“Триповісник” – інтелектуальна жіноча проза від Тетяни Сидоренко
Які вони, жіночі голоси в новітній українській літературі? Жіноча проза – це аж ніяк не якісь там синтименти чи жалісливі описи. Це – життєва правда, аналітичне мислення, це іронія і… пошуки відповіді на питання: “Що таке щастя?”… Про жіночу прозу Тетяни Сидоренко розмірковує письменник Сергій Дзюба.
Нова книжка Тетяни Сидоренко «Триповісник» містить у собі три різні за тематично-образним наповненням повісті: «Чечевиця», «Балувана Галя», «Тамарка й курка». Поціновувачі сучасної української прози мають чудову можливість насолодитися відбірним художнім словом, глибинною мотивацією й унікальним авторським стилем, взявши до рук це видання.
Книга є достойною відповіддю на збаналізоване сприйняття поняття «жіноча проза». Деякі читачі й критики традиційно очікують від так званої «жіночої прози» сентиментів, сльозогінних спогадів, жалісливих описів, прямих та завуальованих нарікань на долю, країну, чоловіцтво, жіноцтво (обов’язково стражденне й злиденне) і т.д., і т.п. Жодного із перелічених означень у «Триповіснику» немає. Та й бути, мабуть, не може, оскільки всіма своїми творами, найвідоміші з яких є «Ігри з Іваном», «Ольга, дружина Пікассо», авторка презентує себе аналітично мислячою, самоіронічною та високоосвіченою письменницею, справжнім знавцем усіх глибин рідної мови.
Саме мова для Тетяни Сидоренко є, власне, тим будівельним матеріалом, на якому структуруються сюжет, композиція, характеротворення.
Інтертекстуальна повість «Чечевиця» на ідейно-тематичному та образному рівнях глибоко занурена в Книгу Буття Святого Письма, зокрема в найвідомішу біблійну оповідь про чечевичну юшку. Цей ветхозавітний сюжет розповідає, звісно, не про найуживанішу в світі страву – звичайну юшку. Це – розповідь про людський характер та різноманітні обставини, які його моделюють, активно й часто несподівано впливають на його формування, до того ж, не лише в позитивному сенсі.
На прикладі трьох умовно головних персонажів – біблійного Ісава, сучасного редактора й сучасної викладачки вишу – авторка розкодовує образ чечевиці як метафоричного еквіваленту людської продажності. Повість вражає знанням життєвої правди та вмінням переплавляти її в бездоганні літературні епізоди, сюжетні відгалудження й охудожнені причиннєво-наслідкові зв’язки, витриманою авторською взаєморівновагою між внутрішнім космосом та зовнішнім хаосом.
Повість «Балувана Галя» – це жорсткий, подекуди навіть безпощадний текст, своєрідна відповідь на тривіальне питання: що таке жіноче щастя? В анотації до повісті закладена інтрига: «Прочитавши цей текст, кожна жінка відчує себе щасливою». Персонажниця – абсолютно щаслива людина. Бо вже давно збагнула: ніхто й ніколи не обіцяв їй бути щасливою. І безліч проблем та суперечностей буття від цього усвідомлення відпадають самі по собі. Бо велика внутрішня робота, в тім числі й перетворення негативу на позитив, – уже давно в минулому часі. Персонажниця, журналістка за фахом, досягла свого найвищого фемінного статусу, перебуваючи в якому, вона тільки й чує навколо себе: «Наша Галя – балувана». Щоправда, простудіювавши Камю й Шопенгауера, Бердяєва й К’єркегора, вдома вона спілкується лише з кішкою. Бо більше ні з ким.
У «Тамарці й курці» також ідеться про щастя та його пошуки. Текст не позбавлений художнього впливу Маркеса, Воннегута і навіть самого Остапа Вишні, котрі писали в манері «сміх крізь сльози». Через типові ситуації, впізнавані óбрази прочитується найвідоміше й водночас найзаповітніше людське бажання – бути щасливою. Це хороше бажання.
Книжка читається легко й лишається в пам’яті надовго. Тож доброго вам прочитання.
Сергій ДЗЮБА,
президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України
