Чесно кажучи, у черговий раз пишучи про Великого Українця Євгена Харлампійовича Чикаленка, я вже мимоволі вчуваю пронизливу оскомину на зубах. Лиха доля чи її вороги так зацементувала цю історичну постать з боку блокування підходів до його неординарної особистості, зрозуміло ж, нашими північними сусідами, насамперед, що начебто й по нині на цьому імені стоїть каїнова печать — «не підходити», «не згадувати». На всіх підступах буцімто хтось таємничий намастив отруйним радіаційним «новичком»: «не влізай – знищить…» І це зрозуміло чому. Український поміщик Євген Чикаленко (21 грудня 1861 — 20 червня 1929 рр.)…
Читати даліПозначка: Євген Чикаленко
Як нам забороняли говорити рідною мовою і ховати своїх геніїв
Якби мене запитали, звідкіля, з якого часу походить наше нинішнє активне українство, не замислюючись, відповів би: з передостаннього дня літа 1903 року – з 30 серпня. Яйце нашого славетного роду проклюнулося саме того дня у Полтаві. На ту знамениту добу призначалося відкриття в місті пам’ятника Іванові Петровичу Котляревському (1769 – 1838) – батькові нашої сучасної української мови, літератури і літнорми, автору знаменитих «Енеїди», «Наталки Полтавки», «Москаля-Чарівника». Постамент, погруддя і всі інші опоряджувальні роботи виконано на громадські кошти. Їх збирали в народі. До гуртової каси надійшло загалом 11 768 карбованців і…
Читати даліКиїв: замість площі московітського графа утвердимо площу Євгена Чикаленка
Є люди, як стовпи, як віхи історії. Без них немає ні опори, ні слави в держави. Ну, скажіть, чи мислима нинішня Україна без Миколи Леонтовича, без його на весь світ уславленого “Щедрика”? А без Тараса Шевченка, без Ліни Костенко, без Лобановського, без українки Анни Ярославівни, прабабці тридцяти французьких королів? Є така двоєдина штука, яка зветься вдячністю і пам’яттю поколінь. Ні, це не те, коли на кожній вулиці, в кожному дворі школи, в кожній лікарні (він що, зцілитель?), а в Жмеринці і в приміщенні залізничного вокзалу ставили пам’ятник Леніну. Ні, то…
Читати даліКумир українців дід Чикаленко
В останній день минулого, 2016-го року вимережив я статтю-роздум про те, хто, на мій погляд, мав би зайняти головний постамент пам’ятника в центрі Києва – навпроти Бессарабки, де десятиліттями в червоному граніті цвів московітський варвар і головний убивця наших співплемінників Владімір Ленін. Однією з моїх приватних кандидатур на цей святошний приміст був славний українець, подвижник багатьох демократичних процесів в Україні у кінці дев’ятнадцятого і на початку двадцятого століть, великий меценат і друг Михайла Коцюбинського, багатьох інших письменників-демократів, журналістів, Симона Петлюри, Сергія Єфремова, зокрема, – Євген Харламович Чикаленко (1861 – 1929…
Читати далі