Що таке медична реформа і чи врятує вона від смерті

Кажуть: варто створити госпітальні округи, один із базових елементів реформи від МОЗу, і всі ми заживемо, як при комунізмі. Всі нарешті отримають якісні, своєчасні, доступні й порівняно недорогі медичні послуги. Повіримо?

Реформам – «агресивний маркетинг»!

Автори всесвітньо відомого бестселера «Маркетингові війни» Ел Райс і Джек Траут описували стратегії просування на ринки збуту товарів і послуг, як військові маневри, і наше оновлене Міністерство охорони здоров’я, пропонуючи суспільству певний набір реформ у медичній галузі, сьогодні діє в дусі порад саме цих гуру світового маркетингу.

Сайти МОЗу та Центру підтримки реформ забиті «рекламними» статтями, автори яких не втомлюються твердити: варто створити госпітальні округи, один із базових елементів реформи від МОЗу, і всі ми заживемо, як при комунізмі. Всі нарешті отримають якісні, своєчасні, доступні й порівняно недорогі медичні послуги.

Але найбільше уваги – аргументам тих, хто проти, «конкурентам» (говорячи словами маркетологів).

Тут все – у дусі «маркетингових війн». Тих, хто проти, оголосили міфотворцями (читайте статтю «П’ять міфів»), противниками реформ, які й далі прагнуть таємно «пиляти» бюджетні кошти. Людьми, які психологічно бояться перетворень на краще. Генетичними шкільними двійочниками, які чомусь протестують, самі не розуміючи, від якого відмовляються щастя…

Не втомлюється говорити про реформи сама пані міністерша. Яскраво спалахнула нова «зірка» – новопризначений заступник міністра Павло Ковтанюк, здається, зараз – головний маркетолог МОЗу. Дружно проголошують анафеми критикам реформи депутати з правлячої коаліції. Словом, ідея госпітальних округів «просувається на ринок збуту» за всіма правилами «агресивного маркетингу».

Але що насправді?

«Госпітальна» революція

Якщо раніше кожен район міста мав свої поліклініку та лікарню, а кожен сільський – центральну районну лікарню (далі – ЦРЛ), де надавали весь спектр медичних послуг, то зараз пропонують «ущільнитися».Територія кожної області має бути розділена на госпітальні округи, «кордони» яких не обов’язково збігатимуться з межами адміністративних районів, і в «столицях» цих округів мають запрацювати такі медичні заклади.

Лікарні інтенсивного лікування (далі – ЛІЛи-1) першого (базового) рівня, які надаватимуть планову спеціалізовану, консультативну та медичну допомогу.

2. Лікарні інтенсивного лікування другого рівня (ЛІЛи-2), які цілодобово надаватимуть спеціалізовану медичну допомогу.

Такі ж округи створююють у великих містах. Основні критерії поділу території міст і областей на госпітальні округи такі. Перш за все в окрузі має проживати не менше 120 тисяч мешканців. Доїхати до медичної «столиці» з найвіддаленішої точки округу можна щонайдовше за 60 хвилин. Межі округів, як увесь час підкреслюють у МОЗі, встановлює виключно місцева влада.

Кількість госпітальних округів у кожній області, наголошують у міністерстві, має бути «оптимальною», їх має бути стільки, скільки «потягнуть» бюджети районів. Колишні ЦРЛ і відомчі медичні заклади, як обіцяють у МОЗі, не закриватимуть – просто «замість невеликих, мало завантажених, погано оснащених лікарень будуть створені інші медичні заклади (центри реабілітації для тисяч учасників АТО, діагностичні центри, хоспіси). Усе це та низка інших реформ, обіцяють у МОЗі, значно підвищать якість медичного обслуговування.

