Павло Жебрівський: “Без формування єдиної української політичної нації говорити про поступ країни неможливо” (+відео)
Президент Спілки «Бойове братерство України», екскерівник Донецької військово-цивільної адміністрації, лідер партії Республіканська платформа Павло Жебрівський в ексклюзивному інтерв’ю “Українському репортерові” розповів, якими є сьогоднішні політико-економічні реалії, а також про те, за яких умов українці можуть стати заможними, як зруйнувати олігархат, чому міністри – це пусті аватарки, чи можлива коротка мілітарна операція на Донбасі і що означає національна ідея від Жебрівського.
– Павле Івановичу, нам відомо, що у вас є заповітна мрія – прибити щит на брамі Кремля. Коли ж це станеться?
-Мені згадуються слова Джохара Дудаєва: “Московська імперія закінчиться тоді, коли зійде сонце України”, – говорить Павло Жебрівський. – При нормальному урядуванні в Україні за два роки реально повернути окуповані райони Донбасу за допомогою короткої мілітарної операції. А ось щоб повернути Крим, потрібно розвалити Московію. Не забуваймо, що Україна – благословенна земля і коли вона дасть людям можливість бути заможними й вільними, тоді й розвалиться Московія. І ми обов’язково приб’ємо щит на воротах Кремля”.
– У вас також є мрія зробити Україну заможною та щасливою. А який же рецепт від Павла Жебрівського?
– Перше: дати людям можливості. Про що йдеться? Ось, приміром один діяч, якого називають президентом, дає вказівки головам облдержадміністрацій будувати заводи, створювати мільйон робочих місць… Ну, якщо десь клепки в голові немає, то робиться так як за часів радянського генсека Леоніда Брежнєва. Це нью-совок. А насправді ключове завдання – дати можливості українцям. Звідси і моє кредо: вольності, можливості, заможність, вільний українець. Бо ключова цінність українця – прагнення волі. А можливості… Їх має створити влада. І тоді люди стануть заможними. Сьогодні бізнесу не треба заважати – запровадьте єдині правила гри! Але ж для цього мають бути відновлені інституції: справедливий суд, поліція, податкова, СБУ, прокуратура повинні виконувати державницькі функції, а не займатися зароблянням грошей. І це повинно дати людям змогу стати заможними. Завдання: великому бізнесу потрібні єдині правила гри. Треба привести до тями антимонопольне законодавство (а воно має зруйнувати вертикально інтегровані компанії). Після всього цього допомогти малому бізнесу стати на ноги. Говорю не просто так. Коли я працював головою Донецької військово-цивільної адміністрації, то започаткував проєкт «Український донецький куркуль». Кожній людині – атовцю, переселенцеві чи патріоту України, який підписав бізнес-план, ми видавали гранти до 500 тисяч гривень на створення робочих місць. Мені казали: «Павле, ти роздаєш державні гроші!». Я відповідав, що за два роки ці гроші повернуться до державної скарбниці у вигляді податків. Але «український донецький куркуль», активний громадянин, однозначно не виїде за кордон, буде тут працювати, захищатиме землю, бо у нього є що захищати, і він ще дасть роботу іншим. Це дуже простий і зрозумілий проєкт. Але цього треба хотіти, це треба вміти, знати і бути частково жертовним. Без жертовності неможливе ніщо!
-Нещодавно відбулася велика кадрова ротація в Кабміні. Своїх крісел позбулися п’ятеро міністрів. Вже «пачками» відправляють у відставку. Дехто з незалежних експертів називає це міжвидовою боротьбою. Якої ви думки про такі ротації?
– У нас немає Кабінету міністрів. Кажуть, якщо на чолі стада левів поставити баранів, то буде стадо баранів. Сьогодні, якщо подивитися на міністрів, то це – порожні аватарки, жодних особливих рішень вони не приймають. Злі язики стверджують, що до керівника, прости Господи, Офісу президента міністри записуються за місяць. У нас в «Бойовому братерстві України», де я маю честь бути президентом, один із проєктів стосується національно-патріотичного виховання. І коли ми запропонували деякі кроки щодо подальшого розвитку цієї справи, то нам відповів керівник департаменту міністерства, що без дозволу Офісу президента вони нічого не можуть робити. Тому, як кажуть в математиці, від перестановки доданків сума не змінюється. Хто б не був в уряді, щоб там не робили, але ,за великим рахунком, нічого не зміниться.
