, а то й України. І що тепер? Він – банкрут, розтягли завод усі, хто тільки міг, а людям тепер ніде працювати, ні за що жити, – ділиться своїми невеселими міркуваннями лікарка.

Що ж до медичної реформи, яку нині обговорюють і лікарі, і пацієнти, то, на думку завідувачки неврологічного відділення Кагарлицької ЦРЛ, нічого доброго вона не принесе ні медикам, ні хворим. Насамперед тому, що немає для цього достатньої матеріально-технічної бази. І певності, що вона буде, – також немає.

Алла ТОПЧІЙ

Про медичну реформу і стан медицини на Київщині читайте також тут:

тут:

і тут:

 

Алла ТОПЧІЙ

Журналіст “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

thirteen + 14 =