«Бунт» на батьківщині прем’єра

На місцях пропозиції МОЗу викликали здебільшого негативну реакцію. На Волині народні депутати Ірина Костанкевич та Ігор Гузь різко розкритикували і обласне начальство, і мозівське за поділ області лише на три госпітальні округи. На Київщині, де планують створити чотири округи зі «столицями» у Білій Церкві, Боярці, Вишгороді й Броварах, збунтувалися голови вже доброго десятка районних рад. Вони звернули увагу на те, що рішення по округах приймалися без обговорення на місцях, не враховуючи думки фахівців, а рішення МОЗу й узагалі назвали діями формальними й безсистемними.

Більше того, голови районних рад Київщини вважають, що подібна реформа «може призвести до остаточної руйнації системи охорони здоров’я в сільських районах». А створення ГО, на їхнє переконання, – не більше, ніж черговий «експеримент із виживання», який може остаточно зруйнувати систему охорони здоров’я.

Але найбільше критики на адресу Кабміну та МОЗу пролунало на батьківщині прем’єр-міністра. У січні, після бурхливих обговорень мозівської ініціативи, тут навіть закликали Кабінет Міністрів скасувати постанову про створення госпітальних округів. Словом, критики не бракує. І всім, хто «в темі», зрозуміло чому.

Схема «реформи»

На відміну від міністра Квіташвілі, який пропонував «американську модель» охорони здоров’я, нова очільниця МОЗу не стала вигадувати велосипед і сміливо продовжила справу… Акимової-Богатирьової часів сумнозвісного Азарова.

Тоді «реформи» стартували з реалізації пілотних проектів у Вінницькій, Дніпропетровській і Донецькій областях та в Києві. Перетворення розпочали з розподілу районних поліклінік на підрозділи первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) і вторинної (спеціалізованої) – консультативно діагностичних центрів (КДЦ).

Необхідність такого кроку пояснювали тим, що працівники первинної ланки роботою перевантажені, а зарплати у них – маленькі. Передбачалося, що дільничні терапевти укладатимуть з пацієнтами угоди, і заробітна плата працівників ПМСД залежатиме від кількості пацієнтів, які обслуговує терапевт. Тоді-то вперше й пролунало: «Гроші мають ходити за пацієнтом» (зараз цю фразу, наче казкове заклинання, повторює заступник міністра МОЗу Павло Ковтанюк).

Зате констатувалося «перевиробництво» спеціалістів вузького профілю. За задумом, частина з них мали перекваліфікуватися – стати сімейними лікарями. «Реформатори» переконували: ці спеціалісти залюбки працюватимуть приватними сімейними лікарями.

Та не так сталося, як гадалося. Реформи буксували. На Вінниччині та Дніпропетровщині не обійшлося без скандалів і безжальних розправ із небажаними. Повністю провалився «план» із «виробництва» сімейних лікарів, особливо – приватних. Навіть у Києві ризикнули стати підприємцями, здається, тільки троє лікарів, та й ті виявилися приїжджими – з Донеччини. І вже тоді фахівці й експерти доводили, що пропоноване – це що завгодно, тільки не реформи.

Але уряд Азарова так кудись поспішав, що МОЗ навіть не став робити якісь узагальнення, пілотні проекти оголосили цілком успішними й швиденько розповсюдили «передовий досвід» на всю країну. Отож, якщо ви, шановні читачі, зараз стоїте в черзі в поліклініці, то знайте, що стоїте не в поліклініці, а в ПМСД…

Тоді ж, ще 24 жовтня 2012 року, Азаров підписав постанову Кабміну, якою передбачалося створення госпітальних округів в областях, де проходили пілотні експерименти.

В азаровській постанові справжньою «фішкою» став останній, восьмий пункт. Він говорив: фінансування ЛІЛів у всіх трьох «пілотних» областях «здійснюється з обласних бюджетів», а в Києві – з міського бюджету. У чому ж полягала логіка цих «реформ»? Щоб зрозуміти її, треба згадати про головну проблему нашої системи охорони здоров’я.

«Рецепти» від «хвороби»

Слово «реформа» буквально означає «оновлення форми» (якоїсь установи, управління галуззю, суспільно важливої системи тощо). Реформи мають покращувати, дати стимул для розвитку, зробити систему ефективною.