На мій погляд, сьогоднішні міністри це «терпили», це ті, хто ставить підпис. Потім за свою візу вони нестимуть відповідальність. На жаль, рішення вони не приймають. Це стосується не тільки цих міністрів, але й попередніх. Усі вони так і не усвідомили, що таке міністр.
У нас кожен міністр хоче керувати, бо ж підпис коштує дорого. А взагалі міністр, як політична фігура, має сформувати політику у сфері, за яку відповідає. Після цього через органи виконавчої влади, об’єднані територіальні громади реалізовувати цю політику і здійснювати контроль. А сьогодні у нас – «керівники». Політична фігура і керівник, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Міністри сьогодні не виконують ніяких функцій, жодних рішень не продукують. Чому? Наприклад, як сьогодні діє система охорони здоров’я в умовах жахливої ситуації із захворюванням на COVID? Ось у Києві антивакцинатори провели мітинг. Сьогодні не треба тільки примусом змушувати людей вакцинуватися. Потрібно чітко розказати, що необхідно робити. Це ж завдання і міністра охорони здоров’я, який має обговорювати ситуацію з науковцями, фахівцями, експертами. Треба чесно говорити з суспільством, розповідати про ризики, «смаколики». Тобто вакцинування це що? Перше: страх, який «сіють» – стільки-то смертей за добу, заражених і так далі. І друге: це примус – не вакцинована людина не може поїхати автобусом з одного міста до іншого, не може зайти до торговельного центру.
Тобто влада вважає українців не гордими й вільними людьми, а стадом баранів, яке треба батогами заганяти в обору. Це неприпустимо. Це втручання в архетип українців.
Я переконаний: якби була чесна комунікація з суспільством, то у нас не було б 47 відсотків людей, які не готові вакцинуватися. У нас їх було б набагато менше. Але цим треба займатися. Коли міністр йде на телеканал давати інтерв’ю, то він повинен не піаритися, а розповідати про свою політику, доносити до людей, що вакцинація – це необхідність. І тоді люди свідомо будуть робити те, що радять… На жаль, урядовцям не притаманний такий стиль діяльності. Тому навіть якщо звільнити п’ять, десять чи тридцять міністрів пересічний українець не відчує позитивних змін.
– Сьогодні в державі енергетична криза. Людей «душать» комунальні тарифи, боляче б’є зростання цін на газ, електроенергію. Що найперше має зробити влада, уряд, аби виправити ситуацію і людям стало жити легше?
– Знаєте, я – республіканець за світоглядом. Все має мати ринкову ціну, немає нічого безоплатного. За все хтось заплатить – або державний бюджет, або людина. В усьому світі діє принцип: є ринкова ціна, але мають бути доходи людей, які могли б придбати і оплатити послуги, які надаються. Тобто, перше завдання: подолання бідності в Україні. От, прости Господи, Зеленський, перебуваючи в Одесі, заявив, що збирається створити мільйон робочих місць. Навіщо? Подивися, скільки об’яв є у Києві з пропозицією – потрібні кадри… Отже питання не в робочих місцях, а в рівні зарплат людей. Тому вони й вибирають, де працювати. І оскільки є можливість поїхати на заробітки до Німеччини, Британії, то вони, звичайно, не погоджуються на малу зарплату в Україні. Але це не означає, що треба примусити, приміром, платити 5 тисяч доларів. Так не буде. Треба створити умови для бізнесу, для того, щоб він міг заробити профіт, з якого і буде виплачуватися зарплата. А цього розуміння у влади немає. І це шкідливо. Перше завдання: на перехідний етап – субсидії. Люди з достатком, яким по кишені тарифи на газ, електроенергію, мають платити ринкову ціну. Люди, які отримують меншу зарплату, особливо пенсіонери, які живуть на мінімалку, звичайно мають отримувати субсидію, щоб замортизувати всі ці речі. Чим більше можливостей для людей стати заможнішими, тим меншими будуть витрати з бюджету на субсидії. Це фактично примус влади до створення можливостей для поліпшення благополуччя людей. І в цьому напрямку потрібно працювати. Я чув від деяких політиків, що, мовляв, треба продавати газ по певній ціні, що варто запровадити державне регулювання. Це шлях в нікуди.
