Міністерство соціальної політики, Міністерство економічного розвитку та торгівлі, Міністерство фінансів, Державна служба статистики та Національна академія наук затвердили нову методику комплексної оцінки бідності. Про це йдеться у спільному наказі відомств. Методика передбачає визначення трьох груп критеріїв оцінки бідності.
Перша група – основні монетарні критерії бідності. Сюди відносяться:
- сукупні еквівалентні видатки особи нижче 75% медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних видатків;
- сукупні еквівалентні видатки особи нижче фактичного (розрахункового) прожиткового мінімуму в середньому на душу населення;
- загальні еквівалентні доходи особи нижче фактичного прожиткового мінімуму в середньому на душу населення;
- загальні еквівалентні доходи особи нижче законодавчо встановленого прожиткового мінімуму розраховуючи на місяць у середньому на одну людину.
Для основних монетарних критеріїв бідності розраховуються наступні показники:
- сукупний дефіцит доходу бідного населення;
- середній дефіцит доходу бідного населення;
- глибина бідності.
Друга група – інші монетарні критерії бідності. Сюди відносяться:
- еквівалентні видатки особи нижче межі бідності, визначеної ООН для країн Центральної й Східної Європи як гривневий еквівалент 5,05 долара відповідно до паритету купівельної спроможності;
- середньодушові еквівалентні доходи особи нижче 60% медіанного рівня середньодушових еквівалентних доходів за шкалою еквівалентності Європейського Союзу.
Третя група – немонетарний критерій бідності. Сюди зараховують наявність у домогосподарствах через нестачу коштів 4 з 9 ознак депривації – скорочення або повне позбавлення можливості задовольняти основні потреби.
За методологією ЄС до ознак депривації відносяться:
- наявність у домогосподарства заборгованості з виплати іпотечного кредиту або орендних платежів;
- рахунків за комунальні платежі;
- платежі за придбання товарів і послуг на виплату або інші платежі за кредитами;
- неспроможність домогосподарства оплатити тижневу щорічну відпустку не вдома;
- неспроможність платити за підтримку належної температури в житлі;
- неспроможність платити за споживання страв з м’ясом, курятиною, рибою (або їхнім вегетаріанським еквівалентом) через день;
- неспроможність платити несподівані фінансові видатки за рахунок власних ресурсів (у розмірі законодавчо встановленого прожиткового мінімуму розраховуючи на місяць у середньому на одну людину);
- неспроможність дозволити собі мати телефон (у тому числі мобільний), кольоровий телевізор, пральну машину й автомобіль.
