Пам’яті митця: кобзар Жданкін одним з перших наважився публічно виконати гімн України (+відео)
В автокатастрофі 2 вересня загинув відомий український кобзар Василь Жданкін. Він одним з перших наважився публічно виконати у пізні радянські часи гімн України на фестивалі “Червона рута” (див. відео). Василю був 61 рік.
Трагедія сталася у рідному для Василя Кременці, що в Тернопільській області. Як розповідається на сторінці у Фейсбуку Типовий Кременець, “останніми роками співак облюбував їзду на скутері, його часто можна було побачити в місті чи дорогою на дачу, якою так пишався, адже природа там була нерукотворної краси.
2 вересня 2019 року, о 19.05 годині вечора, він виїжджав із бічної на головну дорогу, де машина збила його на смерть. Василеві в травні сповнився 61 рік, був у розквіті творчих і життєвих сил, перебував на мистецькому пікові… Здавалося, що його життєвий стержень і його висока духовність та кремезна статура матимуть запас принаймні на понад 100 земних років… На все воля Божа…
У підручниках з історії України Василь Жданкін завжди фігуруватиме, як перший виконавець майбутньої головної пісні країни на великому концерті. Надзвичайно на той час забороненої – нашого гімну «Ще не вмерла Україна!» В дуже драматичний момент вона ним була на фестивалі ”Червона рута” у вересні 1989 року заспівана. У серці кожного, хто бодай раз зазнав розкоші від зустрічі з його неповторним тембром, хто, хоча б на мить, оцінив щире золото його інтонацій і хто, хоч подумки, зміг пережити з Василем Жданкіним незагоєний душевний біль незліченних поколінь князів та гречкосіїв, козаків і священиків, воїнів і поетів за несправдженою українською мрією, співак посідає особливе місце. У його житті було багато випадкових, але надзвичайно цікавих, колоритних і доленосних історій, про які можна писати книжки.
Народився Василь Жданкін на Кубані. Разом з батьками дворічним переїхав у село Білокриниця (неподалік Кременця), що на Тернопільщині. Змалечку полюбив народний спів. Згодом дитячий, а пізніше й юнацький слух звабили всесвітньо відомі Робертіно Лоретті і Маріо Ланца. У пошуках самого себе вчився на єгеря, потім на хорового диригента. Але доля розпорядилася так, що став кобзарем. Свій багатогранний талант сповна розкрив у львівському театрі “Не журись!”.
Його зірковий час припав на першу “Червону руту” 1989 року, де отримав гран–прі фестивалю. Щоправда, до останнього свого дня Василь був переконаний, що ця нагорода належить Віктору Морозову, не лишень його землякові, а й троюрідному братові, який відіграв величезну роль у житті співака.
Після Чернівців Василь став ледь не національним героєм. Згодом упродовж довгих семи років займався ”івановщиною”, доки йому старець–чернець у далекому німецькому Мюнхені не відкрив очі, що це один із проявів сатанізму. Щоб пережити ”зіркову хворобу” і знову стати на ноги, якийсь час столярував при жіночому монастирі й співав у церковному хорі. Протягом шести років узагалі не співав через певні внутрішні протиріччя, апатію та депресію. Не ладилося й сімейне життя. Але, на щастя, у вірі в Бога знайшов себе і своє місце в житті. До остатку шалено тішився своїми дітьми – Христинкою і Настею, дружиною Іриною, внуками. І хотів, хотів співати…”
“Тридцять років тому заспівати публічно «Ще не вмерла Україна…» – було громадянським подвигом, а «Слава Україні!» точно не звучало так звично, як це є зараз.
Але сила мрії та сила любові до України зробили неможливе – можливим. Бо вони долають навіть смерть.
Загиблому Кобзареві Василю – вічна пам‘ять і вічний спокій”, – написав на сторінці у Фейсбуку архієпископ Євстратій Зоря.
Світлини з допису Михайла Маслія
Відео із сторінки Вагон-ресторан “Свідки П’ятого Універсалу”:
https://www.facebook.com/vagonchyk5/videos/418122962141713/