Ось скажіть, будь ласка, сьогодні людина має будинок площею тисячу квадратних метрів, взимку споживає три тисячі кубів газу. А інший громадянин має квартиру площею 50 квадратів. На опалення йде 120 кубів газу. То хто більше отримує субсидії з держави? Багатий. Це ж неправильно, нечесно! Багатий має платити ринкову ціну за все! Людина з низькою зарплатою також платить ринкову ціну, але компенсатором є субсидія. За допомогою субсидій ми урівноважимо усі ці речі. А усі повернення до совка із закликами: «Давайте зробимо низькі ціни» шлях в нікуди. Влада не формує ціни! Їх регулює ринок. Так, є ринкові умови… Але завдання – щоб люди мали можливість оплатити комунальні послуги. Ті, хто не мають такої можливості, бо влада не створила цього, отримують субсидії.
– Які скорочуються.
-Сьогодні суттєво скоротили субсидії для дуже багатьох людей, тому що на велике крадівництво не вистачає грошей.
-Ви зазначали, що треба усунути причини виникнення олігархії. І що у нас є багато антикорупційних органів, які паразитують і заробляють на корупціонерах. На вашу думку, які причини виникнення олігархії?
– Колись Леонід Кучма говорив: скажіть мені що будувати і я вам збудую. Насправді ж, збудував олігархічну систему управління державою. Він багато що зробив доброго, але після своїх двох термінів президентства залишив виразку – олігархічну систему управління державою. І це потрібно ліквідувати. Яким чином? Хто такий олігарх? Людина, яка завдяки впливам на державні органи, політику, створює собі додаткові преференції для заробляння грошей. Найбільше цих грошей роблять у вертикально інтегрованих компаніях. Не треба видумувати велосипед – у 1930 роках в Америці також була олігархічна система управління державою. Але ж там діяло антитрастове законодавство. Фактично прообраз антимонопольного, з деякими преференціями, додатковими аспектами руйнування вертикально інтегрованих компаній. Наприклад, Ахметов сьогодні володіє шахтами для видобування вугілля, коксу, коксохімічним і металургійним заводами. Покійний Володимир Бойко мав у власності металургійний завод в Маріуполі. І коли у нього виник конфлікт з Леонідом Кучмою, то йому не дали можливості приватизувати собі копальні, відтак він фактично змушений був купувати кокс у того ж Ахметова. А той підняв на кокс на таку космічну ціну, що Бойку вигідніше було продати цей завод Ахметову. І сьогодні конкуренцію на металургійному ринку створюють тільки «АрселорМіттал Кривий Ріг» – транснаціональна корпорація індійського мультимільйонера. Тобто конкуренція у цій царині неможлива. А для того, щоб ціни були ринкові має бути конкуренція… за робочу силу. Якби сьогодні було п’ять-шість гравців на металургійному ринку, то насправді ціни не були б такими високими, не було б монополізації.
Одержуючи високі прибутки завдяки вертикально інтегрованим компаніям, олігархи частину з цих прибутків направляють на фінансування політичної діяльності, на «заохочування» парламентських фракцій, депутатів. А хтось і ставить свого прем’єр-міністра. І знову зачароване коло, великі гроші керують цими речами.
Тим не менш руйнування вертикально інтегрованих компаній, монополізму на будь-яких ринках, плюс справедливий суд, дієві поліція, прокуратура, приведуть до того, що олігархат, як такий, буде зруйновано.
– Коломойського посадять? Вірите у це?
