Що пропонуємо на заміну берегу турецькому?
Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ, журналіст
– Провів трохи веселих днів на азовських пляжах в околицях Мелітополя. Ну що я можу сказати…
1) Ціни. Проживання дорожче, ніж у Греції! Причому в деяких моментах дорожче суттєво. Маю на увазі співмірні величини.
Добиратися туди, звичайно, дешевше. Ну а всякі помідори з баклажанами, дині з кавунами і «духовиє пірожкі» дешевші значно. Іноді дуже значно. Відтак у сумі отримуємо менший прайс, аніж в Євросоюзі. Але не радикально…
2) Стафф. Клієнтоорієнтовані власники місцевих готельчиків іноді зустрічаються. Принаймні, я таких бачив! Більшість же, особливо старшого віку, вперто не позиціонують себе обслуговуючим персоналом і послуговуються термінами «хазяїн» і «хазяйка» з характерною поведінкою. «Хазяйка» намагається періодично домінувати й епізодично принижувати. За гроші клієнта!
3) Інфраструктура. Маленький магазинчик хто зна де від села – у степу над морем – працює із 06.00 до 23.00. Поряд кафе із такими ж годинами роботи. Італії та Іспанії з їхніми сієстами відпочивають.
Смішно, але у такому магазинчику, як на фото у селі Степанівка-Перша, є практично все, що у великому однойменному супермаркеті у Києві. Навіть улюблена марка зефіру. І навіть свіжого. Вітрини немає, бо не влізає у магазин, а товар є.
Щоправда, ніде раніше я не бачив «Гали» для миття посуду, розбавленої до консистенції молока 1,5% жирності.
Ще один лайфхак: якщо село дуже глухе, без ринку і магазину, то можна просто ходити по хатах, стукати у двері й намагатися придбати вирощене, зірване і відціджене. Ну, не знаю, чи можна, але я так робив. В усіх випадках, до речі, успішно і недорого.
4) Екзотика. Степ дуже гарний, особливо, коли сідає сонце. Із жовтого стає якимось темно-червоним. І запах. А якщо встати дуже рано, ще майже затемно, і поїхати кудись у справах польовими дорогами (і взагалі бажано їздити тільки польовими, бо вони хоча і криві, але немає цих сотень тисяч глибоких ям, як на асфальті), то можна побачити, як прямо з-під коліс вискакують дрофи.
Респект місцевим помідорам, які репаються від сонця, забутому смаку хліба-«кірпічика», а також гіркуватому коріандровому меду. Моєму улюбленому, який чомусь зневажають пасічники класичної школи. Міг би ще написати про несподівано добре мелітопольське розливне пиво… якби точно знав, що цю сторінку не читають діти до 21 року.
5) Тенденції. Дорогий «совок-сервіс» Азову – лише трохи місцевої ментальності, а все інше чиста економіка. А тому нікуди він від нас не подінеться. Ну не може упоратися територіально обмежений рекреаційний потенціал України з потужним попитом 40-мільйонної держави! Особливо після втрати Криму.
Попит тисне на пропозицію, створюючи шалений дефіцит. І тиснутиме й далі, особливо із зростанням економіки: чим більше, тим сильніше. Тому і піднімають «бази» свої ціни щороку на 15–25%. Є невелике сподівання на безвіз, який – теоретично – може зняти частину попиту. Але станеться це не завтра і навіть не післязавтра. Бо інерція…
Але у році 2018 чи 2019-му, якщо у державі не станеться нічого поганого, кінцева ціна у нас і у них може зрівнятися. А тому залишиться вибір: за одну і ту ж ціну будуть дрофи, степовий мед, мутне море і хамовита «хазяйка» – чи Адріатика, усмішки, пластмасові овочі й суцільний продуктовий євростандарт.
