Поранено воїна. Чому мовчить зброя українських снайперів?
Сьогодні, 25 січня, близько 12.00 російський снайпер поранив українського воїна.
Як повідомляє Українська делегація для участі у Тристоронній контактній групі (ТКГ), це сталося в районі Золотого. Пораненому надано медичну допомогу, стан важкий.
Одразу виникає запитання: чи дали по зубах загарбникам? Чи відкривали вогонь у відповідь? Якщо ні, то чому? Хто конкретно наказав не стріляти? Яких втрат зазнали окупанти? Відповідей суспільство не чує. Традиційно військове командування замовчує цю надзвичайно важливу інформацію.
Ми нагадаємо дещо: влітку 2020-го головнокомандувач Збройних Сил україни генерал Хомчак хвалився, що задоволений ходом підготовки до режиму тиші. З початку 2021-го майже кожен день російські загарбники б’ють по наших позиціях. Ми здебільшого не відповідаємо. У нас – “режим тиші”.
Путінська орда калічить і вбиває українських воїнів і все їй сходить з рук! Ви “добре” підготувалися до “режиму тиші”, генерале Хомчак? “Тиша” – це болісні втрати серед наших військовиків? Саме такий “мир” потрібен українському народові? Боїмося прогнівити Путіна?
Ось один із коментарів у Фейсбуку щодо ворожих обстрілів. Йдеться про ударні турецькі безпілотники “Bayraktar”, закуплені Україною. Чому вони не воюють проти російських окупантів?
Це ж найвище військове командування України минулоріч публічно заявляло, що впроваджує у військах “новітній бойовий досвід”. Пане міністр оборони Таран, чому не спрацьовує ваш “новітній бойовий досвід”, адже гинуть воїни, є поранені?
Панове міністре Андрію Таран і генерале Руслан Хомчак, ідіть у відставку, якщо не можете забезпечити безпеку воїнів під час так званого “режиму тиші”. Утім, знаємо, ви не станете писати рапорти про відставку з власної ініціативи.
Ми вкотре радимо військовому командуванню прочитати статтю автора “Українського репортера” науковця і журналіста Іван Забіяки, який підказує реальний план ефективних дій у протистоянні з путінською бандою:
“Проти нас воюють тому, що ми дозволяємо, ми даємо привід своєю толерантністю, тому, що користуємося «я нічого не знаю», а не справжнім – «перший ворога стрічаю». І стрічаю не хлібом-сіллю, а зі зброєю в руках, з тією жорстокістю і ненавистю, яку ворог проявляє по відношенню до нас. З такою жорстокістю і ненавистю, щоб страх від них передавався з покоління в покоління століттями! Щоб назавжди відбити бажання воювати з нами.
Проти нас воюють підмінами понять, смислів, маніпуляціями. Нам їх нав’язують століттями, а ми нічим не протидіємо. Діяти треба абсолютно їхніми ж методами і засобами, щоб вони були в шоці. Діяти на випередження, вдаватися до таких же маніпуляцій, підмін, використовувати їхні ж слабкості, ницості. Треба просто знущатися з них”.
Але не читають таких статей наші генерали, вважаючи себе, можливо, великими стратегами. Ось яскраво, у фотографіях розповісти українському народові про свої інспекційні відрядження на фронт – тут вони мастаки. Бачте, суспільство повинно знати, що генерали на передовій обговорюють питання “ефективної протидії збройним провокаціям”…
Сьогодні, 25 січня, ворог поранив нашого воїна. А де були українські контрснайперські групи? Чому не стріляють у відповідь снайпери операції Об’єднаних сил? Здається, у наших військовиків є новітні снайперські гвинтівки. Зрештою, і народ збирав кошти на таку зброю. Чому ця зброя не б’є по окупантах? Сумно від усього цього.
Пригадується, як одного разу невдовзі після візитів міністра оборони Андрія Тарана і головнокомандувача Руслана Хомачка на передову було поранено чотирьох наших бійців. У чому ж полягає тоді реальна суть відрядження високого начальства на бойові позиції?
Пане генерале Хомчак, де ваша ефективна відсіч у відповідь на обстріли українських позицій 25 січня?
На Фейсбук-сторінці ООС читаємо повідомлення, що 22 січня генерал Хомчак знову побував у відрядженні на фронті (див. фото).
Його супроводжував тимчасово виконувач обов’язки командувача Об’єднаних сил генерал-майор Віктор Ганущак. “Під час перевірки готовності підрозділів до виконання поставлених завдань головнокомандувач відзначив, крім професійності наших військовослужбовців, згуртованість та злагодженість дій підрозділів, що демонструє високий рівень боєготовності наших військ…”
Очевидно, українське суспільство хоче бути упевненим у тому, що наші підрозділи реально “демонструють високий рівень боєготовності”. А переконається воно у цьому тоді, коли окупанти зазнаватимуть дошкульних втрат. Тільки ось коли це станеться?
Леонід ФРОСЕВИЧ
На фото: українські снайпери під час тренування.
Фото ООС.