– Я взагалі не вірю, що сьогодні у цій країні можна посадити дуже багатьох (насправді ні для кого не секрет, що це коштує якихось грошей). Тільки звинувачувати у цьому суд не варто. Я починав свою діяльність зі слідчого, потім працював у Генеральній прокуратурі. Вважаю, що кваліфікація слідчих сьогодні – нижче плінтуса. Суду не потрібно порушувати закон, щоб винести виправдальний вирок. Наприклад, стосовно одного з народних депутатів, дуже багатої людини розслідували кримінальну справу. В ті роки щойно було створено НАБУ , отож воно взялося за цю справу. А хто ж цей слідчий? Виявляється, до того як почав розслідувати цю справу він чотири роки працював інспектором пенітенціарної системи. Можна лише уявити скільки він ляпів допустив у цій кримінальній справі! Водночас підозрюваний має можливість знайти будь-яких адвокатів, зі світовим ім’ям. Навіть формальні огріхи слідства не дадуть право судді винести обвинувальний вирок, покаравши цю людину. Тому сьогодні розповідати про те, що суддя виніс неправомірне рішення, в 90 відсотках неможливо. Суддя, який узяв хабар, чітко посилаючись на порушення слідчим Кримінального процесуального кодексу, абсолютно законно виносить виправдальний вирок. Якщо він не зробить, то це зробить Європейський суд з прав людини. Тому з цієї точки зору система покарання недієздатна, не функціональна. Відсутність професіоналізму – сьогодні ключова проблема України. Натомість є хайп. Зняв фільм про Голобородька – дивіться: я такий як ви. Тому хіба ви можете за мене не проголосувати? Ви ж не будете плювати у дзеркало, де є ваше відображення. Бо я ж ваше відображення! І цей хайп, відсутність компетенції, професіоналізму правлять бал. Ось такий факт: начальником одного із райуправлінь поліції в Києві призначили 27-річного чоловіка, який працював рядовим слідчим на периферії, в якомусь районі. Раніше, щоб стати начальником райуправління міліції людина повинна була пройти солідний трудовий шлях, бути компетентною. Можливо, новий 27-річний начальник поліції і хороша, чесна людина, я не виключаю. Але досвіду, компетенції, знань у нього немає. А за цим – долі людей, які проживають на теренах цього району. Від таких кадрових призначень просто сумно.
-Призначень по блату?
– Якщо людина працює на державній посаді, то у неї коло знайомих є саме у цій сфері. Якщо в 95-му кварталі, то коло знайомих – у шоу-бізнесі. Будь-який артист може бути призначений на будь-яку посаду. І це величезна проблема, відповідальність українського народу. Мислитель Макіавеллі говорив, що кожен народ заслуговує свого правителя. Спочатку обираємо, а потім пожинаємо плоди свого вибору. Коли були вибори у 2019 році, я не агітував за жодного кандидата. Я просто хотів достукатися до розуму людей і казав: є три ключові виклики перед Україною – війна, корупція і бідність. Ось ці три питання і ставте кандидатові. Хто із них фаховіше відповість, розказавши як здолати ці виклики, мало того, якщо і попередній його досвід показує, що він спроможний це зробити, тоді обирайте. Тоді ви свідомо зробите свій вибір.
-Павле Івановичу, нам відомо, що ви зустрічалися з головнокомандувачем Збройних сил генералом Залужним. І нам також відомо, що свого часу ви з колегами, бойовими побратимами пропонували швидку мілітарну операцію на Донбасі. Сьогодні наша армія спроможна на таку коротку військову операцію за прикладом Хорватії?
-Хочу сказати про Валерія Залужного. Це бойовий генерал, освічений, патріотичний, компетентний. Коротка мілітарна операція можлива за певних передумов Перша: наведення порядку тут, всередині країни, впровадження інституційності представництв держави. Люди мають побачити, що попереду в них є можливості стати заможними, успішними, створити умови, щоб у них з’явилося натхнення. Друга передумова: має бути модернізована армія. Нам треба підтягнути ракетне озброєння. Хоча б триста ракет має долетіти до Кремля. Далі: протиповітряна оборона. Вона має бути на достатньо високому рівні. Може бути спільне використання американських зенітно ракетних комплексів Patriot, контрольованих Україною. Таким чином захистимо нашу територію від московитської навали з повітря.
Третя передумова: військо має бути вмотивованим. Армія 2014 – 2017 років була суттєво мотивованою. Десь із середини 2017-го розпочалася демотивація… Це призначення на ті чи інші посади зручних, відданих людей. Повернення до совка у стосунках: я – начальник, ти – дурень. І багато інших складових, про що не хотілося б говорити публічно. І тільки після цих передумов можна говорити про дуже коротку мілітарну операцію з мінімальними втратами зі звільнення сходу України.
– Хоч колишнє військове начальство раніше стверджувало, що в разі армійської операції будуть великі втрати цивільного населення.
– Звичайно, якщо проводити армійську операцію. Є величезна відмінність між мілітарною і військовою операціями. Військова – це коли зібрав десантно-штурмові війська, вдарив по кордону, пішов напролом, а мотопіхотним бригадам наказав йти вперед і так далі… Що стосується мілітарної операції, то це інше: робота спецпідрозділів, Сил спеціальних операцій, «Альфи», інших структур, які знають що і як… Вони достатньо підготовлені. У нас, в «Бойовому братерстві України», цими питаннями займається полковник з позивним Хмара, і за великим рахунком ми знаємо, як провести коротку мілітарну операцію з мінімальними втратами, з тим, щоб в Донецьк, Алчевськ зайшов український солдат.
