Юрій Луценко і “Вовки в овечій шкурі”. Дещо з історії реагування на критику
Юрій Луценко вже не працює Генеральним прокурором. Про нього різне пишуть і говорять. Ми ж вирішили пригадати давнішню історію – як свого часу відреагував Юрій Луценко (а він у 2008 році ходив у мундирі очільника МВС України) на жорстку критику в пресі про міліцейську вседозволеність.
А написав розслідування про дільність міліції Степан Павлович Колесник – дивовижна людина у світі нашої журналістики, красного письменства, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. На цій “солодкій каторзі” він уже 60 років. Це про нього кажуть у багатьох редакціях: безкомпромісний борець з несправедливістю, винятково принциповий, закоханий у слово.
З-під гострого пера Степана Колесника у різних газетах вийшли сотні резонансних матеріалів викривального характеру, в тому числі спрямовані на захист сільських трудівників, проти сваволі та фальші, проти місцевих феодалів. Ці статті читаються на одному диханні, його статті завжди зачіпають за живе, торкаються глибин, спонукають до дій та роздумів.
Свого часу за правдиві матеріали в пресі, що суперечили лінії тодішньої КПРС, Степана Павловича двічі “слухали” на засіданнях Політбюро ЦК Компартії України із розгромними, жорстокими для нього наслідками. Його виключили з партії, звільнили з редакції газети (із забороною працювати в пресі, літературі та кіно), він змушений був ходити без роботи. Отож і потверджуємо: Колесник дуже багато зробив, щоб розхитати підвалини тоталітарного режиму.
Коли було проголошено незалежну Україну, його потужні виступи у пресі допомагали будувати нову державу, позбуватися брехні, відстоювати справедливість та правду. Резонансні критичні нариси били надзвичайно гострим словом різних “козирних дам” і “вовків в овечих шкурах”, шмагали запроданців та пристосуванців. І водночас возвеличували людей високої честі та чистої моралі.
Cьогодні розміщуємо фрагмент розмови із Степаном Павловичем в редакції “Українського репортера”, яка стосується Юрія Луценка.
– Щодо реакції влади на Слово. У 2008 році на шпальтах «Сільських Вістей» ви, Степане Павловичу, опублікували дві розгромні статті «Вовки в овечій шкурі» про стиль і методи роботи начальника міліції в Золотоноші та його посіпак. Вони «ламали людські долі, наче тріски», читаємо. Це були «недолюдки в державних погонах». Банда! У той період членом редколегії «Сільських Вістей» був і міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Він якось відреагував?
– Після того, як вийшли «Вовки…», на мій домашній телефон подзвонив Луценко (ми з ним не були знайомі), – згадує Степан Павлович. – Каже: «Як ви дивитися на те, щоб ми зустрілися?» Звичайно, я відповів позитивно. Приїжджаю до МВС, мене проводять до кабінету міністра. Розмовляємо за кавою про те, про се. Луценко й пропонує наступного дня поїхати з ним в Золотоношу, тобто до «Вовків в овечій шкурі». Із задоволенням прийняв пропозицію. І ось ми в Золотоноші. Міністр зібрав усіх тамтешніх міліцейських начальничків, щось на зразок наради. А їх же треба під суд! І жорстко покарати.
– Ви сиділи в президії цих зборів?
– В залі.
– Луценко гамселив своїм міністерським словом підлеглих?
– Ні. Завів якусь таку дивну філософію про життя, яке є дуже складним. А в цьому житті, мовляв, треба бути людьми. Коли вже їхали додому, то Луценко й каже: «Я думав їх (райвідділ міліції. – Авт.) розганяти, але не став цього робити».
– Отже, не зірвав пагони з цих «вовків»?
– Ні. Послухайте, що було потім. Через якийсь час Луценка арештовують. Із в’язниці через свого сина передає мені листа. Пише про несправедливість, про те, у які страшні лабета потрапляє людина, якщо хоче чогось добитися. Що він мусить «триматися, все перетерпіти». Мені видався цей лист дещо дивним. Тим не менш я відповів йому, надіславши серйозного листа. Про те, що правда все одно переможе, банда Януковича рано чи пізно піде в небуття, і вони будуть відповідати за скоєне. Минув час, Луценко вийшов на волю, і я знову одержую від нього листа. Пише: «Все справдилося, як ви й казали». Йде рік за роком, Луценко займається своєю політикою, я – журналістською справою. Він стає генпрокурором. І от одного разу мені потрібна була консультація, по інтернету я звернувся до Луценка. Однак він так і не подзвонив. Бачте, із в’язниці написав, а на свободі, коли сів у високе прокурорське крісло, вже задер носа. Я вам скажу, що люди – це така складна матерія!
Розмову вів Леонід ФРОСЕВИЧ
Малюнок Андрія ПЕТРЕНКА
Повну версію інтерв’ю читати ТУТ
Інші інтерв’ю із Степаном Колесником:
- Степан КОЛЕСНИК: «Я глибоко переконаний, що доведеться пересівати волю»
- Письменник Степан Колесник розповів про своє багаторічне дослідження дивовижної матерії