Хронічна хвороба нашої системи охорони здоров’я – фінансування галузі за так званим залишковим принципом, постійна нестача коштів. Отже, для того, щоб забезпечити європейську якість медичного обслуговування, зробити медичні послуги доступними й своєчасними, перш за все треба створити ефективну інвестиційну модель фінансування нашої медицини. «Рецепти» – відомі.

Ця модель – система загальнообов’язкового медичного соціального страхування.

За останні 15 років у Верховній Раді реєстрували вже чортову дюжину законопроектів, прийняття яких мало дати зелене світло соціальному страхуванню. Однак лише один із проектів (у 2010 р.) зумів пройти тернії першого читання, та й той потім десь благополучно загубився.

Наша країна сьогодні – єдина в Європі держава, де немає соціального медичного страхування. Навіть найбідніші країни Старого Світу – Албанія та Молдова вже давно ввели в системі охорони здоров’я інвестиційну модель. Ми – ні. Результат – передбачуваний.

Як розповідає перший заступник Комітету ВР з питань охорони здоров’я, народний депутат Оксана Корчинська, передбачені бюджетом на 2017 рік 52–54 мільярди гривень – просто мізерія, бо понад 70% цієї суми іде на зарплату медперсоналу та сплату медзакладами комунальних послуг.

Це – зараз. Але грошей на медицину не передбачалося й за прем’єрства Азарова. Всі кошти «пішли» в офшори.
У той час, коли навіть Албанія та Молдова вводили соціальне страхування, ми, як завжди, пішли «другім путьом».

Сенс «реформ»

Звичайно, відмова від фінансування галузі за принципом «кожній сестрі – по серзі» та спроба прив’язати зарплати медиків до обсягу реально наданих медичних послуг – це, мабуть, ідея слушна. Бюджетні кошти мають «працювати» ефективно. Але ж це – не реформа!

Реформа полягає в тому, щоб створити такий інвестиційний механізм, який би дозволив поступово підвищити зарплати медиків до одних із найвищих у країні, дати галузі новітні технології, найсучасніше медичне обладнання, повністю забезпечити хворих лікарськими препаратами тощо. У підсумку – створити ефективну систему охорони здоров’я.

Але такі плани існували хіба що на папері й були суто вербальними. На порядку денному стояли тільки проблеми так званої «оптимізації».

А ідеї перекласти фінансування госпітальних округів виключно «на плечі» місцевих бюджетів – це вже навіть не оптимізація, а крик: «Караул! Потопаємо! Рятуйся, хто як може…». Тобто порятунок тих, хто тоне, – справа рук самих потопаючих.

Словом, всі «реформи» галузі часів «великого» Азарова звелися до банальної економії тих мізерних коштів, які Рада виділяла на охорону здоров’я. Влада діяла за принципом: оскільки більше коштів на медицину, ніж є, ніколи не буде, то ми помізкуємо не над тим, як збільшити обсяги фінансування системи охорони здоров’я, а над тим, як… узаконити дефіцит бюджету в галузі.

«Реформатори» від Партії регіонів утекли з країни, і, здавалося, разом із ними канули в Лету й сумнівні підходи до вирішення суспільно важливих проблем країни.

Реанімація «реформи»

І як же здивувалися фахівці, коли нова команда МОЗу на чолі з Уляною Супрун не придумала нічого кращого, ніж просто крок у крок повторити всі «реформи» часів Януковича-Азарова.

Знову все зводиться до банальної «оптимізації». Про те, що й нові «реформатори» не мають на увазі нічого іншого, ніж бажання зекономити, говорить навіть текст урядової постанови, підписаної паном Гройсманом.

Так, пункт 3 постанови КМУ «Порядок створення…» передбачає «ефективне використання бюджетних коштів, що спрямовуються на забезпечення фінансування вторинної медичної допомоги». Медичні заклади будуть надавати послуги тільки «в межах договорів про надання медичної допомоги з головним розпорядником бюджетних коштів».