– Про вашу спілку «Бойове братерство України» багато говорять в регіонах, вона набирає обертів, ходи. Ви запланували збільшити кількість полків. А які ключові завдання Спілки?
– Сьогодні я не бачу, що в Офісі Президента українські люди. Але вони дуже сильно відслідковують тенденції і настрої суспільства. За моєю інформацією, раз у місяць проводяться соціологічні дослідження. Щотижнево моніторять настрої людей, і виходячи з цих настроїв приймаються рішення.
Сама наявність «Бойового братерства України» є запорукою того, що на Банковій навіть не подумають запровадити «формулу Штайнмаєра», здати інтереси України.
І мова не тільки про Спілку, як одну із складових громадянського, патріотичного, пасіонарного суспільства, про яке ми говоримо, що це – запорука того, що українські інтереси не здадуть. Безумовно, ми, ті хто воював, не закінчили війну, бо не звільнили схід України, Крим. Ми не закінчили війну, тому що, за великим рахунком, не створили країну, в якій хочеться жити і творити. Не драпати в Польщу, Німеччину і Португалію, а повертатися на батьківщину. Українці 4-го покоління в Америці мають повернутися сюди, бо ця земля – благословенна. У гебреїв вона – обітованна. А в українців вона благословенна. Тому, власне, маємо створити умови для українців. Я абсолютно переконаний: ми закінчимо війну, коли усе це створимо, коли звільнимо територію. Є ще одна мрія – щоб німкені приїжджали в Україну доглядати за українками похилого віку. Щоб тут такий рівень доходності був, щоб німці кинули свій Берлін, Франкфурт і приїхали сюди, в Маріуполь, доглядати за старенькими українками.
– Коли ви працювали керівником Донецької військово-цивільної адміністрації, то запровадили формулу: «Будьте українцями! Не крадіть!» Чи можливо цього досягнути в масштабах України?
-Я написав три книги. «Жити по людськи» видав у 2013 році, цьогоріч вийшли «Роздуми» – ціннісна річ. І зараз виходить «Погляд на національну ідею», до кінця листопада побачить світ. Так ось, у першій книзі написав, що українці – досить незвична істота. Кожний українець прагне успішності. Якщо для того, щоб стати успішним потрібно бути покидьком, то українець буде старатися стати найбільшим покидьком. Якщо для того, щоб стати успішним потрібно бути чемним, то чемнішого за українця не знайдеш в усьому світі. Насправді потрібно встановити правила гри.
– Яких немає.
-Так. Ми мали шість президентів. Був єдиний з них українець – Віктор Ющенко. Шаную його і з повагою ставлюся до нього – він повертав українську ідентичність. В інших питаннях було багато проблематики, тому й було повернення до управління несправжніх донецьких. Бо справжні донецькі – це патріоти, які люблять Україну, Донецьк, за великим рахунком, готові воювати за нього. Так ось, в Україні були президенти, але не було лідера нації. Лідер нації – це набагато вище, аніж президент. Ось сьогодні їдеш і читаєш білборд, де вихваляються: ми це зробили, збудували таку-то дорогу, такий-то дитсадок. Але ж ви зробили це за мої гроші. Я заплатив податки, ви за них збудували трішки дороги, трішки вкрали, і розповідаєте, як ви добре зробили для мене. А хіба функція президента будувати дороги? Це органи виконавчої влади мають цим опікуватися. А у президента, лідера нації зовсім інша функція. Це формування української політичної нації. Хтось каже: я – росіянин, я – поляк, я – єврей. Ні, сьогодні ти повинен бути українцем якогось походження. Бо це земля, яка тебе годує, яка дає тобі радість.
Без формування єдиної української політичної нації говорити про поступ країни неможливо. І для цього потрібні інструменти. Лідер нації повинен створити інституції, про які я говорив.
