Медична реформа: Макарів отримає від неї… що з воза впало

На території Макарівської центральної районної лікарні на Київщині заростають бур`янами та деревами два недобудованих приміщення, в кількох будинках давно не було ремонту – старі стіни, підлога вкрита подертим лінолеумом (де-не-де є такі ями, що впасти можна), меблі епохи глибокого застою…

Проте це далеко не основна і не найнагальніша проблема макарівських медиків та їхніх пацієнтів… І тих, і тих турбує інше – Макарівський район чомусь угорі вирішили приєднати до Васильківського госпітального округу. А відстань між Макаровом і Бородянкою – 61 кілометр.

– Я з таким рішенням обласної влади змиритися не можу, у мене є свої міркування щодо цього питання, – сказав при зустрічі з кореспонденткою “Українського репортера” очільник макарівських медиків Олександр Рєзніков.

Макарів – типове невеличке, але дуже мальовниче містечко на Київщині. Відрізняється від інших хіба що величезною кам`яною постаттю священика, встановленою на пагорбі – на перехресті доріг при в`їзді в місто. Вона ніби вітає всіх гостей і мешканців Макарова. Так макарівці вшанували свого видатного земляка Данила Туптала, або ж митрополита Дмитра Ростовського – церковного діяча, вченого, письменника. По праву руку кам`яного святого трохи вгору пролягає дорога, яка веде до Макарівської центральної районної лікарні.

Головний лікувальний заклад мешканців Макарівщини – простора, але досить занедбана територія. Будиночки тут в основному одноповерхові, ніби прийшли у наш час з іншої епохи та й залишилися тут стояти як її німе свідчення. Але ось трохи подалі видніється новіша триповерхова споруда з червоної цегли. З`ясувалося, що це поліклініка. Таке враження, що колись навіть дбали про цю будівлю і скверик біля неї облаштували. Хоча тепер він нагадує зарослий лісок із здичавілими квітами. А під берізкою – якась напівзруйнована постать чоловіка з борідкою, що сидить у кріслі. Хтось відірвав цій скульптурі руку, ногу, понівечив обличчя. Хоча це зовсім не пам`ятник Леніну. А кому? Авторка цих рядків запитала у жінки в білому халаті, яка стояла поблизу будівлі поліклініки

Та відповіла, що точно не знає.

У приміщенні поліклініки кореспондентка “Українського репортера” побачила старі, обдерті стільці, підлогу з вибоїнами, стіни, яких давно не торкалася фарба. Молодий чоловік, який назвався Володимиром, мешканцем села Новосілки, розповів, що таким приміщення було ще дванадцять років тому, коли приходив сюди за направленням військкомату проходити комісію.

– Кошти, мабуть, на ремонт поліклініки все ж таки виділялися, але йшли за іншим призначенням – у кишеню керівництву, – висловив своє припущення Володимир.

На питання кореспондентки “Українського репортера” щодо медичного обслуговування в Макарові чоловік відповів, що він намагається сюди не ходити, бо далеко від села, де живе, але нині змушений привезти свою вагітну дружину. Простояли в черзі хтозна скільки та ще й заплатили 500 гривень за обстеження на якомусь спеціальному обладнанні.

До розмови про медичне обслуговування долучилася жінка, яка назвалася мешканкою Макарова Наталією Іванівною.

– Я – пенсіонерка, кошти в мене, зрозуміло, які, тож намагаюся вести такий спосіб життя, щоб не потрапляти до лікаря, – розповідає Наталія Іванівна, – проте, на жаль, мені часто доводиться супроводжувати в різні медичні заклади свого сина, який після ДТП став інвалідом першої групи. Допомогти йому, звичайно, важко, потрібна сучасна медична техніка, якої в Макарові немає, консультації вузьких спеціалістів, які приймають лише в Києві, але, щоб туди потрапити, потрібно взяти направлення в макарівських лікарів, а мені уже кілька разів з невідомих причин відмовляли в цьому.

Чоловік, який назвався Василем, жителем села Мотижина, сказав, що він інвалід другої групи, має серйозні ушкодження шиї та хребта, тож доводиться часто звертатися до невропатолога, обслуговуванням у лікарні задоволений, хоча і витрачає гроші на ліки.