Просто безпорадна фраза звучить у пункті 4: виявляється, формування госпітальних округів здійснюється на основі принципу «забезпечення максимально можливої якості медичної допомоги за умов раціонального та ощадливого використання бюджетних коштів».

Депутати з провладної більшості у ВР не втомлюються розповідати нам про комунізм і манну небесну, що посиплеться на нас, грішних, відразу ж після створення госпітальних округів. Але ось вона, правда! Коштів немає. У найближчий час додаткових надходжень не передбачається. Та й звідки ж їм узятися, якщо в останні 20 років у нас в країні єдина стала економічна тенденція – це перманентна «втеча капіталу»? Отож, головне – «раціонально та ощадливо» використовувати ті крихти, які на бюджет галузі ще знаходяться.

Дивно звучить і теза однієї з пропагандистських статей, розміщених на сайті МОЗу. Критикуючи тих, хто піддає сумніву доцільність створення ГО, автори тексту пишуть: «Створення потужної лікарні в кожному районі – це утопія та нераціональне використання коштів». Як бачимо, самі «реформатори» не вірять у зрушення на краще. А тому й закликають, власне, до того, що на Київщині визначили, як «гуртовий порятунок» того, що від медицини в сільських районах ще залишилося.

Ну а провладні депутати останніми днями як з цепу зірвалися – так розхвалюють «реформи» від пані Супрун і взагалі несуть ахінею.

Один на 112-му каналі довго торочив про те, що люди, мовляв, і так усім лікарям платять, то варто це легалізувати. А представник Чернігова – добродій Сергій Березенко панацеєю для сільської місцевості назвав перехід лікарів на приватну форму обслуговування пацієнтів. Депутат певен – так сільські лікарі зароблятимуть «неймовірні гроші!».

Приватні лікарні й приватні лікарі – не більше, ніж форма конкуренції. Приватники, конкуруючи, мають надавати послуги на порядок, а то і два якісніші, ніж у муніципальних закладах. Коли ж на селі все зробити приватним, конкуренції не буде, і сільські бабусі й дідусі залишаться біля розбитого корита.

І це добре, коли дехто з лікарів зароблятиме «неймовірні гроші». Але ж хіба в цьому сенс справжньої реформи? Але й це ще не все. Чи запрацюють госпітальні округи? Фахівці зауважують, що молода команда Уляни Супрун, наполягаючи на радикальних пертурбаціях, поставила воза попереду коня.

Якщо на повному безгрошів’ї госпітальні округи й зможуть допомогти медицині на селі елементарно вижити, то починати треба було все ж з іншого.

Госпітальні округи нічого не дадуть, твердять фахівці, бо їх ефективному функціонуванню заважатимуть три суворі чинники:

  • невирішені питання з медичним транспортом;
  • невирішене питання логістики;
  • тотальне зубожіння населення (особливо – на селі).

Зрозуміло, що не МОЗ дає старт реформам, а Верховна Рада. Це депутати мають прийняти революційний закон про загальнообов’язкове медичне страхування, що дозволить увімкнути інвестиційні процеси у сфері охорони здоров’я.

А Уляна Супрун і Павло Ковтанюк мають вийти на трибуну й заявити чесно:

– Шановні співгромадяни, коли почнуться реформи – спитайте у депутатів. А поки у них нічого не виходить, треба якось нам та й нашкребти пару копійок на підтримку штанів, бо коли їх нациганити не вдасться – нам капець! Ми – за ПМСД, КДЦ, ЛІЛи, госпітальні округи та жорстку економію коштів… Якщо в когось є кращі пропозиції, просимо озвучити…

Отож, перш ніж «нарізати», наче святковий пиріг на день народження, госпітальні округи, може, варто спочатку провести публічні громадські слухання? Уважно вислухати пропозиції фахівців?

Інесса КОВАЛЬЧУК

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

На цю тему читайте також:

Райради Київщини просять губернатора Горгана втрутитися в медреформу

Верхова Рада дозволила реорганізувати медзаклади у підприємства

Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − 7 =