Чи всі сьогодні судді, поліція, СБУ є покидьками? Ні. Переконаний: при запроваджених правилах успішності, при чемності 70 відсотків суддів, прокурорів, поліцейських готові чесно й самовіддано працювати на українця, і на Українську державу. 30 відсотків потрібно вигнати, посадити. Але 70 відсотків цих людей готові чесно служити державі і народу. Утім цей порядок має запровадити лідер нації, президент. Ось його функціонал. Є сім пунктів, за які відповідає голова Ради національної безпеки і оборони. Це – нацбезпека, економіка, екологія і так далі. На цих сім питань потрібно дати відповідь, запровадити темпоритм, правила. А вихвалятися, перерізаючи стрічку з відкриття нового туалету, може хіба що голова територіальної громади. Це його відповідальність. А лідер нації відповідає за системність, за правила. Ось їдеш по Закарпаттю, чуєш: при Зеленському дорогу збудували. Але ж чи це його відповідальність? Це його хайп, піар. Який я «офігенний» будівничий. Ти державу збудуй, дай можливості, а громади і всі інші, маючи податки, зроблять це все. А ти проконтролюєш, щоб вони не крали. Все. А сьогодні, за великим рахунком, президент не знає, за що відповідає, яка його функція. Лідер нації і президент – той хто веде. Часом розповідають, що Мойсей водив гебреїв 40 років пустелею. Якщо подивитися на відстань з Єгипта до Єрусалима, то навіть з козами, вівцями і іншим скотом народ можна завести за два тижні. Мойсей 40 років витравлював дух раба і вчив гебреїв бути гідними, дотримуватися якихось цінностей. І для цього знадобилося тих два покоління. Мойсей – не просто поводир, вчитель, який заклав мізки людині, щоб була людиною а не скотинякою.
-Ви писали, що для вас прикладом лідера нації є чех Вацлав Гавел.
– … І Папа Римський Іван Павло Другий, який був вселенським лідером нації. І водночас лідером польської нації.
– Відомий український художник Олександр Мельник говорить, що «сучасний Ярослав Мудрий з’явиться тоді, коли наш народ зможе його поміж себе побачити і вознести. Сам він не зможе вийти на цей обшир. Бо хто нині рветься до влади? Ви самі бачите…»
– Насправді є багато людей, які могли б претендувати на цю місію і жертовністю доказали, що вони готові… Але ми не бачимо, бо на поверхню завжди спливає… ми знаємо що. Отож спливають, в їхню розкрутку вкладають гроші, їх ведуть на телешоу, де вони «розумничають», говорять про все і водночас ні про що, головне, щоб фізіономія була на екрані. Ось, мовляв, новий лідер з’явився. А що ти пропонуєш? «Я збираюся виконати обіцянки, з якими йшов на вибори». А які? «Нікому нічого не обіцяв». Зрілість нації, за великим рахунком, це спроможність зробити вибір. Соціологи кажуть, що критично мислити можуть 1,4 відсотка людей. Це не тільки в Україні. У світі також. Приблизно 7,5 відсотка людей думають, що вони можуть критично мислити. Із цих 1,4 відсотка є негідники, але і є невелика кількість людей, які є пасіонарними, які думають не про себе, а про майбутнє, про державу, дітей, внуків, правнуків. З них і можна вибрати… Але вони розрізнені, не бачать один одного. От коли ми формуємо Бойове братерство України», то я командирам полків (а в нас ця Спілка складається з 29 полків по всій Україні) кажу: навіть в найглухішому селі є як мінімум два-три пасіонарії. Вони думають, що з ними щось не так, бо не прилаштовані в цьому житті добре та успішно, на відміну від інших. «Бойове братерство України» має бути опорою для єднання людей собі подібних. Свій до свого по своє. І коли ось така критична маса (два-три відсотки таких пасіонарних людей об’єднаються разом, то можуть спонукати до свідомого вибору людей – президента, мера, депутатів.
Торкнуся й Києва. Маємо, прости Господи, мера. Я розмовляю з бізнесменами, запитую: чи збирав вас мер Віталій Кличко бодай раз на нараду? Може, медиків запрошував до розмови? Чи освітян? А працівників сфери культури? Спортсменів? Ні. Тобто що маємо? Порожню аватарку. Маємо людину зі світовим ім’ям, чемпіона з боксу. Люди, які критично не мислять, думають, що їм приємно сфотографуватися з чемпіоном, що вони доторкнулися до чогось великого, до легенди. І самі частково стають майже знаменитістю. А наслідок – по київських дорогах скоро проїхати буде неможливо, інженерні комунікації, труби будуть рватися скрізь і завжди. В «сотому» ліцеї років вісім тому обвалився спортзал, однак і досі не полагодили. Ми не бачимо системної роботи міської влади. Моя позиція: президент, мер міста мають визначити місію і візію, а після цього показати дорожню карту реалізації цієї місії і візії.
