Сергій Тримбач: “Тільки завдяки майстерності водія ми уціліли. Нас хотіли убити тією дорогою”
На мене і на моїх колег 28 серпня вчинено замах. Того дня ми, група проекту фільму про Олеся Гончара, повертались до Києва з Дніпра. Дорога до Кременчука у дуже поганому стані. Однак це ніщо, порівняно з тією, що почалася, тільки-но ми перетнули кордон Черкаської області.
Фото, яке розміщено, я взяв з Інтернету, але посвідчу – ось такою та дорога і є. Тільки завдяки майстерності водія ми уціліли… Так що, кажучи прямо, нас хотіли убити тією дорогою.
Їхав я і при кожному підкиданні думав про тих, хто на цій дорозі нажив мільйони і мільярди. І хто відіслав на той світ не один десяток людей.
І пригадалась розповідь когось із німців (достовірність не з’ясовував, але напевно що так). У 1930-ті за неякісну дорогу керівника будівництва просто повісили на ешафоті побіля дорожного полотна. Той ешафот ніби-то досі стоїть… Кажуть, саме після цього німецькі дороги вже багато десятиліть є показово гладенькими-рівненькими.
Я не кровожерливий, але коли їдеш такою дорогою, думаєш про одне: ну, коли ж хоча б одного такого крадія-убивцю не те що повісять, а хоча б посадять – років на 250?
Прошу мій текст вважати позовом до суду. А власне, чому б і ні? За нами полюють, зазіхають на наше життя – і ми мовчимо?
Cергій ТРИМБАЧ, кінокритик, кінознавець, кіносценарист
Читайте також:
