“Ігор наче прощався”: розповідь колишньої дружини загиблого бортпровідника МАУ
В Україні 9 січня оголошено днем жалоби за жертвами авіакатастрофи в Ірані. Як відомо, український пасажирський літак авіакомпанії МАУ, що виконував рейс з Тегерана до Києва, зазнав аварії вранці 8 січня.
Одним із перших серед загиблих прозвучало прізвище старшого бортпровідника Ігоря Матькова. Коли вранці 8 січня тільки стало відомо про катастрофу українського літака, батьки 34-річного Ігоря тут же приїхали в аеропорт «Бориспіль». Мама бортпровідника розповіла, що у неї було погане передчуття.
А колишня дружина Ігоря Матькова, Христина, з якої він підтримував дружні стосунки, розповіла «ФАКТАМ», що сам Ігор теж не хотів летіти тим рейсом, хоча вже не раз літав в Тегеран. Увечері 7 січня Ігор, вже перебуваючи в літаку, дзвонив рідним і довго з ними розмовляв – наче хотів попрощатися.
– Він навіть зателефонував моєму синові Альоші і поговорив з ним про навчання, про те, щоб він мене слухався, – розповіла Христина. – Це мій син від першого шлюбу, але Ігор був йому як батько. Для мене Ігор теж рідна людина. У минулому році ми розлучилися, але зберегли дружні стосунки. Ми кожен день спілкувалися, листувалися. Часто зустрічалися, Ігор привозив мені гостинці з різних країн, … 7 січня теж спілкувалися. Вранці він їздив в Козелець Чернігівської області, щоб привітати батьків з Різдвом. Ігор сам родом з Козельця, але вже давно живе в Києві. А його батьки залишилися в Козельці, мама там працює операційною сестрою в районній лікарні. Вдень 7 січня Ігор писав, що у нього все добре.
А ввечері Ігор зателефонував мені вже з літака. Вони ще були в Києві і повинні були вилітати в Тегеран. Я запитала, чи багато людей в літаку. Ігор відповів, що з Києва до Тегерана летить мало пасажирів, а ось назад повертатиметься повний літак. Де вони будуть відпочивати – в літаку або в готелі- Ігор тоді ще не знав. Він зізнався, що не хоче летіти. Цього рейсу з самого початку не було в його розкладі. Ігор мав летіти до Барселони, але потім щось змінилося і йому поставили в розклад Тегеран … «Уявляєш, там уже ракети націлені, а ми туди летимо» – говорив. Я говорила йому не накручувати себе, хоча сама страшенно хвилювалася.
Увечері 7 січня Ігор сказав, що, коли повернеться, хоче піти з моїм сином на каток … Потім згадав, як сам в дитинстві навчався кататися на ковзанах, ми посміялися … Ми з ним говорили так довго, що у нього навіть розрядився телефон. Але як тільки Ігор знайшов зарядку, він знову передзвонив. Це було трохи дивно – зазвичай, якщо він і дзвонив з літака, розмови були короткими, суто по справі. А тут йому начебто хотілося встигнути наговоритися … Або він, щось передчуваючи, так з нами прощався. Тому що в той вечір він подзвонив і моєму синові теж. Я попросила Ігоря, щоб він, як тільки повернеться до Києва, відразу мені про це написав. Чекала, що, коли я прокинусь, знайду від нього повідомлення. Але вранці 8 січня я знайшла шість пропущених дзвінків від його мами. Дуже здивувалася, адже ми з нею практично не спілкувалися. З жахом подумала, що, напевно, щось трапилося – чи теракт, або захопили заручників … Передзвонила, а вона сказала мені: «Наш Ігор розбився». Їй про це повідомила старша дочка, яка живе в Америці. Дізнавшись з новин, що в Тегерані розбився український літак, вона передзвонила батькам і запитала, куди на цей раз полетів Ігор. А виявилося, якраз в Тегеран …
Вчора мамі Ігоря пропонували летіти до Ірану. Я її відмовляла. Ігоря вже не повернути, а що їй, з її слабким здоров’ям, робити в країні, де йдуть бойові дії? Ми вже нічого не можемо змінити. Я весь час думаю про те, що повинна була умовити його відмовитися від цього рейсу. Адже ми розуміли, як там зараз небезпечно. Я весь час про це думала. Навіть коли він літав в інші, безпечні країни, кожен раз молилася, щоб літак долетів і нічого не сталося. Ігор літав дуже часто, у нього було по п’ять рейсів на тиждень. Він дуже любив небо, авіацію … Не можу сказати, що йому подобалося бути бортпровідником. Він давно вже переріс цю роботу. Ігор навчався на пілота, вже отримав ліцензію і шукав роботу. Він буквально жив небом. Ми з ним навіть познайомилися в літаку. 12 січня десять років тому я поверталася до Києва з Риму, а Ігор був в літаку бортпровідником. З тих пір протягом дев’яти років він 12 числа кожного місяця дарував мені квіти. Незважаючи на те, що ми розлучилися, Ігор продовжував мене підтримувати – і з вихованням сина, і коли важко захворіла моя мама. Він був дуже доброю людиною. Не міг пройти повз бездомного або хворої тварини – відразу його забирав, доглядав і шукав йому будинок. Поки ми жили разом, він так врятував як мінімум шість котів. Він був моїм найкращим другом. І я, напевно, ще не усвідомила, що його більше немає.