– Про ваше рідне село Немирівці на Житомирщині лине добра слава. Тут все впорядковано, доглянуто, красиво. І місцеві жителі завдячують у цьому саме вам. У кожному селі, місті потрібен господар. Чи можливо це?
– Я точно знаю: діти, народжені в красі, жити у лайні не зможуть. Ми говоримо про майбутнє українців. Як можна говорити про успішну Україну, якщо не показуєш результат? Коли я працював керівником Донецької військово-цивільної адміністрації, то двічі на рік збирав на нараду начальників всіх департаментів. І вони захищали так звані точки росту. Мене не цікавила їхня бюрократія, поточна робота (вони повинні робити це апріорі). Але вони мали визначити точку росту, дати фінансове обґрунтування, скільки, приміром, буде збудовано молодіжних центрів, скільки буде надано квартир малозахищеним людям. Скільки збудовано спортивних майданчиків, опорних шкіл. Тому коли сьогодні чую фразу, що хтось хоче збудувати класну країну, то запитую: покажи що ти зробив? Мені сьогодні є що показати, скажімо, ті ж Немиринці, де є парк із світломузикальним фонтаном з ротондами, де є набережна з лебедями і альтанками, де є Купальський парк з фонтанчиками… Ми там півтора року назад посадили павлонії, сьогодні вони вже шестиметрові. Цьогоріч посадили десять тюльпанових дерев. А палац культури який! Там стільці в залі не гірші аніж у палаці «Україна». Але уся ця краса в селі не за рік з’явилася, не перед виборами. Це щире бажання постійно долучатися до створення доброго, хорошого, красивого, вкладаючи у це частинку душі та серця.
– Насамкінець розмови хотілося б почути ваше визначення національної ідеї?
– Міркую так: ось народжується дитинка. А що їй бажають тато, мама, дідусь з бабусею? Щоб вона була щасливою. Національна ідея від Жебрівського звучить так: українець народжений, щоб стати щасливим.
– Дякуємо за цікаву бесіду.
Розмову вели Леонід Фросевич, Світлана Ковальова.
Дивіться також відеоінтерв’ю з Павлом Жебрівським.
З біографії Павла Жебрівського.
Народився в українській сім’ї 21 березня 1962, в с. Немиринці, Ружинський район, Житомирська область
1980—1982 — служба в армії
1989 — закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, отримав фах юриста
1983—1991 — працював у правоохоронних органах
Листопад 1991 — розпочав підприємницьку діяльність
У серпні 2014 року склав повноваження голови партії, та відбув служити добровольцем у зону АТО у званні старшого сержанта
У січні 2015 року був демобілізований. Після цього очолив управління Генеральної прокуратури України з розслідування корупційних злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище.
11 червня 2015 року Президент України призначив Павла Жебрівського головою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації
Під керівництвом Павла Жебрівського проведено «українізацію міст», розроблено проект «єдиний український культурний простір», створені сприятливі умови для навчання і розвитку молоді та створені можливості для роботи економічного сектору (бізнесу) на території області.
Політична кар’єра
Народний депутат Верховної Ради України IV, V та VI скликань.
Голова Житомирської обласної державної адміністрації (2005).
Голова антикорупційного управління Генеральної прокуратури України (2015).
Голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації (з 2015 по 2018).
Аудитор Національного антикорупційного бюро України (з 13 червня 2018 по 15 листопада 2018-го.
З квітня 2002 по липень 2005 – Народний депутат України 4-го скликання, заступник голови Комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства. Виборчий округ № 65, Житомирська область, самовисування.
З 4 лютого по 19 грудня 2005 – призначений головою Житомирської облдержадміністрації.
З 2006 року Народний депутат України 5-го скликання від блоку «Наша Україна».
З листопада 2007 по листопад 2012 року був народним депутатом 6-го скликання від блоку «Наша Україна — Народна Самооборона».
У березні 2009 року зібрав команду однодумців і створив ідеологічну політичну партію «Українська платформа».
На XVIII з’їзді Української республіканської партії «Собор» від 3 грудня 2011 року Павла Жебрівського обрано Головою політичної партії «Українська платформа «Собор».
З серпня 2014 року по січень 2015 року служив добровольцем у зоні АТО старшим сержантом.
11 червня 2015 року Президент України призначив Павла Жебрівського головою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації.
