Народний артист Анатолій Гнатюк: “Де б я не був — навіть у найвіддаленішому селі – без “Смереки” не обійтися” (+відео)
Сьогодні день народження святкує улюбленець публіки, знаний майстер сцени, популярний співак Анатолій Гнатюк.
“Український репортер” вирішив нагадати свої розмови з народним артистом України.
Про мистецтво і політику.
– Ми живемо в такий час, коли неможливо бути поза політикою, – вважає Анатолій Васильович. – Він – дуже важкий для країни, утім, це ще й час нових можливостей, час героїв. Тому митці – письменники, драматурги, режисери, актори – мають гостро відчувати його.
Мистецтво має бути сьогодні особливим. На мою думку, не варто бідкатися за горнятком кави про те, що чогось там не встиг зробити, що даремно минули твої роки… Тому, коли чую подібне, й кажу: нині є всі можливості проявити себе, будь ласка! Зараз — якраз той період, коли треба рятувати Батьківщину.
Про рецепти боротьби з корупцією.
– А таких рецептів немає! Бо якби були, то я став би… президентом (Анатолій Васильович посміхається. – Ред.). Тема підкупу, зради, до речі, дуже гостро звучить у п’єсі «Кафе «Республіка», яку написав мій син Богдан, драматург, режисер.
Я граю у цій виставі лідера політичної партії Теплицького. І от Богдан зауважує, що потрібно масштабніше мислити — глибинно -, аніж розмова про якісь прості корупційні речі між двома героями п’єси. Адже скількох наших політиків вже підкупили! І вони пішли на це! За тридцять срібняків зрадили… свою матір, свою Батьківщину. І це відбувається постійно. Тому маємо задуматися… І дуже шкода, що ми залежимо від тих політиків, які — за кулісами життя. Виявляється, ми у їхній колоді карт — пішаки… І вони “грають” на нашому житті, на житті цілого народу. Водночас у нас — прекрасна країна, чудові люди, гарна земля.
Чому ж так відбувається, що упродовж багатьох років не можемо побудувати по справжньому вільну, багату країну? У нас все для цього є! Чому на початку Незалежності ми не зробили такий потужний економічний ривок, як сусідні країни? Що відбувається? А ми знаємо причини — це, на жаль, наша зрадлива влада, яка нас постійно зраджує.
Про поїздки на фронт.
– Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка з самого початку війни з російськими окупантами на сході країни бере активну участь в мистецькій допомозі фронту. Заради нашої перемоги! Ми побували з концертами та виставами в багатьох військових частинах, шпиталях. Переказуємо кошти на соціальні потреби наших воїнів, на їхнє лікування. Особисто я чимало разів їздив з концертами на схід. Для нас, акторів — велика честь, що ми побували там з виставою “Шельменко-денщик”, де я граю головну роль.
Це назавжди запам’яталося. Воїни приїжджали на виставу безпосередньо з передових позицій. Як зараз пам’ятаю в залі їхні обличчя: спочатку — насторожені, сумні, а потім, упродовж вистави, вони почали “іскритися”, їм ставало радісно. Після вистави ми не хотіли розходитися, фотографувалися із солдатами на згадку, розповідали один одному цікаві історії.
І коли поверталися до Києва, то наші серця грів маленький вогник: ми, актори, також щось зробили, нехай небагато, для майбутньої перемоги. Цікавий факт: під час Другої світової війни вистава “Шельменко-денщик” найчастіше була саме на передовій. І зрозуміло чому. Солдат дивився на Шельменка — а цей денщик умів знайти вихід з будь-якої ситуації — і вірив, що й він також зможе бути таким вдатливим, що повернеться додому живим і здоровим. Ми ніколи не думали, що наш “Шельменко-денщик” знову буде на фронті.
На жаль, так сталося, війна постукала у двері. Наш Шельменко “зібрався”… І знову став дарувати нашим, українським, солдатам оптимізм, посмішки, надію. І віру!
Про секрет “Смереки”.
– Напевно, мільйон разів співав “Смереку”. Не менше. І не тільки на концертах. Чи то під час творчих заходів, чи то в компанії з друзями — без “Смереки” не обійтися! Просять заспівати. Та де б я не був — навіть у найвіддаленішому селі – і там звучить ця пісня. Ніби по нотах — не складна пісня, але бере за душу, жодне весілля не обходиться без неї.
Я дуже вдячний автору тексту й музики Любомиру Якиму (на жаль, покійний) за те, що колись подарував цю пісню моєму братові – народному артистові України Миколі Гнатюку, а вже він свого часу в 1986 році запропонував мені заспівати її дуетом на сцені палацу “Україна”. Це був перший мій вихід, як естрадного співака, на професійну сцену.
Дуже хвилювався. Але в цієї пісні — дуже легка рука. З того часу я і почав співати як професійний співак, робити свої творчі проекти… Дякувати Богові, це ще одна стежина в моєму творчому житті.
P.S. “Український репортер” щиро зичить Вам, Анатолію Васильовичу, чудового настрою, великого оптимізму, бадьорості духу, нових творчих вершин! Многая і благії літа!
Леонід ФРОСЕВИЧ
Світлана ФРОСЕВИЧ
Відеоінтерв’ю з Анатолієм Гнатюком. Перша частина
https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/991113837729858/
Друга частина інтерв’ю:
https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/991178587723383/