– За півроку понад три тисячі пішло на лікування, – зізнається чоловік.

Кореспондентка “Українського репортера” побувала лише на території лікарні та в поліклініці, а вже виникло багато запитань, на які може відповісти лише очільник Макарівської ЦРЛ.

Адміністративний корпус розташувався трохи далі від поліклініки, в маленькому одноповерховому будиночку, який зовні, звичайно, непривабливий, проте всередині нагадує… лабіринт якогось дуже старого підвалу – стіни обдерті настільки, що видно червоні цеглини, фарби вони не бачили щонайменше півстоліття, стелі низькі і почорнілі від часу…

– Я працюю головним лікарем Макарівської районної лікарні з листопада минулого року, а й сам ще не можу ніяк звикнути до такого похмурого старого приміщення, – зізнається Олександр Рєзніков. – Мабуть, грошей не було в районі, щоб його відремонтувати. Проте, на мою думку, яка, можливо, й суб`єктивна, не хотіло щось змінювати в своєму стилі роботи і заохочувати до того підлеглих попереднє керівництво лікарні, яке звикло працювати по-старому, плисти за течією, щоб не позбутися свого комфорту і затишку. А змінити все одним махом неможливо. Крім того, що я і зараз не бачу активності з боку співробітників лікарні.

– Проте невідремонтовані й недобудовані приміщення – це не найголовніша наша проблема, – продовжує свою розповідь Олександр Веніамінович, – бентежить те, що в Макарівській ЦРЛ на 90 відсотків не вистачає кваліфікованих лікарів, медсестер, іншого персоналу. А прийняти їх на роботу ми не можемо, бо людей же треба забезпечити хоч якимось житлом, а в Макарові його немає.

Та, на думку головного лікаря Макарівської центральної районної лікарні, і з цим завданням можна було б із часом впоратися, якби чиновники вищих ешелонів влади не те, що допомагали макарівським медикам, а просто не заважали працювати.

– Макарів розташований всього лише за 24 кілометри від Бородянки. Ми давно вже співпрацюємо з центральною лікарнею цього району. Так, у них немає інфекційного відділення, а в нас є, то бородянських хворих везуть у Макарів, або під час санітарно-профілактичного оброблення приміщень пологового будинку ми обмінюємося з бородянцями своїми породіллями, – розповідає головний лікар Макарівської ЦРЛ. – А нашу районну лікарню чомусь приєднали до Васильківського госпітального округу. Таке рішення мені незрозуміле, і воно повністю руйнує всі наші задуми.

Олександр Рєзніков вважає, що Бородянську лікарню цілком слушно визначили центром одного з госпітальних округів Київщини. Звичайно, що Макарів на цю роль не претендує, як і на лікарню вторинної допомоги. Проте недобудовані чи занедбані приміщення, на думку очільника макарівських медиків, можна відбудувати, відремонтувати і використати за іншим призначенням – облаштувати в них реабілітаційний центр для людей, що оговтуються від тяжких хвороб, зокрема інфаркту чи інсульту, хоспіс для тих, хто вже не може сам себе обслуговувати тощо.

– На Макарівщині проживають всього 37 тисяч осіб. І цих потенційних пацієнтів цілком без будь-яких наслідків можна від`єднати від Василькова і прикріпити до Бородянки, – говорить пан Рєзніков.

На жаль, чомусь це вочевидь раціональне рішення не спало на думку тим, хто формував госпітальні округи на Київщині. Чомусь представники обласної влади “забули” запитати в місцевих медиків і жителів Макарівського району, до кого їм зручніше приєднатися.

Головний лікар Макарівської центральної районної лікарні планує порушити це питання на госпітальній раді, перед місцевим і обласним керівництвом.

Алла ТОПЧІЙ

На цю тему читайте тут:

• Обухівська лікарня: обдерті, поїдені грибком стіни…
• Що таке медична реформа і чи врятує вона від смерті
• Як простому українцю не померти від інфаркту?
• «Що таке медична реформа і чи врятує вона від смерті». Сердиті коменти читачів “Українського репортера”
• У Броварах тріщить по всіх швах будівля дитячої лікарні
• Райради Київщини просять губернатора Горгана втрутитися в медреформу
• Верхова Рада дозволила реорганізувати медзаклади у підприємства

Like